Історія становлення и розвитку інституту міжнародної цивільної служби

 

Є. Васько

 

Міжнародні організації – інституціо- нальна форма співробітництва держав, основні організатори міждержавного спілкування. Основу будь-якої організації становлять її службовці. Службовці секретаріатів міжнародних організацій, які виконують регулювальні та оперативні функції, за своїм статусом є міжнародними цивільними службовцями. Вони являють собою основу інституту міжнародної цивільної служби. Здебільшого саме від їхньої роботи залежить, чи досягне організація цілей, заради яких була створена. Доцільно було б розглянути історію становлення й розвитку інституту міжнародної цивільної служби.

Проблемними питаннями права міжнародних організацій займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як Т. Анцупова, І. Бліщенко, Д. Денисова, Е. Крівчікова, В. Моравецький, О. Шибаєва, Т. Вандерворт та інші. Деякі аспекти історії формування й розвитку інституту міжнародної цивільної служби висвітлені в працях О. Фетодова, О. Дьоміної, О. Шуліпи, Ш. Ховварда-Елліса та інших.

Мета статті полягає в комплексному дослідженні історії становлення, формування та розвитку інституту міжнародної цивільної служби.

Історія міжнародних організацій відносно нетривала. Їх створення було зумовлено потребою в нових, більш дієвих формах співробітництва між державами, що було викликано високими темпами науково-технічної революції. Фахівці в галузі права міжнародних організацій уважають, що першою міжнародною міжурядовою організацією (далі – ММУО) в її класичному розумінні була Центральна комісія із судноплавства на Рейні, створена у 1831 р. У другій половині XIX ст. були створені Міжнародний союз для виміру землі (1864 р.), Світовий телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.), Міжнародне бюро мір та ваг (1875 р.), Міжнародний союз для захисту літературної та художньої власності (1886 р.), Міжнародний союз залізничних товарних повідомлень (1890 р.). Усі ці організації мали постійні органи, певних членів і штаб-квартири. Компетенція їх обмежувалася обговоренням спеціалізованих проблем. У початковий період свого існування ці організації мали невеликі технічні секретаріати, національний склад яких не мав великого значення. Становлення інституту міжнародної цивільної служби необхідно пов’язувати зі створенням після Першої світової війни, у 1919 р., Ліги Націй – першої міжнародної організації, яка мала яскраво виражену політичну спрямованість. І коли ново- створеній Лізі Націй та її Міжнародному бюро праці (МБП) були доручені очевидні політичні завдання, склад і характер діяльності секретаріату стали питанням, яке набуло особливого значення для держав-членів.

Документи й особисті спогади діячів того періоду свідчать про те, що жоден із авторів Статуту Ліги Націй не мав чіткого уявлення про коло ведення Секретаріату або про те, яка важлива роль буде відведена міжнародній службі. У Статуті Ліги, виробленому спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр., і включеному у Версальський мирний договір 1919 р., нічого не говорилося про статус і характер функцій Секретаріату. Тому проблема встановлення основних правил його функціонування лягла на першого Генерального секретаря Організації сера Джеймса Еріка Драммонда, вихідця з Англії, який обіймав свою посаду з 1920 по 1933 рр. З 1900 р. він перебував на британській дипломатичній службі як особистий секретар прем’єр-міністра Герберта Ес- квіта, а пізніше міністрів закордонних справ Едварда Грея і Артура Бальфура.

Ерік Драммонд був першим Генеральним секретарем Ліги Націй і, на думку деяких учених, першим міжнародним цивільним службовцем. Його особистий внесок у формування інституту міжнародної цивільної служби важко переоцінити. На нього була покладена важливе й досить складне завдання: сформувати ефективно діючий Секретаріат організації, яка має яскраво виражену політичну спрямованість.

Він охарактеризував дві можливі лінії формування та діяльності Секретаріату. Перший варіант полягав у тому, щоб призначення співробітників у міжурядовий Секретаріат здійснювали б самі держави-члени, Секретаріат складався б з національних делегацій держав-членів, яким уряди держав, що їх надіслали, платили заробітну плату, і така делегація була б відповідальна тільки перед своїм урядом. Генеральний секретар виступав би у такому випадку як координатор діяльності національних делегацій.

Прихильники іншої точки зору відзначали, що Секретаріат повинен діяти на основі міжнародної цивільної служби, на якій чоловіки й жінки, представники різних націй повинні об’єднуватися для підготовки об’єктивних і узагальнених пропозицій та їх подання на розгляд членів Ліги. Оплата праці службовців буде здійснюватися із загальних фондів Ліги. Також було запропоновано зарахувати до їхньої компетенції виконання будь-яких рішень, прийнятих урядами. Відповідно до цієї концепції, Генеральний секретар будене тільки центром координації діяльності Секретаріату, а й службовці секретаріату будуть підзвітні тільки йому, а не урядам держав, громадянами яких вони є [6].

Е. Драммонд був прихильником другої позиції, він обрав більш складний шлях – формування кар’єрної міжнародної цивільної служби, де головна вимога до службовців – професіоналізм і лояльність Лізі. Якості співробітників, яким він надавав першорядне значення, – компетентність, сумлінність, незалежність і неупередженість, підтвердили свою важливість у функціонуванні організації й були формально схвалені державами-членами в межах офіційної політики. У Пакті Ліги Націй закріплюються такі положення щодо діяльності Генерального секретаря та Секретаріату. У ст. 2 Пакту зазначено, що «діяльність Ліги, як вона визначена в цьому Статуті, здійснюється Зборами і Радою, при яких діє постійний Секретаріат». Ст. 6 засвідчує, що «постійний Секретаріат встановлюється в місці перебування Ліги. Він складається з Генерального секретаря, а також необхідних секретарів і необхідного персоналу. Перший Генеральний секретар зазначений у додатку. Згодом Генеральний секретар призначатиметься Радою зі схвалення більшістю