Історія української культури

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IX століття. У «Житії» слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі книги, написані «руськими письменами». Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом «гороухща». Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Був упорядкований слов'янський алфавіт і перекладений на церковнослов'янську мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця – розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ століття місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. До особлив. писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літер. мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської., літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). Обидві мови були близькі і зрозумілі народу. Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела – усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії. У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х столітті і розвивався в XI-XIII століттях. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. Оратай Микула Селянинович вільний і багатий, богатир Микита Кожум'яка – безстрашний захисник Батьківщини. Істинно народними героями стали пізніше Ілля Муромець похований у печерах Києво-Печерської лаври, завзятий галичанин Дунай, волинець Михайло Казарин, ростовець Альоша, рязанець Добриня, новгородець Садко. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм. Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. Першим самост. жанром давньоруської літератури стало літописання. «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена на початку XII століття ченцем Нестором. Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський і Галицько-Волинський. Галицько-Волинский літопис -головне джерело для вивчення історії південно-західних князівств. Найбільш цікава та частина літопису, в якій розповідається про князювання Данила Романовича. Автор був гарячим прихильником Данила, ймовірно, його дружинником, володів літературним талантом і широкою ерудицією. Тому літопис являє цінність як для історії, так і для літератури. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий «Ізборник», присвячений проблемі, «яко подобає людині бути». Перу князя Володимира Мономаха належить «Повчання», адресоване дітям. Головна його ідея – турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єдності. 

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. Брали багато чого з Візантії та виробляли неповторний стиль, справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва. Староруське мистецтво – живопис, скульптура, музика – із прийняттям християнства також пережило суттєві зміни. Церковне мистецтво мало ціль – оспівати християнського Бога, подвиги апостолів.. Аскетизм і строгість у живописі (іконопис, мозаїка, фреска), піднесеність, «божественність» грецьких церковних молитов, сам храм, що стає місцем молитовного спілкування людей, – усе це було властиве візантійському мистецтву. Однокупольний візантійський храм на Русі XI ст. перетворився в багатокупольну піраміду, основу якої становило руське дерев'яне зодчество. Те ж відбулося і з живописом. Вже в XI ст. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворилась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу.. Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма тутешніх грецьких і руських майстрів, їхня схильність людському теплу, цілісності і простоті. На стінах собору ми бачимо і зображення святих, і сім'ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше – по камені. Чудовим різьбленням славився посуд. Цілий світ руського життя відкривається в билинах. Їхній основний герой – це богатир, захисник народу. вовком, міг стати і Туром-Золоті роги Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Відповідно до