Гіперкінетичний синдром у дітей

 

Гіперкінетичний синдром у дітей характеризується зниженою увагою та імпульсивністю. Він ускладнює адаптацію в школі, погіршує успішність.

Гіперкінетичний синдром вперше був описаний німецьким лікарем Н. Нойпотпом (1854). Поширеність гіперкінетичного синдрому серед школярів складає 3-15%. Хлопчики у 3-10 разів частіше страждають на цей синдром, ніж дівчатка.

Клінічна картина: гіперактивність.

У ранньому дошкільному віці діти дуже активні, не можуть сидіти тихо протягом певного часу, балакучі. Збудливість проявляється в агресивності без будь-якої причини.

Труднощі в оволодінні шкільними навичками – найбільш важливий симптом.

Погана успішність таких дітей виявляється:

низьким інтелектом;

підвищеною активністю;

швидким прийманням рішень;

неврологічними ураженнями.

У молодших школярів при невропатичному синдромі виражається затримка мовного розвитку, бідний словниковий запас, ускладнення при запам’ятовуванні віршів та пісень, емоційна збудливість, боязливість. Крім того, спостерігаються неврологічні симптоми (відхилення з боку черепно-мозкової інервації, порушення координації). В одних випадках переважає дефект емоційно-вольових якостей особистості: збудливість з агресивністю, прагнення нових почуттів. В інших випадках – при апатичному варіанті – емоційна в’ялість, монотонність, безпорадність, недостатність моторики. Виражені зміни психіки: інертність, слабка пам’ять.

При церебрастенічному стані – швидка стомлюваність і виснаженість при невеликих фізичних навантаженнях, нестійка увага, дратівливість.

Етіологія. Гіперкінетичний синдром може зустрічатись при дитячому церебральному паралічі, епілепсії, розумовій відсталості, психогенних захворюваннях, і в той же час він спостерігається у порушенні і затримці розвитку або розлажах поведінки.

Гіперкінетичні розлади поведінки характеризуються недостатньою наполегливістю у діяльності, яка потребує розумової напруги, переходами від одного завдання до іншого без закінчення жодного з них, великою активністю. З цим можуть співвідноситись імпульсивність, схильність потрапляти у несприятливі ситуації. У взаємовідносинах з дорослими такі діти не відчувають дистанції, інші діти їх не люблять, відмовляються з ними гратися. Можливі також порушення поведінки і занижена самооцінка.

Таким чином, діагнох гіперкінетичного порушення поведінки ставлять, коли є ознаки і гіперкінетичного порушення, і порушення поведінки.

Порушення поведінки характеризується стійким типом асоціальної, агресивної поведінки. У деяких випадках порушення поведінки можуть перейти у дисоціативне порушення особистості. У заключенні про порушення поведінки слід враховувати і вікові особливості дитини. Наприклад, спалахи гніву є нормальними для дитини віком 3 роки.

Діагноз встановлюється при жорстокості до інших людей або тварин, хуліганстві, тяжких руйнуваннях власності: підпалах, крадіжках, брехні.