Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні

Предмет:

Тип роботи:

Контрольна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвиткові конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі інші правові акти, що їх слід охарактеризувати детальніше.

Почнімо з Декларації. Насамперед зазначимо, що загалом суверенітет означає верховенство та незалежність влади. Розрізняють три види суверенітету: державний, національний, народний.

Державний суверенітет – верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.

Національний суверенітет – повновладдя нації, її реальна можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя аж до створення самостійної держави.

Народний суверенітет – повновладдя народу, який здійснює свою невід'ємну й неподільну владу самостійно й незалежно від інших соціальних сил.

У різних країнах юридичне закріплення та реальне існування цих трьох видів суверенітету різне. Так, нині в Україні всі три види суверенітету знайшли юридичне закріплення в розгляданій Декларації.

Поняття «державний суверенітет», висвітлене в преамбулі Декларації, розкривається в десяти її розділах.

Розділ І. Самовизначення української нації. – Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Розділ II. Народовладдя. – Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Розділ III. Державна влада. – Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Розділ IV. Громадянство Української РСР. – Українська РСР має своє громадянство. Всі громадяни мають гарантовані права та свободи, передбачені Конституцією України і міжнародним правом. Українська РСР забезпечує рівність перед законом всіх громадян Республіки.

Розділ V. Територіальне верховенство. – Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Розділ VI. Економічна самостійність. – Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України.

Розділ VII. Екологічна безпека. – Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Розділ VIII. Культурний розвиток. – Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Розділ IX. Зовнішня і внутрішня безпека. – Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки.

Розділ X. Міжнародні відносини. – Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, бере участь в діяльності міжнародних організацій. Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Декларацію було покладено в основу нової Конституції, низки прийнятих законів України; вона визначає позиції республіки під час укладення міжнародних договорів.

Необхідно вказати, що Декларація, прийнята ще за часів СРСР, була спрямована на забезпечення суверенітету України у складі СРСР, тому окремі її положення застаріли, хоча в цілому вона не втратила свого значення й дотепер.

Юридичне закріплення повної самостійності України поза СРСР було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Суть цього документа полягає в закріпленні трьох головних положень:

– Проголошувалася незалежність України і створення самостійної Української держави з офіційною назвою «Україна».

– Встановлювалося, що територія України є неподільною (єдиною) і недоторканною.

– Закріплювалося, що (з моменту прийняття Акта) на території України діють виключно Конституція і закони України.

З огляду на проголошення незалежності України і створення самостійної Української держави необхідно було визначити долю: державної території; державно-правових закладів; законодавчих нормативно-правових актів; міжнародних майнових прав та обов'язків України; громадянство. З цією метою 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон України «Про правонаступництво України». Він складається з 9 статей і містить такі основні положення:

З моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади на Україні є її Верховна Рада.

До прийняття нової Конституції України діяла Конституція УРСР. Закони УРСР та інші акти діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.

Органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діють до створення органів держави на основі нової Конституції України.

Державним кордоном України є її колишній кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 р.

Україна підтверджує свої обов'язки за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, і є правонаступницею прав та обов'язків за договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Україна дала згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР за станом на 16 липня 1990 р., в частині, визначеній державною угодою.

Україна не несе відповідальності за кредитні договори СРСР, укладені після 1