Інноваційні форми та методи роботи шкільних музеїв щодо реалізації обласної програми національного виховання учнівської молоді Рівненщини на 2008-2020 роки («мозковий штурм»)

 

 

Реалізація головної мети національної освіти і виховання учнівської молоді – це набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу. Культура будь-якого історичного періоду – це одночасно і її спадщина – сукупність зв'язків, відносин, результатів матеріального та духовного досвіду минулих епох. Проблема оновлення змісту освіти, її модернізація засобами шкільного музеєзнавства та краєзнавства набуває особливої актуальності. Зростає роль регіональних історичних досліджень, відбувається усвідомлення та переосмислення власної історії, національних особливостей, співвідношення загального і часткового, деталізація історичного процесу, виявлення специфічних чинників, що зумовлюють специфіку рідного краю.

Сучасна музейна педагогіка розвивається в руслі проблем музейної комунікації і спрямована, в першу чергу, на вирішення завдань активізації творчих здібностей особистості. З цією метою розробляються різноманітні методики роботи з відвідувачами, що змінюють їх роль і позиції в музейно-педагогічному процесі. Незважаючи на утвердження ідей диференційованого підходу до різних категорій відвідувачів, основна увага музейної педагогіки, як і раніше, зосереджена на дитячій та підлітковій аудиторії. У зв’язку з цим провідною тенденцією музейної педагогіки стає перехід від одиничних і епізодичних контактів із відвідувачем до створення ступеневої системи музейної освіти, залучення до музею і його культури. Таким чином, основними напрямками діяльності музейних педагогів у рамках реалізації Обласної програми учнівської молоді Рівненщини на 2008-2020рр. є:

- робота з музейною аудиторією, спрямована на формування ціннісних ставлень особистості засобами музейної педагогіки та прищеплення смаку до спілкування з музейними цінностями;

- розвиток здатності сприймати музейну інформацію, розуміти мову музейної експозиції;

- виховання емоцій, розвиток уяви і фантазії, творчої активності;

- створення в музеї умов, за яких робота з аудиторією протікала б найбільш ефективно;

- використання та популяризація нових технологій музейної освіти у формі окремих проектів, на різних майданчиках, із залученням різних партнерів.

Музейна педагогіка аналізує потреби різних соціальних і вікових груп відвідувачів, вивчає особливості їх сприйняття експозиції і виробляє диференційовані методики щодо роботи з ними. У певних випадках вона вносить необхідні корективи в зміст самої експозиції.

Основні напрямки роботи шкільного музею у сфері музейної педагогіки можна структурувати наступним чином:

1. Проблема вивчення освітньої специфіки музею.

Вирішити її – це значить, відповісти на запитання, навіщо діти ходять до музею, в чому вони вбачають сенс музейної освіти. Тільки послідовне виявлення специфіки музею, шанобливе відношення до нього визначають, зрештою, роль музею в суспільній свідомості.

2. Ефективність музейної комунікації.

Не відповівши на запитання, що і як сприймають відвідувачі, музею ніколи не вдасться подолати існуючу диспропорцію між зусиллями домогтися того чи іншого ефекту і реальними результатами його впливу на людину.

3. Вивчення музейної аудиторії.

Питання про те, що сприймається, невіддільне від питання хто сприймає. Навряд чи можливо грамотно здійснювати свою діяльність без чіткого уявлення про те, до кого звертаєшся, які особливості, очікування, інтереси тих людей, які приходять у музей або ігнорують його.

Створення та апробація нових методик і програм для різних категорій відвідувачів.

Цей напрям має найбільше практичне значення і розвивається з огляду на знання про реальну або потенційну аудиторію музею.

5. Встановлення оптимальних форм взаємодії з партнерами щодо культурно-освітньої діяльності. Музей пов'язаний із різними інститутами культури і освіти, взаємодіє з усіма навчальними установами, а також установами додаткової освіти, психолого-педагогічними центрами.

6. Вивчення історії музейно-педагогічної думки і культурно-освітньої діяльності музеїв.

Досягнення сучасної вітчизняної музейної педагогіки неможливі без знання ідей і напрацювань наших попередників. Вирішення таких складних завдань можливо лише за допомогою досліджень на базі загальної педагогіки, соціології та психології.

