Ідея національної єдності, як рушійний чинник революційних подій в Україні 1917 та 2004 рр.

Актуальність дослідження історичних процесів, що відбувалися у 1917 і 2004 рр. зумовлюється тим, що сьогодні гостро стоїть завдання дати об’єктивну картину історичного минулого, відтворити цікаву сторінку протиборства різних політичних сил підтриманих народом і проаналізувати їх наслідки. Історіографія даної теми є досить різнобічною. Якщо говорити про дослідження революції 1917 р. варто згадати про докторів історичних наук: Веретюка В. Ф., Пирога Р. Я., Солдатенкова В. Ф., які визначають події 1917 р. українською революцією. Також дану тему досліджували: Грушевський М. С., Вівчарик М. М., Павличко Д. В. та ін. Щодо революції 2004 р. то її аналіз проводили: М. Колодяжний, С. Грабовський, соціолог Ю. Саєнко, історик С. Кульчицький, політолог А. Гальчицький, В. Остафійчук та ін.

Історія нашої держави має велику кількість яскравих прикладів патріотичного піднесення українців, яке виражалося в національно-визвольних рухах, революціях, повстаннях. Все це зумовлено низкою різних факторів, але одним із основних є проблема відсутності спільної свідомості, збудованої на пізнанні правди про свою батьківщину. Україна завжди була бажаною територією для багатьох держав світу. Доречно згадати слова Отто фон Бісмарка: «Хто володіє Україною, той володіє Європою, а хто володіє Європою, той володіє світом. « Історія революцій завжди привертала до себе увагу суспільства, адже революція – це насамперед зміни в суспільстві та політичній системі [1, с. 90].

Розглядаючи революційні події 1917 р. можна провести паралелі з подіями революції 2004 р. Справа в тому, що у 1917 р. відбулися революції в Росії, Фінляндії, Німеччині, Австро-Угорщині, а революції в 2004 р. передували рухи в Сербії, Грузії, після 2004 р. в Киргиз стані [6, с. 58]. Ці дві революції в Україні зуміли об’єднати народ навколо спільної національної ідеї єдності і боротьби проти існуючого ладу. Феноменом цих подій була мирна боротьба за зміну влади, хоча у 1917р. вона в кінцевому етапі не увінчалась успіхом. Характерними рисами революцій було те, що вони відбувались, як «зверху», так і «знизу», тобто в них брала участь політична еліта і просте населення України.

Хронологічна різниця між цими рухами становить майже століття, тому є і особливі відмінності. Насамперед це суспільна активність, на вулиці майдану вийшло понад мільйон громадян, політичні партії суперників мали досить високий рівень організованості. Метою 1917 р. було здобуття незалежності України. А у 2004 р. основне завдання полягало в утвердженні демократизму і справедливості в суспільстві. Також ці революційні події яскраво висвітлили проблемне питання сходу і заходу. Якщо 22 січня 1919 р. відбулася злука східної і західної України на Софіївському майдані, то у 2004 р. схід і захід представляли собою «різні кольори» на майдані Незалежності [3, с. 10]. А наші політичні лідери натомість щоб подолати ці розбіжності, навпаки посилювали їх, і використовували в своїх інтересах. Якщо причини революції 1917 р. опираються на основне бажання здобути незалежність, економічне та соціальне право, то чим була зумовлена революція 2004 р.? Так дійсно, на шляху розбудови незалежності ми досягли чимало: вистояли, зуміли утвердити державу, але не змогли захистити людину, громадянина. Роки, що минули з дня здобуття незалежності під демократичними гаслами, так і не дали державі бажаних соціальних, правових, економічних та духовних результатів, на які очікували громадяни.

Дивлячись назад в історичне минуле нашої Батьківщини, потрібно детально аналізувати всі ті події, які стосуються творення української державності, слушно згадати відомий афоризм: « Історія не тільки велика вчителька, а й наглядачка… Вона не тільки навчає, а й карає за незнання уроків». Тому лідери Помаранчевої революції вигравши боротьбу, не зуміли закріпити її здобутки в житті. Звичайно вона дала зрозуміти, що бути українцем модно, але не змогла дати те що йому потрібно [5, с. 57].

