Класифікація соціальних технологій

Соціальні технології як сполучна ланка між соціологічною теорією, методологією і соціальною практикою забезпечують наукове обгрунтування вибору способів впливу соціальних суб'єктів на об'єкт. Якщо вони будуються на недосить вивіреній базі даних соціальних наук і соціальної статистики та на прогнозах, які важко перевірити, то в таких випадках правомірно говорити про квазітехнології.

Розрізнення між справжньою технологією і квазітехнологією проводиться за двома критеріями. Справжня технологія – продукт закритих, ізольованих систем і користується абсолютною перевагою. Не дотримуючись технології виробництва, неможливо якимось іншим шляхом одержати шуканий результат з такою ж ефективністю.

Квазітехнологія «діє» у зовсім іншій формі: її функціонування зазвичай націлене на зміну й виправлення певних умов, щоб надати процесові потрібного напрямку або визначити такий напрямок. Критерієм тут є передбачуваність.

Другий критерій – часовий. За цим критерієм виявляється принципова відмінність у можливостях технологічного вдосконалення і розподілу в часі. Справжня технологія – типово модульна: вдосконалення проводяться в різних компонентах поступово; час не є важливим параметром для технолога, який досягає найкращого результату настільки швидко, наскільки дозволяє рівень майстерності.

Квазітехнології соціальних наук, в основному, не можна віднести до модульних. Кожне тестування, опитування громадської думки, вибірка, вивчення мотивації мають своє конкретне застосування і вдосконалюються лише у власних рамках, але не в поєднанні з іншими прийомами. Тим часом вчений-суспільствознавець повинен чітко враховувати часові параметри, оскільки все, що рекомендується або схвалюється, має свої часові межі.

У такому становищі перебувають технології саморозвитку, самоосвіти, самореалізації особистості, що набувають сьогодні першорядного значення, але опиняються нерідко без міцного наукового підґрунтя. Соціологи не мають точної інструментовки вимірювання еволюції природи людини, реальних мотивацій, стресів очікування, переживань, векторів руху, не враховують сенсорики, психолінгвістики, не опираються на етнологію. Впроваджувальна практика технологій самоосвіти особистості без усього цього постає збідненою, часто спотвореною і вирішує коло завдань, які, образно кажучи, знекровлювали мотиваційні механізми самореалізації людини, а інколи заганяли її в безвихідь.

Соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і спрямована на її розв'язання: спочатку-у процесі соціодіагностики, пізнання, потім – технологізації. Висуваючи те чи інше завдання дослідження, соціолог вже орієнтується на розробку спершу технології діагностики суспільної проблеми (програма дослідження), а тоді на технологію одержання кінцевого результату. Тому соціальні технології не можуть бути абстрактними і їх побудова зазвичай виходить із логіки самого дослідження, відображає суть конкретних явищ. Чим вище рівень цього збігу, тим зазвичай ефективніші соціальні технології, які покликані розв'язувати суспільні проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління.

Таким чином, самі ці технології являють собою необхідну ланку переходу від соціологічної парадигми до соціологічної концепції і теорії, а від неї – до керування об'єктами за соціальним результатом, до регулювання, оптимізації соціальних процесів, соціальних зв'язків, соціальних взаємин. Якщо брати зміст соціальної технологізації, то він розкривається через систему взаємопов'язаних, взаємозумовлених понять: мета, соціальні зв'язки і стосунки; соціальна діяльність; соціальна дія; умови і ознаки технологізації; процедури і операції; соціальний результат.

Науково обґрунтовані соціальні технології допомагають відобразити зв'язок між частиною і цілим, одиничним і загальним, змістом і формою, причиною й наслідком, можливістю й дійсністю в соціальному розвитку об'єктів. У них найвиразніше проявляється характер цього розвитку – ситуаційного, стабільного, усталеного, інноваційного; спрямованість управління – оперативного, стратегічного, по відхиленнях; стану соціального об'єкта, процесу – реального, планованого, прогнозованого.

Структурування соціальних технологій може здійснюватися на багатьох засадах. Наприклад, в основу типологізації можуть бути покладені дослідницькі завдання й гіпотези, соціальне замовлення, межі соціального процесу і т. ін. Так, глобальна модель виживання людства, розроблена американськими вченими на замовлення Римського клубу, була обчислена за критерієм скінченності, виснажуваності ресурсів.

За критерієм цілісності соціальних систем розрізняються універсальні технології освоєння соціального простору на рівні суспільства, нації, національно-етнічної групи, трудової асоціації, контактної групи, особистості.

За основами ієрархічності управління розрізняють технології світові (ООН), континентальні (Європа, Азія, Австралія і т. ін.), державні, регіональні, територіально-галузеві, місцевого самоврядування, технології трудових асоціацій. Мова йде, передусім, про такі важливі проблеми, як права людини, забруднення довкілля, забезпечення якості життя, здоров'я людей тощо.

Відтак особлива увага в нинішній ситуації має приділятися глобальним технологіям відвернення криз, катастроф, конфліктів: техногенних (Чорнобиль), екологічних (аварії на нафтопроводах, танкерах, підводних човнах), воєнних, продовольчих, демографічних та інших, які суттєво коректують зусилля з оптимального освоєння соціального простору.

За сферами життєдіяльності людей розрізняють економічні, політичні, духовно-культури і технології управління соціальними процесами.

За видами діяльності людей розрізняють промислово-трудові, аграрні, навчальні, впроваджувальні, родинно-побутові технології.

За значущістю прийнято вирізняти два класи технологій – універсальні і приватні. Високий, середній або низький ступені зрілості соціальної системи також потребують свого специфічного підходу до технологізації соціального простору. Отже, в процесі розробки і впровадження соціальних технологій різного рівня і класу створюється інтелектуальна атмосфера, в якій усім є місце для самореалізації. Ключ схований у переході до інформаційного суспільства, у створенні програм особистісного само- і взаємо-вдосконалення. Погодьмося з тим, що не можна побудувати «золоте» суспільство з «олов'яних» людей.

Якщо соціальний процес можна розщепити і виміряти, описати, а тоді здійснити на основі цього опису (наприклад, теорія людських взаємин), то, виходить, ми володіємо соціальними винаходами в галузі соціотехнології. Мова йде про способи розв'язання соціальних проблем, що постають, на принципах гуманізму, духовності, діалогу, співтворчості, свободи вибору, відповідальності, незалежного пошуку істини, першості морального і духовного начал, рівності прав чоловіка й жінки, єдності почуття і розуму, внутрішнього і зовнішнього, гармонії матеріального й духовного, особистого і суспільного. Соціальна технологія являє собою систему інноваційних способів і засобів оптимізації соціального управління.

 

 

Городяненко В. Г. Соціологія. – К: Видавничий центр «Академія», 2002.

Соціальні технології. – Одеса: Астропринт, 2000.