Зміст культурно-освітньої діяльності шкільного музею в рамках реалізації Обласної програми учнівської молоді Рівненщини на 2008-2020 рр. виражається в формах організації роботи з учнівською аудиторією, яких в арсеналі музею налічується близько ста. Серед них лекція, екскурсія, консультація, наукові читання, гуртки, студії, клуби, літературні вечори, кіносеанси, концерти, зустрічі з цікавими людьми; свята; історичні ігри, конкурси та вікторини. Існує безліч характеристик форм: традиційні – нові; динамічні – статичні; групові – індивідуальні; активні – пасивні; прості – комплексні; разові – циклові; комерційні – некомерційні та ін. До традиційних форм належать лекції та екскурсії, конференції, наукові читання, консультації, клуби, гуртки, студії. Форми, запозичені з інших сфер культури, освіти і науки чи обумовлені розвитком нових технологій музейної діяльності, можуть розглядатися як нетрадиційні.

Сукупність різних форм, об'єднаних загальною темою і підпорядкованих єдиній педагогічній меті, стають основою музейно-педагогічної парадигми. Розглянемо більш детально суть кожного з напрямів:

1. Інформування – це перший ступінь освоєння музейної інформації, тобто первинне отримання відомостей про музей, склад та зміст його колекцій або окремих музейних предметів, профілі музею, різні напрямки його діяльності. Воно здійснюється за допомогою таких традиційних форм, як лекція та консультація. Однак, сучасний рівень розвитку інформаційних технологій передбачає їх упровадження та активне використання в музеї, наприклад, у формі спеціального інформаційного центру. Інформаційне обслуговування включає в себе найрізноманітніші способи представлення інформації відвідувачам за допомогою комп'ютерів, покажчиків, планів і путівників як для дорослих, так і для дітей.

2. Навчання – друга ступінь освоєння музейної інформації на якісно новому рівні, що включає в себе передачу і засвоєння знань, формування умінь і навичок у процесі музейної комунікації. Навчання в музеї передбачає отримання додаткових або альтернативних знань, які неможливо або не повною мірою можна отримати в інших освітніх установах. Цьому сприяє і впровадження музейно-педагогічних програм, що ґрунтуються на ознайомленні і вивченні предметів-оригіналів.

Відмінні риси навчання в музеї – неформальність і добровільність. Особливістю навчання в музеї є можливість максимально реалізувати свої здібності та задовольнити інтереси. Це стимулюється експресивністю, різноманітністю і достовірністю музейних предметів. Навчання може здійснюватися у формі екскурсій, музейних уроків, занять у гуртках.

3. Розвиток творчих начал – третій, найвищий ступінь осягнення музейної інформації. Розвиток творчості передбачає використання потенціалу музею, зосередженого в пам'ятках матеріальної та духовної культури, для виявлення нахилів і розкриття творчих здібностей особистості. У музеї є особливі умови для стимулювання творчого процесу. Найбільш дієві з них – можливість «входження» в систему кращих зразків, традицій, прикладів культури минулого. Цей напрямок може бути реалізовано у формі студії, творчої лабораторії або фестивалю, вікторини, історичної гри та ін. Студія ставить за мету розкрити творчі здібності учасників на основі вивчення музейних зібрань.

Творча лабораторія - об'єднання зацікавлених осіб, що здійснюють у музеї під керівництвом наукового співробітника експериментальну наукову діяльність у поєднанні з творчою практикою. Фестиваль – діє з широким колом учасників, що супроводжується показом і оглядом різних видів мистецтва або робіт, виконаних учасниками студій, гуртків, інших творчих груп.

4. Спілкування – встановлення взаємних ділових або дружніх контактів на основі спільних інтересів, пов'язаних із тематикою музею, змістом його колекцій. Музей надає широкі можливості як для ознайомлення з музейною інформацією, так і для змістовного, цікавого і неформального міжособистісного спілкування. Воно може бути організовано у формі зустрічі, клубу, олімпіади, посиденьок, або у будь-якій нетрадиційній формі. Зустріч-збори влаштовується з метою знайомства і спілкування з цікавими людьми на тему, пов'язану з профілем музею. Клуб – громадська регламентована організація, що надає можливість вільного спілкування з людьми, які мають одну і ту ж спрямованість інтересів, пов'язаних із музеєм і його змістом. Посидіти – театралізована форма, учасники якої збираються в музеї для спілкування, розваги у поєднанні з будь-якою спільною діяльністю прикладного характеру (вишивка, плетіння мережив, ткацтво, ліплення і т. д.).

