Історичні організаційні форми навчання

Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.

1. Відтворення і корекція опорних знань.

2. Повторення й аналіз основних фактів, явищ, подій.

3. Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і для виконання практичних завдань.

4. Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систематизації знань.

5. Підсумок уроку і повідомлення д/з.

Урок комплексного застосування знань, умінь і навичок. Використання цього типу уроку передбачає виконання учнями складних комплексних завдань, які охоплюють матеріал кількох розділів чи тем навчальної програми. Основною дидактичною метою уроку є реалізація засвоєних понять і теорій в інтелектуальній чи практичній діяльності учнів.

Структура уроку:

1. Перевірка д/з, відтворення і корекція опорних знань, навичок й умінь, необхідних учням для самостійного виконання практичного завдання.

2. Мотивація навчальної діяльності (усвідомлення учнями практичної значущості знань, умінь та навичок). Пояснення – який характер самостійного завдання, як підходити до його виконання, які повинні бути його результати, як оформити звіт.

3. Осмислення змісту і послідовності застосування практичних дій: що в них відомо, знайомо. Що необхідно вирішити творчо, які узагальнені способи виконання дій можна застосовувати в даній ситуації в дещо зміненому вигляді, які треба використати інструменти, прибори, апарати.

4. Самостійне виконання учнями завдання під контролем і за допомогою вчителя.

5. Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи (після виконання – учні аналізують отримані результати, відображають їх у вигляді таблиць, графіків, діаграм).

6. Звіт учнів про способи й результати виконання роботи і теоретична інтерпретація отриманих результатів. У звіті – вказується тема, завдання, вихідні теоретичні дані, розкривається хід роботи, аналізуються отримані результати.

7. Висновки уроку і д/з.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок. Контроль і корекція здійснюється на кожному уроці; але після вивчення великих розділів програми вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок. Таку перевірку називають тематичним обліком знань.

Структура уроку:

1. Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку.

2. Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять, уміння розкривати зовнішні і внутрішні зв’язки в предметах і явищах.

3. Перевірка глибини осмислення знань і ступеня їх узагальнення (письмове опитування, самостійна робота, складання і заповнення узагальнюючих таблиць).

4. Застосування учнями знань в стандартних умовах.

5. Застосування учнями знань в змінених (нестандартних) умовах.

6. Перевірка, аналіз й оцінювання результатів виконаних завдань.

7. Підсумки уроку і повідомлення д/з.

Комбінований урок. Я. Коменський вперше застосував та обґрунтував тип уроку, в основі якого – формальні ступені (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань; оволодіння новими знаннями й уміннями; їх закріплення і систематизація; застосування на практиці. Названі етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить урок гнучким і забезпечує можливість досягнення різних завдань. Крім цього, комбінований урок, його етапи узгоджуються із закономірностями процесу навчання, динамікою розумової працездатності учнів. В масовій практиці доля комбінованого типу уроку становить біля 80% від загальної кількості уроків, що проводяться в школі. Водночас, в умовах комбінованого уроку вчителю бракує часу не тільки на організацію засвоєння нових знань, але й на всі інші види пізнавальної діяльності.

Комбінований урок, як комбінація структурних елементів вже відомих нам типів, передбачає досягнення двох або більше дидактичних цілей. Наприклад, комбінований урок, в якому поєднується перевірка раніше засвоєного матеріалу і оволодіння новими знаннями (дві дидактичні цілі), має таку структуру:

1. Перевірка виконання д/з.

2. Перевірка раніше засвоєних знань методом: а) фронтальної бесіди; б) індивідуального усного опитування чи короткочасної письмової роботи з тестовими завданнями.

3. Мотивація учіння школярів, повідомлення теми, мети і завдань уроку.

4. Сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

5. Осмислення, узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумку уроку і повідомлення д/з.

 

 

Форми навчання – уроки, лекції, консультації тощо історично сформувалися під впливом багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів. Кожен вчитель і учень привносить у процес навчання свої аспекти. Недарма кажуть, що учень вчиться протягом шкільного віку, а вчитель – усе життя.

Багато видатних педагогів, таких як Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський, А. Макаренко склали свої оригінальні, обгрунтовані багаторічною практикою та спостереженнями типи уроків. Однак, зважаючи на постійний розвиток суспільства, а особливо різкий підйом інформатизації, всі класичні форми навчання переосмислюються і змінюються відповідно до навколишнього буття.

Сучасні уроки вже неможливі без використання комп’ютера, проектора та інших технічних засобів. Хоча це, звичайно, не змінює суті самих форм навчання. Так, лекція залишається лекцією, бесіда – бесідою, урок – уроком.

Еволюція форм навчання в Україні не відрізнялася різкими стрибками. це сприяло тому, що педагогічний досвід поступово нагромаджувався і формував все нові і більш досконалі види навчання. Видатні вітчизняні педагоги сформулювали основні принципи формування навчальних програм, виховання учнів, сприяння їх всебічному розвитку. Навіть і сьогодні українська та російська школи вважаються найбільш прогресивними у питанні використання сучасних способів і форм навчання.

 

 

1. Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. – Минск, 1990.

2. Бабанский Ю. К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. – М., 1977.

3. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К., 1987.

4. Занков Л. В. Обучение и развитие / Экспериментально-педагогические исследования) : Избранные педагогические труды. – М., 1990.

5. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996. – 436 с.

6. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3. є видання, доповнене. – К., 2001. – 608 с.

7. Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л. Г. Кашкуревича, Н. Г. Горина. – М. : Высш. шк., 1990. – 382 с.