Інтернет як середовище реалізації політичних відносин

Актуальність теми дослідження. Широке застосування нових інформаційних і комунікаційних технологій є необоротною тенденцією світового розвитку й науково-технічної революції останніх десятиліть. Особлива роль у цьому процесі належить глобальній мережі Інтернет, яка, будучи специфічним інтерактивним засобом масової комунікації, уже активно використовується в політичному процесі, кидаючи виклики його традиційним інститутам і механізмам. 

Найважливішою якісною ознакою нової віртуальної реальності є її глобальність. Інтернет не визнає умовностей державного суверенітету, форм політичної участі, ієрархічних структур, політичних партій й інших інституціональних суб'єктів політики. Політичні наслідки використання мережі суперечливі й неоднозначні. З одного боку, Інтернет дозволяє знімати географічні і структурні обмеження прямої політичної участі, колективної дії, усувати дистанцію між громадянами й особами, що приймають рішення, розширювати горизонти культури громадянства.

З іншого боку, необхідно враховувати, що сучасні інформаційні технології, у міру розширення їхньої сфери застосування в повсякденному житті, роблять суспільство більше уразливим перед політичним контролем, сприяють нарощуванню й удосконаленню інструментарію політичного панування, створюють потенційну можливість авторитарної соціалізації і маніпулятивного впливу на особистість. Більш того, певною мірою розвиток нових інформаційних технологій сьогодні кидає виклик інтересам суспільної й державної безпеки. Багатогранна проблема регулювання цих процесів має технічні, політичні, моральні, економічні й правові (у тому числі міжнародно-правові) аспекти. 

Таким чином, актуальність теми курсової роботи пояснюється нагальною потребою початку проведення міждисциплінарного дослідження особливостей існування й функціонування політики в умовах розвитку технологій інформаційного суспільства. 

Мета роботи полягає у виявленні нових можливостей, викликів і погроз, які постають перед політикою у зв'язку з розвитком і поширенням нових інформаційно-комунікативних технологій. 

Відповідно до теми і мети роботи сформульовано завдання дослідження:

• формулювання основних понять важливих для аналізу ролі Інтернету в сучасній політичній комунікації; 
• знайомство з історією зародження й розвитку Інтернет;
• з'ясування досвіду державного регулювання мережі; 
• виявлення нових можливостей застосування Інтернет в області політичних технологій;
• розуміння політично значимих наслідків поширення Інтернет комунікацій у суспільстві.

Відразу варто відзначити, що дана проблематика є новою для української політичної науки. У роботі використано максимально доступне коло джерел, серед яких особливе місце займають статті Д. Г. Іванова «Російський і український Інтернет як засіб політичної комунікації», «Політичний PR в Інтернеті: російські реалії», роботи Д. Н. Пєскова «Інтернет: політична утопія?», Б. В. Овчинникова «Віртуальні надії: стан і перспективи політичного Рунету», а також праці А. В. Дмитрієва, Ю. Росича, А. Е. Шадріна, І. І. Засурського та ін. 

Крім традиційних джерел інформації, у роботі залучалися дані з web-сайтів мережі Інтернет, зокрема, електронні журнали «internet.uа», «polit.uа», «politstudies.uа». Додатковим матеріалом також з'явилися результати перших соціологічних досліджень аудиторії Інтернету, проведені в Росії та Україні в 1999/2000-х рр. 

Необхідність комплексного дослідження політичної комунікації обумовлена її значенням у період демократичних перетворень, який характеризується певною нестабільністю політичної системи Росії та Україні. Політичне життя Росії та Україні на сучасному етапі є результатом процесу політичної трансформації, який зачепив всі сфери життєдіяльності суспільства, у тому числі і її інформаційно-комунікаційну: розпад радянської політичної системи спричинив розрив старих взаємозв'язків і появу нових, найчастіше однобічних і вертикальних, які характеризуються фрагментарністю та локальністю.

В цілому у взаємодії між інститутами влади й суспільством досить часто спостерігається небажання першої йти на відкритий контакт і відсутність ефективних каналів зв'язку, форм впливу й контролю інших над державними інститутами, прихованість, бюрократичність. Це можна пояснити, з одного боку, "хворобливими" для будь-якої політичної системи змінами і їх незавершеністю, недостатнім розумінням і увагою до процесу політичної комунікації між владою й суспільством. Очевидно, що все це негативно позначається на процесі демократизації. Зі зміною політичних процесів, інститутів починають розвиватися нові відносини в політико-комунікаційній сфері, що відбивають характер перетворень, що протікають у суспільно-політичному житті.

Однобічний зв'язок у системі "влада-суспільство" поступово поступається місцем двостороннім відносинам, що породжує проблеми відкритого функціонування органів державної влади й управління і їхній діалог з населенням. Від того, якими будуть ці відносини, багато в чому залежить стабільність політичної й соціальної систем. Досвід пострадянського періоду показує, що відсутність об’єктивних, ефективних, двосторонніх політичних комунікаційних зв'язків призводить у майбутньому до високої соціальної напруженості, наростанню конфліктів, непередбачуваності подій, падінню легітимності політичних інститутів, виникненню кризових ситуацій. 

Збільшення кількості каналів і джерел поширення політичної інформації, зростання числа акторів політичних процесів, що представляють інтереси різних груп стратифікованого українського суспільства, підсилюють необхідність узгодження політичних позицій, що, у свою чергу, приводить до значного підвищення ролі процесу політичної комунікації й виникає потреба його ретельного вивчення.