Катаральна ангіна

Ангіна – гостре інфекційне захворювання переважно стрептококового походження, яке характеризується явищами інтоксикації, лихоманкою, запальними змінами в лимфоїдних утвореннях ротоглотки (частіше піднебінних мигдалинах) і регіонарних лімфатичних вузлах.

 

У переважній більшості випадків (майже в 80%) катаральну ангіну викликають бетагемолітичні стрептококи групи A Str. pyogenes. У 17, 8% вона обумовлена стафілококами (самостійно – в 8, 6% або в сполученні зі стрептококами – в 9, 2%). Str. pyogenes являють собою грампозитивні кокковидні мікроорганізми, які розташовуються в препараті під мікроскопом попарно або у вигляді ланцюжків. Вони здатні рости на поживних середовищах, які містять тваринний білок. При вирощуванні на кров'яному агарі утворюють колонії діаметром до 1-2 мм із великою зоною повного гемолізу еритроцитів. У клітинній стінці стрептококів містяться антигенні речовини (глюкуронова та ліпотейхоєва кислоти, М-, Т- і R-протеїни, ліпопротеїназа, полісахариди, пептидоглікани та ін.), які разом з екстрацелюлярними продуктами (стрептококовий екзотоксин, стрептолізини О- і S-гіалуронідаза, протеїназа і т. д.) відіграють певну роль у патогенезі катаральної ангіни і метатонзилярних захворювань.

 

 

Джерелом інфекції є хворі ангіною, а також здорові носії стрептококів. Найбільшу епідемічну небезпеку представляють хворі ангіною, які при розмові й кашлі виділяють у зовнішнє середовище велику кількість збудників. Основний шлях зараження – повітряно-крапельний. Здатність збудників ангіни розмножуватися на деяких видах харчових продуктів служить передумовою виникнення харчових спалахів захворювання.

Катаральна ангіна спостерігається здебільшого у вигляді спорадичних захворювань, переважно в осінньо-зимові місяці. Частіше хворіють люди, які проживають у гуртожитках, казармах. В організованих колективах захворюваність ангіною може набувати епідемічного характеру. Звичайно це спостерігається через 1-2 міс. з моменту організації колективу або його відновлення. Сприйнятливість людей до ангіни становить приблизно 10-15% (для організованих колективів).

 

 

Катаральна ангіна завжди супроводжує гострий фарингіт. Захворювання починається гостро, у горлі з'являються відчуття печіння, сухості, першіння, а потім незначний біль при ковтанні. Турбують загальне нездужання, розбитість, головний біль. Температура тіла звичайно субфебрильна, спостерігаються невеликі зміни периферичної крові запального характеру. Фарингоскопічно визначається поширена гіперемія мигдалин і країв піднебінних дужок (рис. 1), мигдалини трохи отічні, місцями можуть бути вкриті тонкою плівкою слизисто-гнійного ексудату. Язик сухий, обкладений. Часто спостерігається невелике збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. У рідких випадках катаральна ангіна протікає більш важко. У дитячому віці найчастіше клінічні явища виражені більшою мірою, ніж у дорослих. Звичайно хвороба триває 3-5 днів.

 

Рис. 1. Вигляд піднебіння і глотки при катаральній ангіні

 

М'яке піднебіння й задня стінка глотки не змінені, що є однією з диференційно-діагностичних ознак, які відрізняють цю форму ангіни від гострого фарингіту. Регіонарні лімфатичні вузли можуть бути збільшеними й болять при пальпації. Зміни в крові відсутні або нерізко виражені (невеликий лейкоцитоз, незначне порушення лейкоцитарної формули вліво, ШОЕ незначно підвищена).

Воротами інфекції є лімфоїдні утворення кільця Пирогова. Ліпотейхоєва кислота, яка міститься в оболонці бетагемолітичних стрептококів, має спорідненість з епітелієм лімфоїдного апарату ротоглотки і тим самим забезпечує фіксацію цих мікроорганізмів на поверхні мигдалин або на інших скупченнях лімфоїдної тканини.

