Гендерний аспект політичної доктрини англійської Тираноборчої думки (За трактатом Кристофера Гудмена)

Внутрішня політика Марії Тюдор змусила К. Гудмена покинути Англію та виїхати на континент, де його ідеї почали набувати нової форми. Вперше він висловив свої ідеї громадянської непокори на проповіді перед англійськими емігрантами в Женеві. На цій проповіді він роз’яснював Діяння Апостолів і, дійшовши до 4 глави, вірша 19, він почав проповідувати стосовно покори (Богу треба коритися, перш ніж людині) [5, 243]. Однак деякі історики вважають, що революційні тенденції Гудмена були сформовані ще до від’їзду з Англії. Х. Гаррет, наприклад, вважає, що він був спільником у змові з Б. Грін і В. Томасом, які, нібито, мали плани вбити королеву [13, 162-163]. До схожих ідей він закликав і у своєму трактаті. Нам видається більш правомірним погляд Д. Даннера, який вважає, що це малоймовірно, оскільки участь у змові К. Гудмена ніколи не було доведено [6, 62].

Свою проповідь з деякими коректуваннями він виклав у трактаті «Як вища влада повинна контролюватися підданими та відносно до чого їм можна законно та згідного божого слова не підкорятися та опиратися». Ця робота, в першу чергу, була спрямована на заклик до боротьби з папською супрематією, а також стосувалася того, як влада держави повинна контролюватися й як, згідно божому слову, їй можна не підкорятися. Вступне слово до трактату написав один з найближчих друзів К. Гудмена – В. Уіттінгем. У передмові до цієї роботи останній зауважив, що деякі «благочестиві і вчені люди» переконали Гудмена викласти проповідь, якою він проповідував Діяння Апостолів, бо не тільки ті, «хто слухав цю проповідь, але й браття в Англії та інших місцях повинні переконатися в істинності цієї доктрини» [1].

К. Гудмен надіслав свої ідеї М. Паркеру, наголосивши: «Я показав йому [Кальвінові] ті ж ідеї, які я послав вам. І хоча він вважає їх трохи суворими.., але, тим не менш, він визнав, що це істинно» [14, 224]. Ідеї К. Гудмена М. Паркер на схвалював. У листі до лорда Бекона від 1559 р. М. Паркер так написав про цей трактат: «Що якби такі принципи, в тому вигляді, як вони сформульовані зараз, поширилися в умах людей і спонукали б їх до обговорення питання про те, що є тиранією, а також, чи є їх принц, їх землевласник, їх господар, тираном... Як міністр міг бути у безпеці у своїй спальні?» [14, 85].

Позиція, яку займав К. Гудмен, була співзвучна ідеям Дж. Нокса. Гудмен і Нокс відрізнялися радикалізмом поглядів. Якщо ідеологи та організатори реформації в Англії (У. Тіндаль, Т. Кромвель, Т. Латімер) активно пропагували ідею Ж. Кальвіна, що будь-яка влада встановлена Богом і служить його уславленню, то Дж. Нокс і К. Гудмен належали до тих, хто «домагалися права чинити опір єретичним королям, котрі, більше ніж папа римський, “спустошували церкву”« [4, 326].

На думку М. Уолцера, це було зумовлено тривалим процесом відчуження, пов’язаним з їхнім вигнанням, і свободою від англійських законів. Вони стали більш нестриманими. К. Гудмен був «людиною з дратівливим характером і занадто упертий у всьому, за що він би не брався» [15, 95]. Як і в Дж. Нокса, в його праці звучить не тільки заклик до боротьби, але й, за допомогою Біблії, реформатор доводив як супротив тиранії може стати законним, чому це богоугодно і чому жінкам незаконно правити. Коло доказів К. Гудмена не надто широке. Основою доказів були біблійні цитати та гендерні стереотипи, що панували в європейському суспільстві.

У першому розділі названого трактату він порівнює папістів з хитрими магістратами Єрусалиму, які всіляко заважали апостолам проповідувати слово Боже, зауваживши, що як і тоді, зараз теж неможливо проповідувати в Англії. Він називає Марію вбивцею тисячі мучеників [1], маючи на увазі багатьох протестантських священиків, які, на відміну від радикально мислячих, залишилися в Англії, проповідуючи непротивлення владі, але згоріли на кострі [9, 91]. К. Гудмен прямо заявляв, що правителя потрібно вибирати серед братів, а не сестер. Підтвердженням у нього знову є Біблія й він наводить у приклад рядки з Буття, де сказано, що чоловік голова жінки і жоден чоловік не дозволить їй бути правителем королівства чи нації. Якщо ж жінці не дозволені громадянські права в управлінні на таких посадах, як пери, канцлери королівства, судді, шерифи, судові пристави, то як вона може керувати державою? [1].

