Інтонаційна виразність мовлення як засіб розвитку культури професійного спілкування майбутнього вчителя музики

Виклад основного матеріалу статті. У музичному довіднику поняття «голос» тлумачиться від: «голос (італ. voce) – звуки, що утворюються голосовим апаратом людини і забезпечують спілкування людей та передачу думок звуковим шляхом. Залежно від характеру функціонування механізмів голосоутворення людський голос поділяється на мовлення, спів і шепіт» [11, с. 115]. Спираючись на це зазначимо, що під час фахового навчання необхідно залучити майбутнього вчителя музики до діалогічного спілкування, оскільки мовлення особистості є показником її фахового розвитку. Особливої уваги потребує оволодіння студентом усним монологічним мовленням – навчанням висловлення власної думки, оскільки у процесі самостійного зв'язного висловлювання віддзеркалюється система набутих знань, уявлень і вражень, а також рівень сформованості готовності до фахової діяльності. Вплив на розвиток інтонаційного мовлення майбутніх учителів музики, на нашу думку, передбачає вироблення у них активної позиції під час навчальної роботи над хоровим твором, що супроводжується виявленням зацікавленості та позитивного ставлення. Для емоційного наповнення індивідуальних занять із хорового диригування нами використовувались такі прийоми: емоційність атмосфери в індивідуальному класі, яка підтримує доброзичливе ставлення учасників навчального процесу; прояв небайдужості викладача до інтересу студента щодо улюблених музичних виконавців, виконавських колективів, музичних творів; надання емоційного забарвлення прочитанню літературного тексту хорового твору. Важливим також є пробудження потреби в інтелектуальній взаємодії з викладачем під час діалогу. Така форма навчання передбачає виявлення викладачем таких недоліків мовлення як нечітка вимова, плутанина в музичних термінах, великі паузи між фразами, які мають наслідком повну приреченість до невдачі у подальшій фаховій діяльності. До типових помилок студентів у цьому процесі постає недооцінка значення правильної побудови мелодики речення, тобто інтонації. Останнє, як ритміко-мелодичний стрій мовлення, залежить від підвищення та заниження тону під час вимови. За допомогою інтонації вчитель музики під час фахової діяльності має змогу виразити емоції для того, щоб надати висловлюваному визначений характер, особистісне ставлення до музичного твору. Студент повинен усвідомити, що в подальшому використана ним інтонація під час трансляції знань допоможе учням розрізняти завершеність речень і фраз, а також більш чітко розуміти його вимоги.

Оскільки фахове навчання майбутніх учителів музики у ВНЗ передбачає їх підготовку до педагогічної діяльності зі школярами загальноосвітніх шкіл, тому важливим постає оволодіння студентами образною мовою, що є інтонаційно виразною, змістовно насиченою. На думку Г. Падалки, образна мова вчителя музичного мистецтва є одним із засобів емоційного впливу на школярів під час музично-естетичного розвитку на уроках музичного мистецтва за допомогою голосу. Вчитель музичного мистецтва використовує можливості свого голосу для того, щоб учні не просто фіксували зовнішню інформацію, але й звертали увагу до змісту кожного слова. «Яскравою характеристикою, влучним словом можна привернути увагу до музики, підкреслити головне, спрямувати переживання дітей в потрібне русло» [4, с. 30].

Оскільки інтонаційній виразності мовлення вчителя музичного мистецтва сприяє оволодіння ним фразовим, логічним наголосом, психологічною і логічною паузою, тому для розвитку інтонаційно виразного мовлення майбутнього вчителя музики корисним постане залучення його до виконання творчих завдань під час навчальної роботи над хоровим твором. Наприклад, використання рольових ігор у процесі навчання дозволяє студентам вирішувати навчальні проблеми. Ці вирішення досягаються студентом завдяки використанню власного досвіду творчої роботи над музичним твором, а також через спонукання викладача до використання шляху спроб і помилок. На нашу думку, розвитку інтонаційно виразного мовлення майбутнього вчителя музики сприяє залучення його до: 1) коментування власних навчальних дій під час виконання диригентсько-технічних вправ; 2) застосування інтелектуальних умінь під час навчальної роботи над історико-стилестичним розділом анотації хорового твору; 3) спостереження відеоматеріалу, що містить фрагменти концертних виступів хорових колективів.

Відомо, що під час творчої роботи вчителя музики з хоровим колективом, кожен учень прагне не просто його сприймати як керівника, а пізнати як музиканта, зрозуміти логіку диригентських дій і поведінки, а також зрозуміти його наміри. Безперечно, влучне слово диригента під час репетицій є цінним. Водночас, таке слово підкріплене вірним диригентським жестом є більш впливовим. Такий показ спрямовано до вдосконалення співацьких дій хористів, а також має на меті допомогти їм поглиблювати особистий вокально-хоровий досвід виконання хорового твору. «Мова, як вербальна основа будь-якого навчального процесу, в класі хорового диригування є засобом теоретичного озброєння студента, набуття диригентського досвіду, ядром встановлення творчих стосунків між викладачем і студентом. Етика навчального процесу створює позитивну психологічну установку на сприймання студентом навчальної інформації, взаєморозуміння, взаємоповагу, толерантні стосунки, допомагає студенту усвідомити й опанувати загальнолюдські культурні цінності, сформувати високу духовність, музично-художні смаки високого ґатунку, субординації і поваги до вчителя» [9, с. 63].

Оскільки на шляху передачі даних від диригента хору до співаків можуть виникати перепони, через багатозначність слів мови (полісємія), тому диригент має право використовувати пояснення під час роботи над хоровим твором. Однак, під час таких пояснень диригент хору повинен уникати надмірного захоплення словесними формами та марнослів'ям, що визначається дослідниками як вербалізм. С. Гончаренко зазначає, що таке захоплення виникає через