Глобальне лідерство у сучасній світовій економіці

Глобальне лідерство у XXI ст. залежатиме від таких важливих чинників:

• уміння компаній мінімізувати свої витрати за допомогою «глобалізаційного ефекту» інтернаціоналізації виробництва;
• управління глобальним попитом, у якому постіндустріальні держави беруть найактивнішу участь не тільки через бізнесові структури, а й через узгоджену монетарну, грошово-фінансову та структурну політики;
• дальшої інституціоналізації системи регулювання соціально-економічних відносин, у яких національно-бізнесові чи коаліційно- бізнесові інтереси набуватимуть дедалі вагомішого значення, а отже, ставатимуть так званим глобальним клубом, якому належатиме провідна роль в управлінні світовим відтво- рювальним процесом;
• регулювання інноваційного попиту, чіткого позиціонування глобальних інноваторів та імітаторів, а також проведення збалансованої політики щодо них із залученням бюджетних коштів і грошових ресурсів міжнародних фондів;
• розробленняоптимальних монетарних систем, що забезпечують доволі високу оцінку національних (міжнародних) грошових одиниць, що дасть можливість одержати дешеві ресурси, товари та послуги з країн, що розвиваються;
• подальшої віртуалізації економічних відносин і можливості ухиляння від сплати податків із боку провідних корпорацій;
• гнучкості та селективності в міжнародних економічних відносинах інтеграційних секторів національної економіки.

Вважаємо, що наведені чинники успіху країни-лідера треба вписувати в певну модель відносин у глобальній економіці та визначати напрями руху до так званого світового лідерства. При цьому у новій моделі розвитку економіки вкрай важливим залишається позиціонування глобально-регіонального бізнесу, його взаємодоповнюваність і формування характеру ієрархічних відносин, який базуєтьсяна інноваціях. Саме така компонентна структура буде призводити до зміни лідерів у багатьох сферах сучасної економіки.

Враховуючи ґрунтовні дослідження авторів [4, с. 29-40], з позиції сьогодення модель лідерства (аутсайдерства) можна струк- турувати графічно (рис. 1). З рис. 1 видно, що за сучасних умов найбільш важливими процесами глобалізації є інтернаціоналізація, регіоналізація, віртуалізація економіки, а відповідними новими формами, що консолідують цей процес, є створення мережного суспільства та аутсорсинг. Вони, з одного боку, сприяють максимізації прибутку власників, а з другого – зменшують відмінності у продуктивності праці між донорами та реципієнтами та у відповідній оплаті праці. Різний характер цих економічних процесів обумовив розбіжності результатів господарської діяльності, створивши три групи учасників глобального поділу праці: лідерів, потенційних лідерів і аутсайдерів світової економіки.

 

 

Нині економічне лідерство можна ідентифікувати передусім як країнове (держави Великої двадцятки, у тому числі країни Західної Європи), а також мегарегіони-лідери, фірми- лідери, мережні лідери тощо.

Глобальне лідерство країни чи компанії завжди ідентифікувалося цілою системою загальновідомих макроекономічних показників і специфічних аналітичних моделей оцінювання, річні числові значення яких демонстрували міру їх домінування у світовій економіці. Слід зазначити, що традиційні підходи до визначення країни-лідера в глобальній економіці за показником ВВП на душу населення серед науковців піддаються критиці. Причини цього такі:

• наявність трьох основних підходів до розрахунку ВВП (за паритетом купівельної спроможності (стандарту), за валютним курсом і за Атласною методикою Світового банку) дають доволі неоднозначну картину лідерства. Деякі з країн із загального рейтингу фактично щороку можна міняти місцями. З огляду на це, С. Роузфілд досить слушно зауважив, що ВВП «... є показником ринкової вартості придбаних і придатних для реалізації товарів і послуг, породжених працею, і не враховує корисності, одержаної у вільний від роботи час. Тому цей показник є мірою виробничого потенціалу – спроможності країни виробляти споживчі, управлінські, інвестиційні та експортні товари, і тому він є більш корисним для оцінки економічного потенціалу країни, ніж її добробут» [8, с. 253]. Похідні від нього відносні показники ВВП на душу населення є також важливими, хоч у макроекономічних порівняннях, як правило, використовують також індикатори сукупного доходу, індивідуального доходу, медіального доходу тощо;
• не завжди враховується технологічна складова ВВП: рівень диверсифікації секторів може інколи сформувати хибне уявлення про те, завдяки чому досягається доволі нестійке лідерство в глобальній економіці;
• щорічна ідентифікація лідерства за цим показником в умовах глобальної кризи може зробити країну передкризовим лідером і пост- кризовим аутсайдером (доволі характерним прикладом цього може вважатися Ірландія, яка входила в ЄС аутсайдером, потім перетворилася на так званого європейського тигра, маючи на зламі тисячоліть другий після Люксембургу показник ВВП на душу населення, а згодом знов потрапила до групи країн, що мають суттєві проблеми з розвитком).

Із 1993 р. підхід до оцінки економічної потужності змінився, адже з’явилися новітні методики індикації світового багатства, а саме: фінансові та нефінансові активи, матеріальні оборотні засоби, невиробничі та нематеріальні активи. Перевагою такого комплексного підходу стало те, що було враховано майже все, а основним недоліком – те, що оцінка виробленого у минулому мала або експертний характер, або, навпаки, в умовах гіперінфляції деяких країн із транзитивною економікою вона набувала суто умовного характеру.

