Історія світового конституційного досвіду. Правове регулювання підприємницької діяльності.

 

Історія світового конституційного досвіду.

Правове регулювання підприємницької діяльності.

 

 

Дайте визначення таким поняттям:

Норма права, паланка, омбудсман, пеня, житлово-будівельний кооператив, тарифна система, публічне товариство, землі оздоровчого призначення, адміністративна дієздатність, прямий умисел.

 

 

Громадянка (Л) припинила договір найму житлового приміщення в односторонньому порядку і попередила наймодавця про свій виїзд з квартири. При відвідуванні житлового приміщення представник наймодавця зафіксував факт його погіршення: в одній з кімнат були зняті двері, в другій кімнаті в одній з віконних рам було вийняте скло. Наймодавець зажадав від громадянки (Л) відшкодувати збитки, але вона відповіла, що це зробив її чоловік, і відмовилась від сплати збитків.

Яким чином слід вирішити це питання? Хто правий у цій ситуації?

 

 

Історія світового конституційного досвіду.

В юридичній науці та практиці конституція розглядається як головний і основний закон держави. Термін «конституція» походить від лат. слова constitutio, що означає «устрій», «встановлення». Конституція – невід'ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, які претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії.

Конституції виникли ще в сиву давнину. Аристотель використовував конституції грецьких міст-полісів для підготовки своїх найвідоміших творів «Політика» та «Афінська політія».

Отже, потреба в конституції виникла ще на світанку цивілізованого суспільства. Ця потреба незрівнянно зросла в наш час, оскільки конституція є основою налагодження тісної взаємодії між усіма соціальними силами, інституціями, суспільними структурами, що існують у державі.

Слід пам'ятати, що в слово «конституція» на різних етапах розвитку суспільства вкладався далеко не однаковий зміст. Аристотель тлумачив Конституцію дуже звужено, обмежуючи сферу її дії організацією державної влади, стосунками між різними державними органами, тобто майже не пов'язував її з системою суспільних відносин. За часів Римської імперії слово «конституція» позначало укази імператора, а в середні віки – акти про феодальні вольності.

Демократичні революції XVII-XVIII ст. привели до формування конституцій уже сучасного зразка, якими стали конституції Франції (1791 р.) та США (1787 p. прийняття, що є чинною дотепер. Це найстабільніша конституція в світі – більш як за 200 років існування до неї внесено лише 27 поправок). Ці конституції закріплювали новий устрій, який дістав назву громадянського суспільства. Цей приклад мав дуже велике значення з точки зору активного поширення ідей конституціоналізму в усьому світі, в тому числі й в Україні.

Перша в світі неписана конституція з'явилась в Англії. Вона складалася з двох документів: Великої Хартії Вольностей 1215 року та Біль про права 1689 року. Єдиного закону Великобританія не має і сьогодні, замість нього діє низка актів конституційного значення.

Початок XX століття ознаменувався прийняттям перших конституцій в азіатських державах – в Ірані (1906 рік) та Китаї (1912 рік).

Історії різних держав відомі конституції, які являли собою здебільшого політичні гасла, виконували пропагандистські завдання правлячих у суспільстві кіл. Такою, наприклад, великою мірою була «сталінська» Конституція і прийнята на її основі Конституція УРСР 1937 року, що проголошували цілу низку справді демократичних принципів та положень, які, проте, зоставалися лише на папері.

 

Розділ І Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності

 

1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Ка­бінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

1. У правовому регулюванні господарських відносин визначальна роль належить норматив­но-правовому регулюванню, упорядкуванню відносин у сфері господарювання за допомогою нормативно-правових актів. Серед цих актів чільне місце посідає Конституція України, якою встановлюються конституційні основи правопорядку у сфері господарювання (ст. 5 ГК), а також врегульовуються на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері.

З прийняттям ГК України нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарю­вання набуває організованого системного характеру. По суті, цей Кодекс є базовим ком­плексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господар­ського законодавства. Відтак, усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повин­ні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Це не означає, що не можуть прийматися закони, якими певне коло або окремі моменти господарських відно­син регулюються інакше, ніж передбачено ГК; однак необхідною умовою прийняття таких законів або їх окремих положень є одночасне внесення відповідних змін до ГК.