5. Відпочинок – організація вільного часу відповідно до бажань і очікувань музейної аудиторії, задоволення потреби у відпочинку в музейному середовищі. Більша частина цих форм дозвілля розрахована на різновікову аудиторію (ярмарок, карнавал, День відкритих дверей, музейне свято, концерт, КВН та ін.).

Найчастіше вдалі форми мають комплексний характер. Як і напрями, форми рухливі, тому удосконалюються і розвиваються. Вони складалися десятиліттями і змінювалися з плином часу під впливом історичних обставин, наукових пошуків і розробок, запитів соціуму.

Основний принцип будь-якої форми культурно-освітньої діяльності – надання відвідувачам можливості займатися тим, що їх цікавить, створення умов для самореалізації. При цьому важливо враховував тип сихологічні особливості різних типів і категорій музейних відвідувачів. Ефективність цієї роботи залежить і від взаємодії музею зі школою, інтеграції шкільної та музейної педагогіки.

Система форм і методів, які використовуються у музейній педагогіці, є досить різноманітною, вона постійно видозмінюється і поповнюється. І саме вона сприяє активізації розумової й пізнавальної діяльності школярів, забезпечує зворотний зв'язок та новий формат суб’єкт-суб’єктної взаємодії учителя чи музейного педагога із учнями.

 

 

1. Василенко А. Ю. Музейна педагогіка та інтерактивні технології в контексті функціонування історико-культурного комплексу «Запорізька Січ»: до постановки проблеми [Електронний ресурс] / А. Ю. Василенко. – Режим доступу: http: //www. museum. dp. ua/en/science/results/museumeducation/1489-2009-11-10-14-58-28. html
2. Гайда Л. Музеєзнавство в закладах освіти / Л. Гайда. – Кіровоград, 2006.
3. Ганнусенко Н. Етнохудожнє виховання школярів у позаурочний час / Н. Ганнусенко. – К., 2004.
4. Ганнусенко Н., Омельченко Ю. Зміст і форми роботи краєзнавчих музеїв навчальних закладів у сучасних умовах / Н. Ганнусенко, Ю. Омельченко. – К., 1992.
5. Ганнусенко Н., Омельченко Ю. Навчальний план і програма курсу «Методика музейної роботи у школі» / Н. Ганнусенко, Ю. Омельченко. – К., 1990.
6. Горбик В., Денисенко Г. Проблеми дослідження і збереження пам’яток історії та культури в Україні / В. Горбик, Г. Денисенко // Український історичний журнал. – 2003. – №3; 2004. – №2.
7. Кімнатний А. Д. Використання відвідувачами музейного продукту [Електронний ресурс] / А. Д. Кімнатний. – Режим доступу: http: //www. artmuseum. kr. ua/artm144-08_u. html
8. Левикін К., Хербст В. Музеєзнавство. Музеї історичного профілю / К. Левикін, В. Хербст. – М., 1998.
9. Музей и школа: пособие [для учителя] / под общ. ред. Т. А. Кудриной. – М. : Просвещение, 1985. – 192 с.
10. Музейная педагогика: Из опыта методической работы / под. ред. А. Н. Морозовой, А. В. Мельниковой. – М. : ТЦ Сфера, 2006. – 416 с.
11. Положення про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України. – К., 2006.
12. Сайненський А. Музей виховує юних / А. Сайненський. – М., 1988.
13. Соломонова Т. Шкільні музеї в Україні: тенденції і проблеми розвитку. Краєзнавство. Географія. Туризм / Т. Соломонова. – 2006. – №18. – С. 3-4.
14. Создаем музей (учебная деловая игра). – М., 1991.
15. Столєтов В., Кашин М. Шкільні музеї / В. Столєтов, М. Кашин. – М., 1977.
16. Ступарик Б. Національна школа: витоки і становлення / Б. Ступарик. – К., 1998.
17. Треф’як Я. Методика краєзнавчої роботи в національній школі / Я. Треф’як. – Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2002. – 106 с.
18. Юренева Т. Музеєзнавство / Т. Юренева. – М., 2004.