Характеристика мережі природно-заповідного фонду заданої території Здолбунівського району, Рівненської області

 

1. Структура управління природно-заповідним фондом

2. Ботанічні сади. Статус і завдання ботанічних садів

3. Проведення екологічної оцінки природно-заповідного об’єкта-Канівський природний заповідник

4. Характеристика мережі природно-заповідного фонду заданої території Здолбунівського району, Рівненської області

5. Обчислення шкоди, заподіяна об’єктам природно-заповідного фонду

Використана література

 

 

Спеціально уповноваженим органом державного управління та контролю в галузі організації, охорони та використання ПЗФ, функціонування об'єктів ПЗФ є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Органами державного управління та контролю в галузі організації, охорони та використання ПЗФ, функціонування об'єктів ПЗФ на місцях є державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, м. Києві та м. Севастополі.

Вони вживають заходи щодо розширення мережі територій і ПЗФ, охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.

Управління заповідниками, НПП, ботанічними садами, зоологічними та дендрологічними парками та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення здійснюють спеціальні адміністрації, до складу яких входять наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування.

Іноді спеціальні адміністрації можуть створювати для функціонування ПЗО місцевого значення, У випадку, коли такі адміністрації не створюються, управління територіями та об'єктами ПЗФ здійснюється тими установами і підприємствами, у віданні яких вони перебувають. В управлінні ПЗФ можуть брати участь також об'єднання громадян.

Законодавство України у сфері організації та управління природно-заповідним фондом базується на Конституції України і складається із Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.), «Про програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000 р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про екологічну мережу України» (2004 р.), інших законодавчих актів: указів Президента України «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду» (1993 р.), «Про програму інтеграції України до Європейського союзу» (2000 р.), Постанови Верховної Ради «Про програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» (1994 р.), нормативних документів Кабінету Міністрів та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, а також Земельного (1992 р.), Лісового (2001 р.) та Водного (1995 р.) кодексів України.

Серед інших законодавчих актів, які безпосередньо спрямовані на вирішення завдань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, важливе місце належить законам України: «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України» та Положення про Зелену книгу України.

Державне управління заповідною справою в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, ради та їх виконавчі органи, а також спеціально уповноважені державні органи з охорони навколишнього природного середовища, державні управління екології та природних ресурсів в областях, м. Києві, м. Севастополі, АР Крим та інші державні виконавчі органи.

Управління природно-заповідним фондом та функції щодо його збереження покладені на органи державного управління та недержавні організації.

Законодавство, державні нормативні акти у сфері заповідної справи формуються на рівні Верховної Ради України (Комісія з питань екології і раціонального природокористування та ряд інших комісій), а також Кабінету Міністрів України (відділ з питань техногенної, екологічної, ядерної безпеки і природокористування та деякі інші структурні підрозділи). В комплексі питань державної екологічної політики, що знаходяться в компетенції Верховної Ради України, одне з чільних місць займає питання розвитку заповідної справи.

Відповідно до змін, внесених до Закону «Про природно-заповідний фонд України», для забезпечення управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, реалізації програми перспективного розвитку заповідної справи при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 1000 затверджено Положення про Державну службу заповідної справи (ДСЗС), яка є правонаступникомГоловного управління національних природних парків і заповідної справи.

ДСЗС є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди України і підпорядковується йому. Дана служба організовує та здійснює систематичний контроль за виконанням актів законодавства, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і подає їх на розгляд Мінприроди.

Основними завданнями ДСЗС є:

участь у реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об’єктів;

забезпечення державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду;

здійснення державного контролю за додержанням режиму охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

забезпечення збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на територіях природно-заповідного фонду;

підготовка пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі природно-заповідного фонду та формування національної екологічної мережі.

Державні управління охорони навколишнього природного середовища областей України у межах своєї компетенції:

забезпечують реалізацію «Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні»;

здійснюють державне управління територіями та об’єктами ПЗФ;

здійснюють методичне керівництво веденням заповідної справи і систематичний контроль за додержанням вимог законодавства щодо охорони та ефективного використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання, громадянами, а також іноземними юридичними і фізичними особами;

організують і координують роботу щодо розвитку і вдоско-налення мережі об’єктів ПЗФ;

визначають обсяги використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів ПЗФ і здійснюють контроль за додержанням доведених лімітів;

призупиняють або забороняють проведення робіт на ПЗТ, не передбачених режимом їх охорони, а також робіт, які можуть викликати негативний