Комплексний загальнотеоретичний аналіз юридичних фактів

 Мною наведено поділ складних юридичних фактів та розкриття відповідного поняття. Я торкнулася відповідного питання через то, що дуже часто ототожнюють юридичний склад і складні юридичні факти. Для того я провела чітке розмежування між цими обома поняттями.

 

 

Багато хто з науковців не поділяє класифікацію за тривалістю в часі, проте такі науковці як М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко виділяють такий критерій як тривалість в часі. Відповідно за тривалістю в часі юридичні факти поділяються на:

1. Одноразові (так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом.). 

2. Тривалі (наприклад, прийняття спадщини спадкоємцем).

Отже, поділ юридичних фактів за тривалістю в часі має не менш практичне значення. Проте в теорії рідко зустрічається такий вид критерію.

Проаналізувавши всі критерії поділу, які пропонують ряд авторів: М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришин та інші, можна зробити короткий висновок. Що вивчення цієї теми в цей час актуально, тому що намітився ряд проблем у даній області потребуючого їхнього наукового дослідження й дозволу[1; c.580-581].

 Необхідно розширити й поглибити класифікацію юридичних фактів, що буде істотним кроком у правовій науці.

 Найбільш досліджений критерій є вольовий. Цю класифікацію за цим критерієм беззаперечно підтримують всі автори.

 

 

В процесі встановлення юридичних фактів нерідко виявляється, що вони мають різного роду недоліки, дефекти. В одних випадках ці дефекти пов'язані зі змістом юридичного факту (наприклад, відсутність необхідного стажу), в інші - із зовнішньою формою його вираження й закріплення (наприклад, дефект у документі, що засвідчує стаж).

 Юридичний факт дефектний у тих випадках, коли його ознаки не відповідають моделі, закріпленої в гіпотезі юридичної норми[18; c. 85-88].

 У науці детально вивчено питання про систему фіксації і посвідчення фактів. Система поєднує у собі, по-перше, органи влади й організації, уповноважені фіксувати ті чи інші фактичні обставини; по-друге, встановлені законом кошти фіксації і стандартні процедури роботи із нею (видання наказів, внесення записів в особисту справу); по-третє, дії з видачі інформації про юридичні фактах (свідоцтва, копії, виписки)[12; c.130].

 У фактофіксуючій діяльності необхідно розрізняти діяльність спільного освітнього і спеціального призначення. Загальна фактофіксуюча діяльність пов’язана з реєстрацією різних фактичних обставин незалежно від конкретних правовідносинах (фіксація стажу, віку, освіти, подружнього стану). Результати цього виду діяльності можна використовувати в найрізноманітніших правовідносинах. Спеціальна діяльність із фіксації фактів реєструються компетентними органами з конкретної справи здійснюється не більше, необхідні дозволу саме цієї справи. Її результати, виражені у спеціальному акті (ухвала, рішення, постанову), набувають загальне юридичне значення і може використовуватися до розв’язання інших юридичних справ. Як суб'єктів факто фіксуючої діяльності виділяють судові органи , спеціальні державні органи (нотаріальні контори, архіви) й інші органи держави, які займаються фіксацією фактів поруч із управлінської діяльністю в межах своєї компетенції[18; c.88].

 Отже, будь-який юридичний факт становить єдність змісту і форми – зовнішнього вираження цього змісту. Юридичні факти повинні обов'язково передбачатися нормами права, бути зафіксованими, оформленими в установленому законом порядку, викликати передбачені законом правові наслідки. 

 

 

Система посвідчення юридичних фактів має потребу в подальшому удосконаленні. Зокрема, в науковій юридичній літературі неодноразово вказувалося на відсутність єдиної загальнодержавної системи реєстрації підприємств, а також загальнодержавної системи реєстрації нерухомості. Таким чином, очевидно, що відсутність подібних загальнодержавних реєстраційних систем вкрай негативно впливає на становлення ринкової економіки, а також виступає одним з факторів її криміналізації. Так, організації, для яких посвідчення юридичних фактів не є основним видом діяльності, не завжди приділяють достатньо уваги цій ділянці роботи.

Проте , якщо і законом не передбачено посвідчення юридичного факту.

Учасники відповідного правовідношення мають право посвідчувати той чи інший юридичний факт. 

 Важливі фактичні обставини закріплюються недбало, з великим запізненням, що істотно ускладнює захист законних прав і інтересів громадян. Таким чином, нерідко самі громадяни, підприємці, вступаючи в правовідносини, зволікають щодо їх юридичного оформлення. Правовий зв'язок складається на ненадійній, власне кажучи дефектній, фактичній основі. Такого роду правовідносини – одне з джерел складних «казусних» ситуацій, що виникають в правозастосовчій практиці[19; c.19].

 Несвоєчасне і неправильне оформлення юридично значущих обставин, правовідносин, угод – не формалізм, а необхідний елемент юридичної культури, передумова формування правової держави і цивілізованої ринкової економіки. Зокрема, підвищення загально-правової культури населення України дозволить якщо не викорінити, то хоча б зменшити розмах таких негативних явищ, як тіньова економіка та правовий нігілізм, сприятиме зміцненню законності.

 Посвідчення юридичних фактів здійснюється нотаріусами. Посвідчуються безспірні факти. 

 Отже, одним із засобів недопущення дефектності юридичного факту є його посвідчення. Посвідчення відбувається у нотаріальні формі. Зазвичай посвідчуються безспірні факти.

До нотаріальних дій щодо посвідчення юридичних фактів належать: посвідчення угод; посвідчення факту знаходження громадянина в живих; посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографічній картці, посвідчення часу пред’явлення документа; прийняття в депозит грошових