Інкорпорація Гетьманщини до складу Російської імперії

Актуальність теми дослідження. Історія козацтва і Гетьманщини є однією з провідних проблем української історіографії, але ціла низка тем та сюжетів все ще залишається недостатньо розробленою. Це пояснюється, перш за все, тим, що українські історики переважно звертали увагу на ті періоди, коли козацтво виступало самостійним суб’єктом історії. В цьому контексті менш дослідженим виявилося XVIII ст., особливо його перша половина. Традиційний погляд на "козацьку добу" в історії України як на "історію гетьманів" призвів до зменшення інтересу до даного періоду "міжгетьманства". В російській історіографії 30-і рр. XVIII ст. також є сутінковою зоною між яскраво освітленими епохами Петра І та Єлизавети Петрівни. Вивчення цих років також ускладнюється наявністю стереотипів стосовно засилля іноземців при дворі та сприйняттям політики Анни Іоаннівни як відступу від традицій Петра І .

Досліджуючи процес інкорпорації Гетьманщини до складу Російської імперії, представники потужної школи російської історії все ж не створили завершеної картини цього процесу, яка дещо випадала з фокусу уваги істориків. Схожа ситуація склалася з вивченням цієї проблеми й в українській історіографії, оскільки вітчизняні історики недостатньо цікавилися загальнополітичними подіями 1708-1754 рр. XVIII ст. і участю в них гетьманської старшини. Ймовірно, це можна пояснити зменшенням у післямазепинський час самостійності козацтва як політичної та військової сили. 

Для української історії кінця ХVII -XVIII ст. актуальною можна вважати проблему "війна і Гетьманщина як соціально-політична структура, війна і козацтво як соціальна структура", а з огляду на те, яке місце займало козацтво у суспільно-політичному, економічному, культурному житті України, в сучасній історіографії вона набуває виняткового значення. З одного боку, козацька державність виникла як результат розвитку військового стану, тому війна була одним з елементів підтримки козацької держави. З іншого боку, навіть поверховий погляд на період кінця ХVII – XVIII ст. показує, що майже кожна війна, у якій брало участь козацтво, призводила до зменшення автономії, до збільшення ступеню інкорпорації Гетьманщини.

Cаме моменти, коли гетьманство мусило проявити себе як політичний гравець, з притаманним йому сприйняттям незалежності як органічної частини свого життя, дозволяють чіткіше побачити трансформацію всього українського суспільства протягом процесу включення у Російську імперію.

Метою дослідження є висвітлення та з’ясування на підставі вивчення історії України в першій половині XVIII ст. і до 1764 р. становища козацької держави і тенденцій інкорпорації гетьманщини до складу Росії. 

Виходячи з поставленої мети, були сформульовані наступні дослідницькі завдання:

• проаналізувати передумови становлення українсько-російських стосунків у Північній війні (до 1708 року);
• дати характеристику кризи українсько-московських відносин і політичних планів І. Мазепи під час Північної війни;
• дослідити процес розірвання стосунків з Москвою і союз України зі Швецією;
• охарактеризувати період  московського терору на Україні;
• вивчити селянське повстання як відгук на утиски з боку Росії і процес боротьби за Україну у 1708-1709 рр.;
• зробити аналіз періоду правління гетьманів Полуботка і Апостола;
• проаналізувати правління Гетьманського уряду (1734-1750);
• оцінити період правління Кирила Розумовського (1750-1764).

Об’єктом дослідження є Гетьманщина у першій половині XVIII ст. і до 1764 р.

Предметом роботи є становище України як автономії у складі Російської імперії, його зміни і тенденції протягом 1700-1764 рр. 

Хронологічні рамки дослідження визначені з 1700 по 1764 р., тобто з часу початку Північної війни і участі в ній України і до закінчення процесу інкорпорації України до складу Російської імперії у 1764 р. з моменту ліквідації козацької держави. У разі потреби залучалася інформація з попередніх років, зокрема, щодо формування "української" політики російського уряду в переддень війни та участі козацьких полків у військових походах, які безпосередньо вплинули на стан Гетьманщини. 

Методологічною основою дипломної роботи стали принципи об’єктивності та історизму. У дослідженні були використані такі загальноісторичні методи як історико-генетичний, компаративний та системно-структурний, що дало можливість проаналізувати причини занепаду Гетьманщини., розглянути її як цілісне явище, порівняти види політичної активності різних гетьманів та російського, польського і шведського політикуму, що дозволило краще зрозуміти процес інкорпорації Гетьманщини до складу російської імперії. Підхід до процесу інкорпорації України до складу росії як до складного політично-військового процесу надав можливість застосування методів системно-структурного аналізу. Основними структурними елементами досліджуваної системи "Україна-Гетьманщина" виступає саме козацтво, яке в свою чергу представляє собою підсистему зі своїми складовими – категоріями козацтва, народу і власне гетьманської верхівки, які були піддані спеціальному вивченню як базові елементи даної підсистеми. У процесі дослідження були використані також спеціально-історичні методи. 

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання при розробці широкого кола проблем соціальної та політичної історії України ХVІІІ ст., при підготовці узагальнюючих наукових праць, підручників, науково-популярних нарисів.

Структура роботи обумовлена поставленими метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, кожен з розділів роботи пов’язаний з вирішенням певного комплексу завдань. Загальний обсяг роботи складає 95 сторінок, з них 85 сторінок основного тексту, а список використаних джерел та літератури містить 106 позицій на 8 сторінках.