Історія споживчої кооперації. Праці теоретиків

З метою істотного розширення майнових прав пайовиків, створення для них рівних умов у процесі закріплення власності було проіндексовано обов’язкові пайові внески, сплачені до 1 січня 1992 року і знецінені внаслідок інфляції (масштаб індексації 1 карбованець: 1 гривня). Насамперед це зроблено в інтересах пайовиків літнього віку і пенсіонерів – ветеранів споживчої кооперації. Двічі проводилася перереєстрація членів споживчих товариств: на 01. 01. 94 і 01. 01. 2000 зі складу членів споживчих товариств було виведено так званих псевдопайовиків – «мертвих душ», тобто осіб, які жодним чином не були пов’язані зі споживчими товариствами, а свого часу сплатили копійчані вступні внески лише з метою придбання дефіцитних товарів. Рішенням органів управління споживчих товариств виключили також тих, хто десятиліттями не виконував вимог кооперативних статутів.

Безумовно, у процесі цих перетворень проявилися і негативні аспекти. У період кризи економіки України значна частина членів-пайовиків вийшла зі споживчих товариств за власним бажанням. Підштовхувало їх до цього різке зниження обсягів господарювання, послаблення соціальної спрямованості діяльності кооперативних організацій та підприємств. З цих, а також інших об’єктивних, а іноді суб’єктивних причин кількість пайовиків споживчої кооперації зменшилася на дві третини. Це дало привід окремим особам, які не володіли ситуацією, обвинувачувати споживчу кооперацію в тому, що вона спеціально позбулася «зайвих» власників кооперативного майна. Немає ніякого резону це робити, оскільки члени споживчих товариств, які не пройшли перереєстрацію з поважних причин, можуть відновити своє членство й одержати право на частку в пайовому капіталі на загальних підставах.

Проведений у системі перерозподіл власності дозволив зміцнити базову ланку споживчої кооперації. Водночас для підвищення стимулів і мотивації самих пайовиків, працівників споживчої кооперації необхідно було встановити оптимальне співвідношення між подільною та неподільною частинами кооперативної власності. Визначити це співвідношення виявилося складно через відсутність достовірних статистичних даних за тривалий період, неоднорідність діяльності кооперативних організацій і підприємств, високу динаміку цін на капітальні об’єкти, кількаразову індексацію їх вартості. Більше того, серед теоретиків і практиків побутували два діаметрально протилежних погляди на процес розподілу. Одні боролися за розподіл лише пайового капіталу, інші вимагали поділити все майно споживчої кооперації.

Спроби підштовхнути до розподілу всієї кооперативної власності не лише помилкові, а й руйнівні для споживчої кооперації. Генеральна асамблея Міжнародного кооперативного альянсу, членом якого Укоопспілка є з жовтня 1992 року, рекомендувала визнати в кооперативних організаціях хоча б частину майна громадською неподільною власністю. Тому на першому етапі реформування було прийнято рішення встановити частку неподільної частини в статутному капіталі на рівні не менше 51%. Це співвідношення гарантувало цілісність споживчої кооперації, проте, як свідчила практика, не сприяло підвищенню мотивації й активності пайовиків.

Члени споживчих товариств, піклуючись про цілісність і подальший розвиток споживчої кооперації, захищаючи свої законні права, звернулися до правлінь кооперативних організацій, правління Укоопспілки з пропозиціями внести корективи в нормативні акти, що стосуються розподілу кооперативної власності. Вони цілком справедливо наполягали на прискоренні її персоніфікації, збільшенні в ній частки пайовиків і документальному оформленні їхнього права володіти, користуватися і розпоряджатися цією власністю.

З урахуванням цих пропозицій, у системі було розроблено Програму завершення розподілу і закріплення кооперативної власності. Проект програми було опубліковано в газетах, надіслано всім споживчим товариствам і споживчим спілкам, органам місцевого самоврядування. В обговоренні проекту на кооперативних дільницях, загальних зборах і зборах уповноважених пайовиків споживчих товариств взяли участь понад 820 тис. пайовиків або більш як дві третини їхньої загальної кількості. Інакше кажучи, проводилася величезна організаційно-роз’яснювальна робота. Проект підтримали понад 95% учасників зборів. Відтак у грудні 2000 року програму затвердив ХVIII (позачерговий) з’їзд споживчої кооперації України. Вона стала органічним продовженням попередніх кроків реформування споживчої кооперації, логічним завершенням персоніфікації кооперативного майна. У ній збережено принцип розподілу кооперативного капіталу на подільну і неподільну частини.