К. Гудмен був переконаний, що прості люди теж були обмануті злом Марії. Знову звертаючись до Старого Заповіту, він твердить про єврейське повстання Маккавеїв, щоб вказати, що прості люди повинні повстати проти нечестивого тирана, зачаття та існування якого були результатом перелюбу та кровозмісних відносин Генріха, який породив цю нечестиву змію (Марію). Він наводить той же аргумент, що використовував Генріх VIII при розірванні шлюбу з Катериною Арагонською, котра була дружиною його брата. Тобто, за Гудменом, Марія народилася в інцесті, що суперечить всім заповідям Господа [1].

К. Гудмен не розуміє, як слово боже не може переконати народ, що жінка залежна від свого чоловіка, більше ніж від влади цілого королівства. Помазання її на царство він вважає абсурдним, звинувачуючи у цьому папістів, які порушили порядок, помазавши на трон жінку, і зрадили свій народ [1]. Він називає тих, хто привів Марію до трону, сліпцями, самозакоханими людьми, які не бачать справжньої загрози. У цьому він перегукується з Дж. Ноксом, який теж писав, що люди сліпі і не бачать ніякої загрози [2, 4]. Знову і знову К. Гудмен твердить, що жіноче правління – мерзота, що це незаконно, що настав час правління жорстокої Єзавель. Тут проводена доволі оригінальна паралель, адже за Старим заповітом Єзавель – дочка царя сидонського Ева- ала, дружина Ахава, сьомого царя Ізраїльського й яка теж правила: «І коли Єзавель винищувала пророків Господніх», намагалася нав’язати боготворіння Фінікійського божества Ваала.

Публіцист суперечив собі, адже, з одного боку, він писав, що жінці протизаконно правити та лаяв Марію останніми словами, а з іншого – її сестру Єлизавету, яку він вважав закононародженою, називав лагідним ягням з сильною кров’ю, без іспанської гордині, а тому не варто було ставити питань, кого коронувати. Король, за К. Гудменом, повинен підкорятися законам Господа, свято виконувати заповіді, але не схилилися до ідолопоклонства, тобто, не бути католиком. Реформатор не заперечує того, що корона Англії законно закріплена не тільки за нащадками чоловічої статі, а й за дочками, хоча відразу ж за допомогою Біблії, доводить, який це абсурд помазати жінку на трон, яка дозволяє у королівстві ідолопоклонство та дає волю надмірним іспанцям – безбожним людям [1].

К. Гудмен гостро відреагував на шлюб королеви, як власне і Дж. Нокс [2, 22], і Дж. Понет [3, 25], які також висловлювались проти цієї події. Таке обурення шлюбом Марії з іспанським королем було пов’язано з тим, що вони боялися наслідків цього союзу, котрий загрожував серйозними неприємностями для англійської торгівлі та промисловості, залучаючи Англію до сфери іспанського впливу. Не дивлячись на те, що за шлюбним заповітом принц Філіпп «не повинен вносити зміни у закони королівства» [8, 41].

Гостра негативна реакція К. Гудмена на правління Марії Тюдор була породжена складним комплексом причин. По-перше, це було пов’язано із сприйняттям жінки в середньовічному соціумі. Жінка на троні сприймалася як феномен швидше винятковий. Марія, наслідуючи традицію, схильна була дотримуватись у політиці та приватному житті традиційних, для середньовічної жінки стереотипів. Її негнучка самореалізація погано дозволяла одночасно уособлювати для підданих імідж правлячого монарха та жінки. Така, позбавлена дипломатії, позиція королеви та середньовічний стереотип сприйняття жінки надавали підстави К. Гудмену висунути аргументи на користь того, що жінка не має права керувати державою. По-друге, правління Марії в очах протестантів несло їм небезпеку як спільноті. Це і стало на той час головною причиною його антифеме- нізму та неприйняття влади жінок як такої. Цілком логічно, що, внаслідок цього, політичні ідеї К. Гудмена набули антикатолицького спрямовання, уособленням яких в його уяві була Марія Тюдор.