Останнім часом унаслідок посилення глобалізації світового господарства частіше використовуються індекси, які розкривають суть успішності тієї чи іншої компанії (фірми), а також країни, адже використання складних агрегованих показників дає можливість, з одного боку, оцінити успішність реформ, а з другого – ідентифікувати динамізм експансії. В оцінці економічних показників, що активно впливають на ціну облігації, відзначають рівень зайнятості, індекс споживчих цін, кількість нових будівельних майданчиків, індекс ділової активності Чикаго, а в прогнозуванні курсу долара до цього додаються міжнародна торгівля, поточний баланс, продуктивність праці тощо. Водночас країнові індикатори можуть суттєво відрізнятися. Так, у міжнародних порівняннях дедалі більше використовують національні статистичні індикатори, як правило, країн-лідерів: Німеччини, Японії, Франції, Великобританії, Китаю, Бразилії, а також ЄС.

У сучасному оцінюванні глобального лідерства найчастіше використовують кілька підходів: оцінку припливу прямих іноземних інвестицій і діяльність ТНК, глобалізацію технологічного базису, виміри регіональної інтеграції, фінансову глобалізацію та узагальнюючі показники глобалізації. Розглянувши значну кількість методик дослідження [2-5], ми дійшли висновку, що в аналізі глобального лідерства найважливішими є три сфери оцінювання: діяльність ТНК, технологічна складова та узагальнюючі індикатори глобалізації (рис. 2).

 

 

Сучасна діяльність ТНК оцінюється більше ніж тридцятьма параметрами, утім для дослідження технологічного лідерства можна використати найбільш значущі – структуру витрат на НДДКР, індекс концентрації Хер- фіндала, що дає змогу виявити обсяги потоків прямих іноземних інвестицій, а також індекстранснаціоналізації. Узагальнюючі показники мають доволі велике значення, оскільки дозволяють побачити більш глибокі зв’язки у глобальній економіці. Найбільш вагомим при цьому є Індекс Керні, який розраховується сьогодні для 72 країн, на які припадає 97% світового ВВП.

Отже, визначення глобального лідерства в сучасній системі світогосподарських зв’язків здійснюється на двох рівнях – макроекономіч- ному, на якому проводиться рейтингування країн-лідерів, і мікроекономічному, на якому лідерами є бізнесові структури. Під час посилення глобалізаційних процесів у світовій економіці визначальну роль відіграють партнерські відносини за умови збереження конкуренції між окремими учасниками нових бізнесових утворень. Модель глобального лідерства пов’язує найбільш важливі процеси глобалізації з основними групами учасників глобального поділу праці. В ході проведенняаналізу глобального лідерства найважливішими є три сфери оцінювання: діяльність ТНК, технологічний базис і узагальнюючі індикатори глобалізації.

 

 

1. Білорус О. Економічна система глобалізму: монографія / Білорус О. – Київ: КНЕУ, 2003. 360 с.
2. Bilorus O. Ekonomichna systema hlobalizmu: monohrafiia / Bilorus O. – Kyiv: KNEU, 2003. 360 s.
3. Кальченко Т В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: монографія / Т В. Кальченко. – Київ: КНЕУ, 2006. – 248 с.
4. Kalchenko T. V Hlobalna ekonomika: meto- dolohiia systemnykh doslidzhen: monohrafiia / T. V Kalchenko. – Kyiv: KNEU, 2006. – 248 s.
5. Лук’яненко Д. Г. Суперечності та асиметрії глобалізації у євроінтеграційному контексті / Лук’яненко Д. Г. // Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей: монографія; за заг. ред. Д. Г Лук’яненката, В. І. Чу- жикова. – Київ: КНЕУ, 2007. – С. 31-47.
6. Luk’ianenko D. H. Superechnosti ta asymetrii hlobalizatsii u yevro-intehratsiinomu kontek- sti / Luk’ianenko D. H. // Spilnyi yevropeiskyi ekonomichnyi prostir: harmonizatsiia meha- rehionalnykh superechnostei: monohrafiia; za zah. red. D. H. Luk’ianenkata, V I. Chu- zhykova. – Kyiv: KNEU, 2007. – S. 31-47.
7. Технологічна модернізація в європейській економіці: монографія / О. С. Бурміч, О. Д. Лук’яненко, Є. Г Панченко, В. І. Чу- жиков; за заг. ред. В. І. Чужикова. – Київ: КНЕУ, 2013. – 266 с.
8. Tekhnolohichna modemizatsiia v yevro- peiskii ekonomitsi: monohrafiia / O. S. Bur- mich, O. D. Lukianenko, Ie. H. Panchenko,
9. V I. Chuzhykov; za zah. red. V I. Chuzhyko- va. – Kyiv: KNEU, 2013. – 266 s.
10. Філіпенко А. С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність / А. С. Філіпенко. – Київ: Знання, 2007. – 670 с.
11. Filipenko A. S. Hlobalni formy ekonomichno- ho rozvytku: istoriia i suchasnist / A. S. Filipenko. – Kyiv: Znannia, 2007. – 670 s.
12. Бердсолл Н. Усиление неравенства в новой глобальной экономике / Н. Бердсолл // Вопросы экономики. – 2006. – № 4. - С. 84-89.
13. Berdsoll N. Usylenye neravenstva v novoi hlobalnoi эkonomyke / N. Berdsoll // Voprosbi эkonomyky. – 2006. – № 4. – S. 84-89.
14. Перкинс Дж. Исповедь экономического убийцы / Дж. Перкинс. – Москва: Pretext, 2005. – 358 с.
15. Perkins Dzh. Ispoved ekonomicheskogo ubiytsy / Dzh. Perkins. – Moskva: Pretext. 2005. – 358 s.
16. Роузфілд С. Порівнюємо економічні системи: культура, багатство та влада в XXI столітті: [пер. з англ. ] / С. Роузфілд. – Київ: [б. в. ], 2005. – 370 с.