Інфекційні хвороби у дітей

 

Поняття і ознаки інфекційних захворювань

Характеристика основних видів дитячих інфекційних захворювань

Список використаної літератури

 

Дитячі інфекції – найбільш поширені інфекційні захворювання, які частіше або майже виключно виникають в дитячому віці і навіть переважно в ранньому, або дошкільному віці. Інфекційним захворюванням належало перше місце в структурі дитячої смертності. Та з роками проводились різносторонні дослідження імунологів, мікробіологів, вірусологів: була розроблена стійка система боротьби з дитячими інфекціями, в результаті використання якої досягнуто значних успіхів.

В нашій країні різко знизилась захворюваність – аж до ліквідації окремих нозологічних форм, при всіх інфекціях зменшилась летальність; дитячі інфекції в смертності населення практично майже втратила значення.

Шляхи передачі, механізм зараження, перш за все, залежить від локалізації інфекції в організмі, яка визначає спосіб виділення збудника в навколишнє середовище. При інфекціях з пораженням носа, дихальних шляхів передача проходить повітряно-крапельним шляхом (кір, коклюш, грип і інші).

При повітряно-крапельних інфекціях збудники під час кашлю, чихання, розмов зі слиззю із зіва, дихальних шляхів потрапляють в навколишнє середовище: слизь розпилюється на дрібні частинки, які оточують хворого. Інфекція зберігається в повітрі, звідси вона потрапляє в зів і дихальні шляхи здорової дитини.

Наступна характерна ознака для всіх інфекцій – це так званий прихований, або інкубаційний період. Людина вже заражена, але зовні це ніяк не проявляється. Інфекція, як яйце в інкубаторі, поступово зріє. Іноді інкубаційний період буває невеликим – 1-2 дні. Але іноді хвороба затаїлася і «сидить» у людині роками. Інкубаційний період закінчується тоді, коли хвороба починає проявлятися через які-небудь зовнішні ознаки: підвищення температури, висипку, зміну кольору шкіри, болі, розлади травлення.

Епідеміологія – розділ медицини, що займається вивченням причин різних інфекцій, а також методів їхнього лікування і попе¬редження. Епідеміологи намагаються розібратися з кожним за¬хворюванням, знайти проти кожної інфекції діючі засоби. (Важ¬ко уявити, що ще на початку XX століття людина в дитинстві пе¬реносила по кілька інфекційних захворювань, деякі з яких були дуже серйозними.) Завдяки епідеміології виявилася ще одна спільна властивість інфекцій. Один раз перехворівши інфекцій¬ним захворюванням, людина стає, як правило, несприйнятли¬вою до неї. Ця несприйнятливість до інфекції отримала назву імунітет. Саме завдяки здатності організму набувати імунітет, стало можливе попередження інфекцій за допомогою щеплень.

Одні люди, зіштовхнувшись зі збудником хвороби, занеду¬жують. Інші, що мають імунітет до цього захворювання, начебто і не помічають його. Але є ще і треті. Вони впускають збудника інфекції у свій організм, самі не хворіють, але щедро діляться інфекцією з оточенням. Таких людей називають носіями інфекції.

Отже, наявність збудника, інкубаційного періоду, можливість вироблення імунітету, а також можливість перенесення – ось ті ознаки, що відрізняють інфекції від інших захворювань і роб¬лять їх схожими між собою.

Звичайно, діти не до кінця усвідомлюють небезпеку інфекційних захворювань і, нехтуючи правилами особистої гігієни, часто хворіють на хвороби, які умовно можна назвати дитячими інфекціями. Крім того, це явище спричинюється ще й тим, що дитячий організм менш багатий на антитіла, ніж організм дорослої людини, у якої вже є стійкий імунітет. Отже, найпоширенішими інфекційними захворюваннями серед дітей є кір, краснуха, розеола, вітряна віспа, коклюш, паратиф та інші.

 

 

Кір. Кір – гостре інфекційне захворювання вірусної природи, яке протікає з характерною лихоманкою, генералізованим пораженням слизових оболонок дихальних шляхів, рота, зіву і очей, супроводжується висипаннями та частими ускладненнями зі сторони органів дихання.

Збудник корі відноситься до мікро вірусів, який виділяється зі слизі носоглотки та з крові хворого в катаральному періоді і на початку висипань. Вірус є патогенним для людини та деяких порід мавп. Він не стійкий у зовнішньому середовищі, в повітрі при денному світлі, в крапельках слини гине протягом півгодини; при висиханні гине відразу, при нагріванні до 500°С – протягом 15 хв., при 600С і вище – відразу. При низьких температурах і в темноті він може зберігатись довго, при +40С – до декількох неділь, а при -150С або нижче – до декількох місяців.

Джерелом інфекції являється хворий любою формою кіру, в тому числі і ослабленою формою, яка виникає в результаті пасивної імунізації, а також хворі, які захворіли не дивлячись на активну імунізацію. Хворий кіром є заразним в останні 1-2 дні інкубації, в катаральному періоді, в перші 3 дні висипань.

Шлях передачі інфекції повітряно-крапельний.

Сприйнятливість до кіру дуже висока, коефіцієнт контагіозності наближається до 100%. Діти перших 3 місяців володіють вродженим імунітетом, переданим від матері. Після 3 міс. імунітет знижується і до 6-8 міс. зникає. Після кіру любої форми організм стає імунним на все життя: в крові зберігаються відповідні антитіла.

Захворюваність на кір найбільш висока у віці від 2 до 7 років, потім вона знижується, і після 14 років реєструються лише окремі поодинокі випадки.

Як для всіх повітряно-крапельних інфекцій, так і для кіру характерні сезонні коливання, максимум яких припадає на зимово-весняні місяці – з грудня по травень.

Інкубаційний період становить 9-10 днів; у дітей, яким в інкубаційному періоді вводили гамма – глобулін, він може