Історія виникнення і розвитку поняття «публічний інтерес» у законодавстві і юридичній практиці

 

О. Ю. БАКА

 

Стаття містить дослідження історії виникнення і розвитку поняття «публічний інтерес» з точки зору законодавчого закріплення та практичного використання у правовій площині. Окреслюється ступінь наукової розробки поняття ««публічний інтерес», визначаються основні завдання та роль поняття ««публічний інтерес» у правовій теорій і юридичній практиці, а також перспективи розвитку та широкого застосування на практиці поняття ««публічний інтерес», проблеми розмежування публічного та приватних інтересів на прикладі земельних правовідносин.

Публічний інтерес, публічне право, інтерес соціальної спільності, управлінські інтереси, законодавче закріплення, публічна сфера.

Використання правових дефініцій, які досить часто мають місце і широко використовуються у сучасній правовій політиці України, потребують відповідного теоретично-правового обґрунтування. Дослідження категорії «публічний інтерес», яка, на жаль, не отримала належних наукових розробок у вітчизняній юридичній науці, є одним із важливих завдань цієї статті, оскільки дана дефініція актуальна та часто вживана у наш час.

Стан дослідження проблеми виникнення й розвитку поняття «публічний інтерес» у сучасній науковій літературі свідчить, що упродовж останнього десятиліття зазначена проблематика все частіше стає предметом наукового аналізу сучасних учених, зокрема українських, таких як: А. Довгерт, О. Іоффе, Р. Калюжний, О. Підопригора, С. Погребняк, П. Рабінович, В. Селіванов, М. Самбор, О. Харитонова, Є. Харитонов та ін. ; російських – Ч. Азімов, О. Бакаєв, В. Бєлих, А. Кряжков, В. Перевалов, Н. Погодін, В. Субочев, Ю. Тихомиров та ін.

Водночас сучасні науковці звертають увагу на той факт, що історія виникнення та розвитку поняття «публічний інтерес» у юридичній практиці, критерії встановлення балансу публічних і приватних інтересів, як і дисбалансу цих інтересів, не тільки не визначені в законодавстві, а й недостатньо вивчені в літературі.

Поняття, що включають слово «публічний» – «публічний простір», «публічна сфера», «публічний інтерес» тлумачаться по-різному.

І. Вайнтрауб визначив чотири основних способи використання цих понять:

• ліберально-економічна модель, що пов’язана з аналізом «публічної політики», де «публічне» розглядається як сфера державної політики і управління та протиставляється «приватному» сектору ринкової економіки;
• підхід, пов’язаний з так званими республіками доброчинності (republican virtue), де «публічна» сфера розглядається в термінах громадянського і політичного суспільства, аналітично відмежованого як від ринку, так і від адміністративної держави;
• підхід, що пов’язує «публічну» сферу зі спілкуванням – люди зустрічаються і взаємодіють у публічному просторі, вивчають культурні практики, правила й конвенції, що структурують суспільне життя;
• тенденція в економічній історії, де відмінність між «приватним» та «публічним» розуміється у межах відмінностей між сім’єю, економікою домогосподарства (приватним) та ринковою економікою (публічним), а «публічна сфера» тлумачиться під кутом зору тендерної політики й обмежується «світом поза домашніми стінами» [1, с. 17-18].

На межі ХХ-ХХІ ст. поняття «публічна сфера» стало одним з ключових при аналізі проблем і перспектив формування громадянського суспільства. Підґрунтям цього підходу є запропонована Ю. Хабермасом теорія комунікативної дії та шість нормативних умов функціонування публічної сфери [2, с. 56].

До вітчизняного та російського політологічного і державно- управлінського ужитку термін «публічна сфера» увійшов нещодавно та має кілька тлумачень [3; 4; 5].

Найчастіше під публічною сферою мається на увазі та сфера, у межах якої реалізуються відносини між громадянським суспільством як системою здебільшого горизонтально вибудуваних структур, що слугують для формування та захисту групових інтересів, і політичною владою, її юридичними, силовими й адміністративними інститутами.

Публічність – загальний принцип державного управління, який означає відкритість та прозорість функціонування виконавчої влади, забезпечує зв’язок її органів та посадових осіб із суспільством, громадянами.

Основною ознакою «публічності» є наявність публічного інтересу як сумарного, узагальненого соціального інтересу в кожній зі сфер – економічній, соціальній та інших.

Публічна сфера суспільного життя – це сфера загальних інтересів усіх громадян, суспільства в цілому. Носієм цих загальних інтересів, за визначенням, є публічна влада, що відокремлена від суспільства та організована як держава. Остання, як відомо, має тенденцію «відриватися» від суспільства та бюрократизуватися, втрачаючи щоденний зв’язок з «життєвим світом» – головним джерелом суспільної енергії.

Розвиток публічної сфери неможливий без формування зрілого громадянського суспільства.

Проте публічну сферу не можна ототожнювати з громадянським суспільством, оскільки саме тут має відбуватися діалог суспільства з владою за принципом підтримки один одного – громадянське суспільство неспроможне без сильної держави задовольнити значну частину вимог суспільства, а держава повинна бачити в громадянському суспільства його специфічну роль у становленні демократії.

Публічна сфера – це зона збереження балансу між інтересами суспільства в цілому та інтересами окремих інститутів і секторів громадянського суспільства зокрема. Публічна сфера суспільного життя, яка існує паралельно з приватною, – це сфера загальних інтересів усіх громадян, суспільства в цілому. Носієм цих загальних інтересів є публічна влада, що відокремлена від суспільства та організована як держава. Громадянське суспільство – це простір, де артикулюється усе різноманіття інтересів, які протистоять один одному та співвідносяться, впливають на владу, примушуючи її прислуховуватися до голосу суспільства, враховувати різні інтереси, знаходити шляхи і засоби їх задоволення.

Таким чином, сутність проблеми взаємовідносин громадянського суспільства і держави полягає в мобілізації соціальної енергії приватної сфери та пошуку каналів її передачі у публічну владу.

Тобто, це питання про те, як перетворити