Історія української культури

свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції помітно зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом. В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV -XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених – вихідців із українських земель – Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти її у світі. Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) (бл. 1450- 1494 pp.) народився у Дрогобичі, навчався у Болонському та Краківському університетах – найбільших на той час гуманістичних центрах Європи. Дістав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті, впродовж 1478-1482 pp. викладав тут математику й астрономію. У 1481 – 1482 p. p. був обраний ректором медичного факультету та вільних мистецтв. Повернувшись до Кракова, викладав медицину й астрономію. Юрій Дрогобич опублікував першу друковану книгу українського автора – власну «Прогностичну оцінку року Божого 1483». У ній подано певні наукові відомості з географії, астрономії, філософії. Вперше світ дізнався про точні географічні координати українських міст – Дрогобича, Львова, Феодосії, а також Вільно і Москви. Відомі його праці, де точно визначено дати сонячного затемнення: «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р. « і «Трактат із шести розділів про затемнення». Праці Ю. Дрогобича знали у багатьох країнах Європи. Завдяки його творам світ не тільки дізнався про українські міста, а й зміг оцінити науковий потенціал українця – Ю. Дрогобич вперше довів залежність погоди від географічної широти, можливість передбачати погодні катаклізми. Вважають, що його лекції у Краківському університеті могли слухати німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс і польський астроном Миколай Коперник. Павло Русин із Кросна (бл. 1474 – 1517 pp.) народився на Лемківщині, навчався у Краківському та Грейфсвальдському університетах, тут дістав 1499 р. ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається основоположником польської ренесансної поезії. Збірка його віршів опублікована у Відні 1509 р. Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини завдяки власним зусиллям, дотримуючись Доброчесності та доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам'яті людей. Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з пророком. Його вихованцями були відомі ренесансні поети – Ян Вислоцький, Ян Дантишек, Ян Паноній. Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566 pp.) – оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. Народився в с. Оріхівка Перемишльського повіту Руського воєводства. Навчався у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському, а також вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцігу – всього у різних університетах навчався 17 років. У 1543 р. повернувся в рідні місця, зайнявся суспільно-політичною діяльністю. Писав латинською та польською мовами, мати була українкою, тому Станіслав гордо писав про себе, що він Роксолан. Найвизначніші праці: 1. «Дві промови «Про турецьку загрозу». Автор порушує актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Ідея його живе донині в концепції «європейського дому». 2. «Про целібат» – лист до Папи з вимогою відмінити обітницю безженства священиків, оскільки целібат суперечить природі людини, праву мати сім'ю і продовжувати рід. За це вченого відлучено від церкви, заборонено служіння, однак він одружився і виховував дітей. 3. «Настанови польському королеві Сигизмунду Августу» – гуманістичний твір про природу монархічної держави. Автор наголошує на виборності короля всім народом, влада короля не має бути спадковою, право володаря король має заслужити працею на користь народу, піклуванням про найнижчі верстви, їх освіту, добробут, мораль. Обґрунтовує теорію демократичної держави, де влада підзвітна народові. Оріховський розробляв її на основі античних зразків, розвивав ідею рівності народів, пошану до рідної мови і традицій культури. 4. «Літопис», що охоплює п'ять років історії Польщі. 5. «Промова на похороні Сигизмунда 1», введена до антології «Промови найвидатніших мужів» і перевидана. Талант оратора та публіциста доповнювався талантом філософа, котрого цікавили питання війни і миру, етики й політики, релігійної толерантності. Відомо, що католикові, який паплюжив православ'я – віру його матері – Оріховський відповів двома гнівними трактатами, де відстоював гідність людини, її право на вільний вибір релігії та святий обов'язок шанувати віру предків.