Якщо проаналізувати боротьбу в 1917 р., причинами її поразки були: розпорошення основних патріотичних сил, неспроможність лідерів революції йти на компроміси, також важливим був і зовнішній чинник, а саме більшовицька Росія та відмова західних держав підтримати боротьбу українців, як народу, що не мав державності.

Загалом, як уже згадувалось, основною проблемою українського суспільства була і є відсутність спільної свідомості, національної ідеї. Це зумовлює існування ідеологічного хаосу в Україні, а це загрожує українській державності. Та, не дивлячись ні на що, спільна свідомість українського народу хоч повільно, та все ж формується на наших очах силою обставин його територіальної, економічної, мовної і культурної ідентичності.

Альфа й омега нашого народу: створити націю в якій кожний громадянин має бути залучений до будівництва демократичного суспільства і національної держави, саме такі ідеї провокували активну участь народу в революційних подіях. Але на даний час велика кількість українців будують не Україну, а Європу і Росію. Сьогодні ми маємо ситуацію, яку передчував В. Липинський, ще у 1919 р. пишучи: «Що буде, коли кожна наша демократична партія буде в поняття нації на Україні вкладати інший культурний, соціальний, економічний і політичний зміст і прийнятими в демократіях методами буде при своєму усвідомлені народу паскудити поняття нації, яке пропагують і усвідомлюють її політичні представники?» Революції 1917 та 2004 рр. виробили в нашого народу інстинктивну, стихійну волю до життя, до розвитку його зростаючої ролі у вирішенні державних питань. Ми здогадуємось, але ще точно не знаємо того, що наша бідність і невтішна демографія походить якраз від національної незалежності нашого керівництва, яке має державу, але не має вітчизни. І це доведено історичними подіями 1917 та 2004 рр. Зберегти і зміцнити почуття батьківщини, свою країну – це завдання нашої політичної еліти. Тільки українська держава, в якій домінуватиме національна ідея, дасть нашому народові світле майбутнє [7, с. 10].

Отже, передусім революційні події, які відбувалися в Україні були світоглядними в душах і серцях мільйонів людей, які усвідомили необхідність справді революційних змін у суспільстві, та те, що народ може впливати на владу. У цьому сутність, особливість і значення революцій. Нам потрібно реально усвідомлювати наше минуле для творення кращого майбутнього і робити все для того щоб вектор історії не повернувся назад, і всі здобутки революцій не були марними. Тому народна повага і слава учасникам революцій 1917 та 2004 рр., які показали всьому світу не тільки, хто вони є, але й те, що вони можуть.

 

 

Вівчарик М. Українська нація: шлях до самовизначення / М. Вівчарик. – К. : Вища школа, 2001. – 286 с.

Гальчицький А. Помаранчева революція і нова влада / А. Гальчицький- К. : Либідь, 2005. – 240 с.

Фази революції //День. – № 7. – 19 січня 2005. – С. 10-14.

Грушевський М Новий період історії України за роки від 1914 до 1919рр. / М. Грушевський. – К. : Либідь, 1992. – 42 с.

Кульчицький С. Визрівання помаранчевої революції //День – № 54. – 2005. – С. 56-58.

Історія України: сучасне бачення. – 4-те видання / В. Остафійчук- К. : Знання. – Прес, 2008. – 424 с.

Українська національна ідея / Павличко Д. – К. : Академія, 2002. – 56 с.

Солдатенко В. Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917-1920 рр. // Український історичний журнал / В. Солдатенко. – 2008. – № 1. – С. 75-85.

Саєнко Ю. Україна: динаміка змін у суспільній свідомості. // Універсум / Ю. Саєнко. № 10 – 2004. – С. 12.

Історія України, Новий довідник, – К. : Академія, 2005. – 763 с.