Інтегральна соціологія Пітірима Сорокіна

Так приємно описує свої перші роки в Америці Пітірим Олександрович у листі до колеги та друга з України Микити Юхимовича Шаповала: «Пишу Вам зараз з Minneapolis'a. Універсітет Міннесоти – один з найбільших державних універсітетів – запрошує мене на літній семестр прочитати два курси з соціології (Соціальна аналітика і Соціологія революції) для graduate («залишених при універсітеті») і інструкторів і ассистентів соціології. Ось я читаю їм щодня, дві години, крім семінарів. Професори – гарний народ. А в цьому семестрі я опинився chairman'ом, тобто головою всього Departament of Sociology. Взагалі, повинен сказати, що за весь час лекторства я тут жодного разу не зустрів поганого ставлення від америкнських професорів».

В 1930 році всесвітньовідомий Гарвардський університет засновує соціологічний факультет і запрошує Сорокіна стати його деканом. Він займається його організацією та розвитком, запрошує свого приятеля з Міннесоти Карла Цимермана стати професором, бере на викладацьку роботу Толкота Парсонса, який в той час працював на економічному факультеті. Внесок, а разом з тим і вплив, Сорокіна на Гарвард був неймовірним. За період роботи у Гарварді його науковий доробок склали такі праці: «Соціальна і культурна динаміка» (1937-1941), «Криза нашого часу» (1941), «Система загальної соціології», «Альтруїстична любов: дослідження американських «добрих сусідів» і християнських святих» (1950), «Шляхи і влада любові» (1954). У 1965 році займав посаду президента Американської соціологічної асоціації.

Пітірим Александрович Сорокін помер у лютому 1968 року, залишивши по собі пам'ять про велику людину.

 

 

 

У своєму «Підручнику», соціолог стверджує, що людина має безліч «апаратів, що здатні відправляти та пересилати інформацію», такими апаратами є органи сприйняття подразників: органи зору, слуху, дотику та нюху, та органи-подразники – органи, що здатні посилати різноманітні сигнали: мову та дії, – органам, що сприймають. Таким чином людина всім своїм тілом здатна відправляти та сприймати ту чи іншу інформацію, саме так відбувається взаємодія. Крім індивідів та їхніх актів складниками взаємодії є провідники: звукові, світлокольорові, рухові та предметні, електричні, теплові, хімічні та механічні.

Уся їх сукупність є матеріальною культурою людства. Отже, взаємодія як найпростіша модель соціального явища, згідно з Сорокіним, включає такі три елементи:

Люди (індивіди) – двоє і більше;

Їхні дії (акти) ;

Провідники взаємодії.

Крім цього Сорокін розробляє широку типологію взаємодій, відповідно до різноманітних критеріїв існують такі типи взаємодії, що призводять до того чи іншого типу об'єднань:

взаємодії двох індивідів, одного і багатьох, багатьох і багатьох;

взаємодії в залежності від якості індивідів – від їх статі, віку, релігійної, професійної належності, рівня освіти;

взаємодії, одностороння і двостороння;

взаємодії, солідарна та антагоністична;

взаємодія, короткочасна і довготривала;

взаємодія, організована та неорганізована;

взаємодія, усвідомлена і неусвідомлена;

взаємодія, інтелектуальна, чуттєва та вольова;

Група людей, що взаємодіють, утворюють особливу колективну єдність, що різко відрізняється від просто групи індивідів, що не взаємодіють. Необхідно зазначити, що розуміння взаємодії Сорокіним – визначна сходинка у розробці цієї категорії в соціології, яка стала основою для сучасного розуміння.

Сорокін виділяє низку умов, що підштовхують людей задовольняти свої потреби, вступаючи у взаємодію, розділяючи їх на три групи:

Космічні – під ними соціолог розуміє природні фактори;

Біологічні – ті фізичні потреби, які людина має постійно задовольняти, і для задоволення, яких їй потрібні інші.

Соціально-психічні – сукупність потреб, властивих людині як істоті, що володіє свідомістю і розвиненим психічним життям, по-перше, а по-друге, сукупність умов, що випливають із самого факту життя людини всуспільстві собі подібних.

 

 

Соціальна стратифікація за Сорокіним – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи вієрархічному ранзі. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого суспільства. Однак все їх розмаїття може бути зведене до трьох основних форм, а саме економічної, політичної та професійної стратифікації. Сорокін стверджував, що, як правило, всі вони тісно переплетені. Ще одна теза, що є основоположною у цій теорії: будь-яка організована соціальна група завжди соціально стратифікована. Не існувало і не існує жодної постійної соціальної групи, яка була б «пласкою» і в якій всі її члени були б рівними. Ці твердження, які зараз для нас є майже аксіоматичними, у час Сорокіна звучали як революційні ідеї, як критика ідей комунізму, що впроваджувались у тоді створюваному Радянському Союзі.

Під соціальною мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу.

Сорокін виділяє два основних типи соціальної мобільності: горизонтальну і вертикальну. Під горизонтальною