Історичні аспекти вивчення психології спілкування

Морально-психологічні властивості людей, які характеризують їх як суб’єктів спілкування, відзначаються уже в промовах китайського мислителя Конфуція і давньогрецьких філософів Сократа, Платона, Арістотеля та інших, а також у виступах мислителів наступних історичних епох, в тому числі Нового часу, таких як голландський філософ Спіноза і англійські філософи Гоббс і Локк, а також французькі просвітителі Вольтер, Руссо Гольбах, Гельвецій та інші.

Так, Конфуцій (551-479 до н. е.) звертав увагу на такі характерні якості людини, які роблять її приємною і корисною у спілкуванні, як почуття обов’язку по відношенню до інших людей, повага до них, особливо до старших, виконання встановлених в суспільство норм і правил поведінки, що дозволяє підтримувати порядок і гармонію в суспільстві.

Давньогрецький філософ Сократ (469-339 до н. е.) заснував вчення про норми моралі і моральної свідомості людей як головного фактору їх спілкування між собою. Він вимагав логічного осмислення положень етики, а їх розуміння розглядав як основні умови вдосконалення кожної людини.

Учень Сократа Платон (427-347 до н. е.) вважав, що спілкування між людьми повинно будуватися на основі таких чинників, як справедливість, розсудливість, дотримання моральних норм. Він звертав увагу на способи ведення розмови, показав залежність направленості мислення людей від характеру і змісті їх спілкування. Говорячи про те, що душа все розуміє і розмовляє сама з собою, Платон суттю своїх досліджень ставив питання про внутрішню розмову людей. Це одне з важливих питань сучасної психології, в тому числі психології ділового спілкування. Заслуговують уваги погляди Платона на свідомі і несвідомі мотиви поведінки людей, аналіз яких є актуальним і в наш час.

Англійські філософи Томас Гоббс (1588-1679) і Джон Локк (1632-1704) намагалися довести, що суспільна мораль і мораль особистості взаємопов’язані і визначаються обставинами життя людей та їх інтересами. Інтереси людей визначають характер і зміст спілкування між ними – писали вони. Ці ідеї отримали детальне обгрунтування в роботах французьких просвітителів ХVІІІ ст. Поля Андріх Гольбаха (1723-1789) і Клода Адріана Гельвеція (1715-1771).

Багато ідей мислителів минулих епох мають пряме відношення до проблеми міжособистісного спілкування людей, в тому числі і ділового спілкування. Так, одне з фундаментальних положень теорії міжособистісного спілкування вказує, що різного роду психічні стани людей в багатьох випадках визначаються складом їх моральної свідомості і ніби вміщують його у собі, а тому вивчення дисципліни психології і етики ділового спілкування передбачає аналіз з позицій сьогодення тієї теоретичної спадщини з області психології і етики, яка може сприяти більш глибокому розумінню проблем.

Важливими для розуміння психологічної сторони міжособистісного спілкування є роботи американських представників психологічного напрямку в соціології Л. Уорда та Ф. Г. Гіддінгса та їх наступників Хеймана Штейнталя (1823-2899) і Моріда Лацаруса (1824-1903), які опублікували ряд своїх праць у заснованому ними журналі “Психологія народів і мовознавства”. В цих працях, в основному в статтях “Вступні роздуми про психологію народів”, Думки про народну психологію”, вони вказували на існування духу народу як деякого духовного цілого. В “Роздумах про народну психологію” вони пишуть, що у кожного народу є “свій індивідуальний склад думок і почуттів, своє духовне обличчя”.

Вагомий внесок в аналіз психології спілкування внесли також французький соціолог Т. Леон і італійський юрист С. Сігеле. Виклавши свої погляди в книжці “Злочинний натовп”, С. Сігеле (1868-1913) звернув увагу на необхідність розробки колективної психології як психології різноманітних мас людей. При цьому він пояснив, що колективна психологія повинна займатися перш за все такими сукупностями індивідів, як наприклад, суд присяжних, збори, зїздим, театри та інше які не підкоряються ні законам індивідуальної психології, ні соціологічним законам. Колективна психологія за Сігеле – це психологія натовпу, думка якого формується шляхом наслідування людьми одне одного. Сігеле вказував на роль наслідування у формуванні колективної психології, в тому числі психології натовпу. Він говорив про психологічний закон, за яким “інтенсивність духовного руху зростає прямо пропорційно до кількості людей, розділяючи даний рух в один і той же час і одному і тому ж місці”. В цьому заключається “причина невідповідності” до якої доходять ентузіазм чи або осуд при різного роду зборах людей.

Докладне обґрунтування психології масового спілкування міститься в ряді праць Густава Леона (1841-1931). У своїй грнутовній праці “Психологія народів і мас” він характеризує свідомість “мас” та її багаточисельні психологічні властивості. Він пише, що “ера мас” настає в перехідні періоди розвитку суспільства. Лейбон намагається обгрунтувати причини появи нових психологічних і моральних якостей людини в натовпі, розкриває характер думок і уявлень юрби. На його думку ідеї натовпу можна розділити на два розряди: швидкоприходящі ідеї, зароджені під впливом моменту, та інші ідеї, яким середовище і суспільна думка дають більшу стійкість.

Дослідження психології масового спілкування багато важать для розуміння психології міжособистісного спілкування у відповідних обставинах. Живучи в суспільстві, людина стикається з діяльність масових зібрань, відчуває на собі їх вплив, стає їх учасником.

Розумінню людини як суб’єкта міжособистісного спілкування сприяє теорія інстинктів соціальної поведінки, обгрунтована в роботах англійського психолога Уїльяма Мак-Даугалла (1871-1938). Він виходив з того, що “психологія свідомості” повинна бути “позитивною наукою про людську душу в усіх її формах і способах проявлення”. Ним cтверджується, що “інстинкти є первинними двигунами людської діяльності”, і що “інстинктивні імпульси випереджають мету будь-якої діяльності”. Ним докладно характеризується взаємозв’язок основних інстинктів” і “первинних емоцій людини” в тому числі: інстинкту втечі від небезпеки і емоцій страху, інстинкту цікавості і емоції здивування, інстинкту самоприниження і емоції покірності, батьківського інстинкту і емоцій ніжності і т. д.

Докладний аналіз ролі інстинктів в соціальній поведінці людей зроблений Мак-Даугаллом, сприяє тому, що на це звернули увагу сучасні психологи. Багато з них почали вивчати ірраціональні прояви психіки людини, перш за все інстинкти, їх існування і роль в діяльності людей, їх поведінки і міжособистісного спілкування.

 

 

Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р., Психологические законы поведения человека в социуме. – М. : Еврознак, 2002.

Изард К. Психология эмоций. – М. : Психология, 1999.

Обозов Н. Н. Психология делового общения. – Казань: Гео, 1997.

Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – СПБ: ОАО “Международное сотрудничество”, 2001.

Цепцов В. Переговоры – психология, воздействие, практика. – СПб: Питер, 2004.