Ґрунтознавство

Горизонт акумуляції органічних речовин (А) формується у верхній частині профілю за рахунок біомаси зелених рослин, що відмирає. У залежності від їхнього характеру виділяють: А – гумусово-акумулятивний, що утворюється у верхній частині мінеральної товщі ґрунту, у якому не виражені морфологічні процеси руйнування і вилуження мінеральних речовин; А1 – гумусово-елювіальний – верхній горизонт профілю з морфологічно або аналітично вираженими процесами руйнування і вилуження мінеральних речовин. Обрії А и А1 найбільш темного фарбування, в них накопичується найбільша кількість гумусу й елементів харчування.

Елювіальний горизонт (А2) утворюється в процесі інтенсивного руйнування мінеральної частини ґрунту і вимивання продуктів руйнування в нижні горизонти. Він забарвлений у найбільш світлі тони й у різних ґрунтах одержує різні назви (підзолистий, осолоділий). Іноді він розвивається в межах нижньої частини горизонту А1, де утвориться А1 А2; може формуватися у верхній частині горизонту у виді А2В.

Ілювіальний або перехідний горизонт (В) формується під елювіальним чи гумусовим горизонтом і служить переходом до материнської породи. У ґрунтах з диференційованим профілем і делювіальним горизонтом формується ілювіальний горизонт, до якого вмиваються і там частково накопичуються різні продукти ґрунтоутворення. Розрізняють горизонти: ВFe – вмивання залізистих речовин; Вh-гумусових речовин; Вк – карбонатів; Вs – сульфатів хлоридів; Ві – мулистих часток ґрунту. У ґрунтах з недиференційованим профілем, де не переміщується мінеральна алюмосилікатна основа (чорноземи, каштанові), горизонт В не ілювіальний, а перехідний від гумусово-акумулятивного до породи. Він часто розчленовується на підгоризонти В1 і В2 за характером структури і складом.

Глейовий горизонт (G) утворюється в гідроморфних ґрунтах. Внаслідок тривалого чи постійного надлишкового зволоження і недоліку вільного кисню в ґрунті йдуть анаеробно-відновні процеси, що приводить до виникнення закисних з'єднань заліза і марганцю, рухливих форм алюмінію, дезагрегування ґрунту і формуванню глейового обрію. Якщо ознаки глейового процесу виявляються в інших обріях, то до їхнього літерного позначення додають букву «g», наприклад А2g, Вg і т. д.

Материнська порода (С) являє собою породу, слабко порушену процесами ґрунтоутворення.

Породу, що підстеляє – (Д), виділяють у тому випадку, коли ґрунтові горизонти сформувалися на одній породі, а нижче лежить порода з іншими властивостями.

Кожному ґрунтовому типу відповідає своє сполучення горизонтів. Тому деякі з них можуть у тому чи іншому профілі бути відсутніми.

Потужність ґрунту й окремих його горизонтів. Потужністю ґрунту називається товщина від його поверхні вглиб до слабко порушеної процесами ґрунтоутворення материнської породи. Потужність ґрунтового профілю коливається в широких межах: від декількох сантиметрів у примітивних гірських чи пустельних ґрунтів до 1-2 м у більшості ґрунтів рівнин, а в деяких ґрунтів (тропічних) вона досягає декількох метрів.

Забарвлення ґрунту – найбільш помітна морфологічна ознака. Багато ґрунтів одержали назву у відповідності зі своїм забарвленням – чорноземи, підзоли, червоноземи і т. д. Колір ґрунту визначається забарвленням тих речовин, з яких він складається, а також фізичним його станом і ступенем зволоження. Найбільш важливі для фарбування наступні групи речовин: 1) гумус; 2) сполуки заліза; 3) кременева кислота, вуглекисле вапно.

Гумусові речовини обумовлюють чорне, темно-сіре і сіре забарвлення.

Сполуки оксидів заліза забарвлюють ґрунт у червоний, жовтогарячий і жовтий кольори; закиси заліза – у сизі і блакитнуваті тони. В болотних ґрунтах зустрічається вівіаніт [Fe3 (PO4) 28H2O], що додає їм зеленувато-блакитний відтінок.

Кремнезем (Sі2), вуглекислий кальцій (CaCO3) і каолініт (H2Al2Sі2O8H2O) обумовлюють біле і білесувате забарвлення. У ряді випадків помітну роль у придбанні ґрунтом білесуватих відтінків можуть грати гіпс (CaSO42H2O) і легкорозчинні солі (NaCl, Na2SO48H2O і інші).

Різні сполучення зазначених груп речовин визначають велику розмаїтість ґрунтових фарб і відтінків.

Механічний склад. У польових умовах його визначають візуально і тактильно. Гранулометричний склад ґрунту – це співвідношення в ньому твердих часток різного розміру (каміння, гравій, пісок, пил, мул). За співвідношенням часток різного розміру ґрунти поділяються на піщані, супіщані, суглинні, глинисті.

Структура – окремості (агрегати), на які здатний розпадатися ґрунт. Форма, розмір і якісний склад структурних окремостей у різних ґрунтах, а також у різних горизонтах неоднакові. Розрізняють три основних типи структури:

• кубоподібна (структурні окремості рівномірно розвинуті за трьома взаємно перпендикулярними осями)
• призмова (окремості розвинуті переважно по вертикальній осі) ;
• пліткоподібна (окремості розвинуті переважно по двох горизонтальних осях).

В залежності від розміру агрегатів структуру підрозділяють на наступні групи:

• глибиста (більше10мм) ;
• макроструктура (10 – 0, 25мм) ;
• тонка мікроструктура (менше 0, 01мм).

Ґрунт може бути структурним і безструктурним. Між структурними і безструктурними ґрунтами зустрічаються перехідні, у яких структура виражена слабко.

В будь-якому із ґрунтових горизонтів структурні окремості не бувають одного розміру і форми. Найчастіше структура в них змішана: грудкувато-зерниста, грудкувато-пилувата, грудкувато-пластинчато-пилувата і т. д.

Складення – це зовнішнє вираження щільності і пористості ґрунту. За щільністю розрізняють ґрунти:

1. дуже щільні;
2. щільні (ілювіальні горизонти суглинних і глинистих ґрунтів) ;
3. пухкі (суглинні і глинисті ґрунти з добре вираженою грудкувато-зернистою структурою; верхні горизонти піщаних і суглинних ґрунтів) ;
4. розсипчасті (орні горизонти піщаних і супіщаних ґрунтів).

Пористість характеризується формою і розмірами пор усередині структурних окремостей чи між ними.