Неподільна частина кооперативного майна (не менше 25%) закріплюється за юридичними особами – споживчими товариствами і споживчими спілками. До неї насамперед належать об’єкти інфраструктурного обслуговування, що мають загальнокооперативне значення, – великі підприємства торгівлі, заготівель, виробництва, соціального обслуговування, навчальні заклади і ряд інших. Об’єкти неподільної частини не можуть бути продані, внесені в статутні фонди інших організацій, передані в заставу чи фінансовий лізинг, а також розділені між керівниками, працівниками споживчої кооперації та членами споживчих товариств. Неподільний громадський капітал виступає гарантом існування споживчої кооперації, слугує в інтересах добробуту як нинішніх, так і майбутніх пайовиків. Цей аспект неподільності частини кооперативного капіталу виключає спонукальний мотив у членів споживчого товариства (спілки) до його розпуску і розподілу на свою користь майна, нагромадженого спільними зусиллями пайовиків багатьох поколінь.

Подільна частина кооперативного капіталу (до 75%) закріплюється за членами споживчого товариства. За кожним пайовиком закріплюються дві майнові частки: частка в подільному капіталі споживчого товариства, членом якого він є, і частка в подільному капіталі, переданому споживчому товариству Укоопспілкою, обласними (республіканським) і районними споживчими спілками. Визначення цих часток проводилося відкрито для всіх пайовиків. Їхній розмір залежав від суми пайових внесків, сплачених раніше пайовиком, а також від суми подільних частин кооперативного капіталу споживчого товариства і споживчих спілок. Ці частки конкретно для кожного пайовика затверджувалися загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчого товариства.

Не є таємницею, що в умовах фінансової нестабільності, важкодоступності і дорожнечі банківських кредитів головну роль у формуванні «з’їдених» свого часу інфляцією оборотних коштів, необхідних для ефективної діяльності кооперативних об’єктів, набуває пайовий капітал. З огляду на це, у повній відповідності до таких кооперативних цінностей і принципів, як взаємодопомога й економічна участь у діяльності кооперативів, пайовики підтримали пропозицію про внесення додаткових пайових внесків при закріпленні за ними часток частини кооперативного капіталу, а також про сплату 255 гривень для набуття статусу співвласника підприємства споживчої спілки будь-якого рівня, включно з підприємствами Укоопспілки. Величина додаткових пайових внесків, терміни їх сплати встановлювалися для кожного пайовика диференційовано, залежно від стажу перебування в лавах споживчого товариства чи роботи у споживчій кооперації.

Правильність практичних кроків із реформування кооперативної власності, їх широка підтримка з боку членів споживчих товариств наочно підтверджується тим, що загальна сума пайових внесків за час проведення реформи зросла із 150 тис. до 56 млн. гривень. Надходження в таких обсягах добровільних пайових внесків для формування фінансових ресурсів споживчої кооперації свідчить про зростання довіри пайовиків до цієї системи, відновлення соціально-економічної природи споживчої кооперації. Воно помітно розширило можливості і наростило темпи реформування, відкрило нові шляхи для інтеграції в ринкову економіку.

Весь цей величезний масив зробленого не забарився позначитися на результатах. Результати минулого господарського року свідчать, що майже 6 тисяч господарюючих суб’єктів, або 2/3 їх загальної кількості, спрацювали прибутково. У цілому по системі збитки скоротилися утричі. Але ми не схильні перебільшувати досягнуте. Так, умови для вільного розвитку ініціативи і самодіяльності кооперативних мас створено. Однак не скрізь і не завжди наші пайовики, кооперативний актив мають достатньо знань та навиків для застосування вироблених рішень у повсякденній практичній роботі.