2. Оскільки цим Кодексом встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення господарської діяльності, нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання конкретизується в багатьох законах спеціального характеру, існування яких передбачено відповідними статтями ГК. Наприклад, стаття 43 ГК містить загальне по­ложення щодо свободи підприємницької діяльності. Водночас нею передбачаються спе­ціальні закони, якими встановлюється перелік видів господарської діяльності, що підляга­ють ліцензуванню або підприємництво в яких забороняється, визначаються випадки обме­ження підприємницької діяльності посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тут же міститься вказівка на те, що особливості здійс­нення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. При цьому конкретизація регулювання господарських відносин може здійснюватися не лише у законах, що належать до галузі господарського законодавства, але й у законах інших галузей законо­давства – конституційного, адміністративного тощо, окремі положення яких стосуються від­носин у сфері господарювання (наприклад господарської діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій тощо). Крім законів України, господарська діяльність регулюється нормативно-правовими актами Президента України, зокрема указами з економічних питань, не врегульованих законами (видання таких указів протягом трьох років після набуття чин­ності Конституцією України було передбачено пунктом 4 розділу XV «Перехідні положен­ня» Конституції України). При цьому слід мати на увазі, що названі укази мають силу зако­нів, на відміну від інших указів Президента України, що є підзаконними актами.

Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, зазначеними в коментованій статті, є відповідні постанови Уряду, а також декрети Кабінету Міністрів України, видані в період 1992-1993 рр., з наступними змінами, які зберігають чинність відповідно до пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. На відміну від постанов Кабінету Міністрів України, які є підзаконними актами, декрети мають силу закону.

Інші органи державної влади у випадках, передбачених цим Кодексом, видають підзакон­ні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Напри­клад, згідно з частиною третьою статті 339 ГК, банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком України. Те саме стосується порядку відкриття банків­ських рахунків (ст. 342 ГК).

До цього роду актів слід віднести також відповідні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань, що належать до її компетенції (ст. 137 Конституції України). Від­повідно до статті 23 ГК правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками госпо­дарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

3. До інших нормативних актів, передбачених цією статтею, належать локальні норматив­но-правові акти, на які є вказівка у цьому Кодексі, зокрема установчі документи суб'єкта господарювання (статути, положення). Наприклад, статтею 71 ГК встановлено правило, згідно з яким відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної вла­ди, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства. Стаття 142 ГК встановлює, що порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господа­рювання визначає власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів тощо.

Іншими нормативними актами, передбаченими коментованою статтею, є також державні стандарти або технічні умови, інші правила, обов'язкові до виконання учасниками господар­ських відносин, порушення яких тягне правові наслідки. Наприклад, стаття 276 ГК передба­чає, що показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору. Так само є обов'язковими для суб'єктів господарювання, наприклад, державні ціни на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 191 ГК), тощо.

Матеріал взятий з інтернет-ресурсів: http://pidruchniki.ws та http://radnuk.info

 

 

Но́рмапра́ва (правова́ норма) -це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Пала́нка (від італ. palanca) – адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Запорізькій Січі.

Омбудсмен, рідко Омбудсман (від швед. ombudsman «представник») – посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян в діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб. Офіційні назви посади в різних країнах розрізняються. На сучасному етапі посада омбудсмена існує в понад 100 країнах світу.

Неусто́йка (штраф, пеня́) – визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Н. (ш., п.) може забезпечуватися лише дійсна вимога. Кредитор не вправі вимагати сплати Н. (ш., п.), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Житлово-будівельний кооператив – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі об'єднання їх майнових пайових внесків для участі в будівництві або реконструкції житлового будинку (будинків) і наступної його (їх) експлуатації. Житлово-будівельний кооператив є некомерційною організацією, метою якої є задоволення потреб його членів у житлі.

Тарифна система – це сукупність нормативних документів, за якими здійснюється державне планування і регулювання диференціації рівня заробітної плати залежно від складності, умов праці, народногосподарського значення галузі, інтенсивності, територіального розміщення підприємств.

Публічне акціонерне товариство (ПАТ) – організаційно-правова форма товариства, акції якого можуть вільно розповсюджуватись шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі. ПАТ мають право випускати будь-які акції: іменні та на пред'явника, прості та привілейовані.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Адміністративна дієздатність громадянина – це визнана законом і іншими правовими актами здатність громадянина особисто своїми діями здійснювати, набувати права і нести обов'язки адміністративно-правового характеру.

Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання

 

 

Згідно зі статтею 816 (пункт 2) Цивільного кодексу України, наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним. Отже громадянка (Л) має понести відповідальність за зміну стану житла. Наймодавець повністю правий в цій ситуації, тому громадянка (Л) повинна відшкодувати усі збитки.