При сприятливому перебігу хвороби поширення мікроорганізмів обмежується лімфоїдними утвореннями ротоглотки й регіонарними лімфатичними вузлами. При недостатності бар'єрної функції тканин, які оточують мигдалини, стрептококи можуть проникати в навколомигдальну клітковину й викликати її запалення (перитонзиліт, перитонзилярний абсцес). Патогенна дія стрептококів не обмежується ротоглоткою і регіонарними лімфатичними вузлами. Стрептококові продукти, всмоктуючись у кров, викликають порушення терморегуляції, токсичні ураження центральної нервової, серцево-судинної, сечостатевої, жовчовивідної та інших систем.

Інкубаційний період при катаральній ангіні становить 1-2 доби. Початок захворювання гострий. З'являється озноб, загальна слабкість, головний біль, ломота в суглобах, біль у горлі при ковтанні. Озноб триває протягом 15 хв. -1 год., а потім змінюється відчуттям жару, при важких формах хвороби озноб повторюється. Головний біль тупий, не має певної локалізації й зберігається протягом 1-2 діб. Порушується апетит і сон. Одночасно виникає біль у горлі, спочатку незначний, турбує тільки при ковтанні, потім поступово підсилюється й стає постійним. В інших випадках у хворих спочатку з'являються тільки загальні симптоми (озноб, відчуття жару, лихоманка, головний біль, ломота в суглобах й попереку) і лише через 6-12 год. (не пізніше 1 доби) додається біль у горлі при ковтанні.

Катаральна ангіна супроводжується збільшенням кутощелепних лімфатичних вузлів. Звичайно вони розміром від 1, 0 до 2, 5 см у діаметрі, еластичні, запалені, з навколишніми тканинами не спаяні, рухливі. З перших днів захворювання виявляється порушення серцево-судинної системи (тахікардія, приглушеність або ослаблення серцевих тонів). З нормалізацією температури тіла тахікардія змінюється брадикардією. Глухість або ослаблення серцевих тонів стають ще більш вираженими. В окремих хворих з'являється загрудинний біль, переважно у вечірній час, а в половини – неадекватна реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження: при легкому фізичному навантаженні ударний і хвилинний об’єми не збільшуються, як це спостерігається в здорових, а навпаки – зменшуються. Трахея й бронхи при ангіні не ушкоджуються.

 

 

У хворих катаральною ангіною хочай рідко, але можуть спостерігатися ускладнення – перитонзиліт і перитонзилярний абсцес, отит та ін. Вони, як правило, виникають у людей, які госпіталізовані у відносно пізній термін – після 3-го дня з моменту захворювання. Перитонзиліт і перитонзилярний абсцес мають подібну симптоматику. Вона характеризується високотемпературною лихоманкою, перевагою однобічного болю у ротоглотці, який різко підсилюється при ковтанні, підвищеною салівацією, утрудненням відкривання порожнини рота, однобічними набряками, гіперемією м'якого піднебіння, набряком піднебінної дужки на стороні ураження, а також зсувом до центра враженої мигдалини й асиметрією язичка.

 

 

Діагноз катаральної ангіни базується на клінічних і клініко-лабораторних даних: гострий початок захворювання, лихоманка, тонзиліт з кутощелепним лімфаденітом, а також нейтрофільний лейкоцитоз і підвищена ШОЕ.

Диференціальну діагностику катаральної ангіни варто здійснювати із захворюваннями, які протікають із синдромом тонзиліту – з локалізованими формами дифтерії горла, скарлатиною, інфекційним мононуклеозом, ангінозною формою туляремії, ангіною Симановського-Венсана, лейкозами, агранулоцитозом, грипом та іншими гострими респіраторними захворюваннями, герпангіною, кандидозом ротоглотки, загостренням хронічного тонзиліту тощо.

 

 

Казанцев А. П., Матковский В. С. Справочник по инфекционным болезням. – М. : Медицина, 1986.

Ляшенко Ю. И. Ангина. – Л., 1985.

Преображенский Б. С., Попова Г. Н. Ангина, хронический тонзиллит и сопряженные с ним заболевания. – М., 1970.

Солдатов И. Б. Лекции по оториноларингологии: вып. 3. – Куйбышев, 1986.

Солдатов И. Б. Проблема тонзиллярной патологии и пути ее разрешения//Вести, АМН СССР, № 10. – 1974.

Турьянов М. Х. с соавт. Инфекционные болезни. – М. : ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1998.