Історія України

 

 

Основні терміни: національна культура, українське Відродження, Просвіти.

 

Українська національно-демократична революція 1917-1921років сприяла піднесенню культурного життя, але були чинники, які гальмували розвиток культури. Вони наступні: класове та міжнаціональне протистояння в ході революції; надмірна політизація суспільного життя; фізичне знищення діячів культури; масова еміграція інтелігенції (наприклад відомий диригент і композитор О.Кошіце створивши український народний хор у 1919 році за завданням С.Петлюри, виїхав до Європи і Америки пропагувати існування такої країни, як Україна, та так і не повернувся в зв’язку з поразкою УНР); часті зміни політичних курсів під час революції.

Діяльність щодо відродження української культури розпочалася ще за Центральної Ради, коли почали діяльність “Просвіти” (осередки, групи інтелігенції, які розповсюджували українську мову, звичаї), що сприяло поширенню освіти на селі. В часи Центральної Ради було засновано 53 українських гімназії в основному за рахунок закриття російських гімназій.

За часів Гетьманату зміни в культурі стали ще помітніші. Головними здобутками цього часу були: створення Української Академії Наук (1918р.), яку очолив академік В.Вернадський; створення нових україномовних шкіл (восени 1918 року налічувалось 150 укр. гімназій) при збереженні російських гімназій; зростання кількості українських підручників, прийняття закону про обов’язкове вивчення української мови та історії; створення Державного Українського університету; заснування у 1918 році Національної бібліотеки; заснування українських музеїв і Українського національного театру, який очолив О.Саксаганський. Розвиток культури цього періоду називається  початком Українського Відродження. В цей час плідно працювали молоді поети і письменники: П.Тичина, В.Сосюра, М.Зеров, М.Рильський, молоді режисери Лесь Курбас, Гнат Юра, О.Саксаганський, композитори  О.Кошіце, М.Леонтович, Л.Ревуцький, Г.Вірьовка, Б.Лятошинський.

З приходом більшовиків українська культура зазнала шаленого тиску. Головними напрямками діяльності більшовиків в галузі культури стали: курс на підкорення “Просвіт” новій владі і їх розпуск у 1923 році; підпорядкування системи навчання в Україні уряду Росії, тим більше, що Наркомом Освіти в РСФСР був уродженець Полтави В.Луначарський; відокремлення церкви від школи; запровадження обов’язкового навчання дітей з 7 до 16 років (школа стала державна, приватні були заборонені); надання переваг до вступу у вищі навчальні заклади дітям робітників і селян; втілення в життя ленінського плану монументальної пропаганди (знищення старих пам’ятників, будівництво пам’ятників борцям революції); зневажливе ставлення до дореволюційного мистецтва, в тому числі українського народного (навіть народні пісні перетворювались в революційні, наприклад: “Ой що ж то за шум учинився, то комарик та й на мусі оженився” стала звучати “Как родная меня мать провожала, тут и вся моя родня набежала. А куда же ты сынок а куда ж ты не ходил бы ты Ваньок  во солдаты, В Красной Армии штыки чай найдутся, без тебя большевики да обойдутся». Наслідком цих дій стала фактична втрата традиційної української народної культури.

 

1.  Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г., Генеза, 2010, с.258-284.
2.  Історія України. (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.
3.  Новітня історія України. Ч.І, (підручник), 10 кл, Турчанко Ф.Г., Генеза, 2002.
4.  Історія України. Бойко О.Д.,К., 2004.

 

 

Студент (студентка): визначає хронологічні межі періоду економічної та соціальної стабілізації в Україні, визначає хронологічну послідовність головних подій цього періоду;

показує на карті територіальні зміни УСРР в 1921-1928 роках; 

аналізує, узагальнює факти щодо входження УСРР до СРСР і обґрунтовує свою позицію в цьому питанні;

характеризує прояви економічної і політичної стабілізації УСРР цього періоду;

узагальнює факти щодо непу в Україні;

визначає суть українізації, та обгрунтовує особливості розвитку культури і духовного життя.

 

 

Основні терміни: нова економічна політика, продовольчий податок, суверенність, автономізація, СРСР.

 

 

1. Голод 1921 – 1922 років в Україні, його причини.
2. Україна в роки нової економічної політики.
3. Входження України в СРСР.

 

1. Причинами голоду 1921 – 1922 років в Україні були: засуха 1921 року і злочинна аграрна політика правлячої партії. Засуха 1921 року охопила південні райони Росії і України (раніше говорили в навчальних закладах, що це було лише в Росії). В Україні було зібрано 30% від врожаю 1910 року. Голодувало біля 7 мільйонів чоловік, а більшовицьке керівництво України, яке знаходилось в Харкові, за розпорядженням з Москви, відправляло продукти до Росії, замість того, щоб подбати про своїх людей і пере направити продукти з півночі і правобережжя України в голодуючі райони. До голоду додалась епідемія холери. Територія між Півднем і Північчю України була перекрита загонами ЧОПу (частини особливого призначення), які не пропускали провезення продуктів в голодуючі райони. Водночас голодуючі губернії не були звільнені від продовольчого податку на відміну від південних російських губерній. Лише в березні – квітні 1922 року вимерло 68% жителів Херсона; 41% - Олександрівська (Запоріжжя); 33% - Єлисаветграда (Кіровограда- від імен російської цариці а потім російського більшовика Кірова). Лише на початку літа 1922 року