+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
Ягунов, більш ґрунтовно розписав особливості запровадження мір соціального захисту. Так, спираючись на ідеологічне обґрунтування нових структурних перетворень у Британії, він зазначає, що «Державний секретар, здійснюючи управління у сфері надання соціальних послуг засудженим, має переслідувати наступні цілі: 1) захищати суспільство; 2) знижувати злочинність; 3) карати злочинців належним чином; 4) забезпечувати обізнаність злочинців про вплив їх злочинів на потерпілих та громаду; 5) реабілітувати злочинців. Офіцер пробації, – пише Д. Ягунов, – перестав бути соціальним працівником і перетворився на менеджера ризиків та коштів з метою захисту безпеки суспільства. В нових умовах пробація залишилася без чіткої та «природної» для неї функції. В цих умовах пробація від «управління людьми» перейшла до «управління ресурсами», що і обумовлює увагу до особливостей ідеологічно-філософського обґрунтування майбутнього пробації в Україні» [7].
Оцінка ризиків скоєння повторних злочинів правопорушником, що визначаються на основі наявних у нього особистісних якостей та проблем і можливості задовольнити певні потреби, є однією з важливих складових роботи співробітників служби пробації. Першою і головною вимогою до фахової компетентності працівника пробації є ті, що характеризують його здатність ставитися до правопорушника, як до особистості, яка перебуваючи в складних життєвих обставинах потребує сприяння та допомоги.
Д. Ягунов розглядаючи сутність пробації, наполягає на тому, що вона полягає у:
- випробуванні певних категорій злочинців спеціальними юридичними обов’язками, поєднаними з наданням їм різної допомоги реабілітацій¬ного характеру; виправленні засуджених та зведенні до мінімуму, наскільки це можливо, кримінального рецидиву з їхнього боку;
- дослідження особистості, яке дозволяє отримати картину моральних цінностей конкретних правопорушників, визначити перспективи ви¬ховної та соціально-психологічної роботи з ними;
- полегшенні роботи правоохоронних органів, судової системи, забезпеченні координації взаємодії державних установ, місцевого самоврядування, неурядових організацій, окремих громадян (волонтерів) в процесі виконання покарань, альтернативних позбавленню волі [6].
Спираючись на досвід Великої Британії, яка законодавчо закріпила концепції пробації у 1907 p., коли було прийнято закон «Про пробацію злочинців», науковець зазначає, що обов’язками офіцерів пробації були:
- відвідувати осіб, які перебувають під наглядом, або отримувати від них інформацію з періодичністю, що встановлюється пробаційним ордером або частіше, якщо це вважає за необхідне офіцер пробації;
- спостерігати за дотриманням пробаціоне- ром своїх обов’язків; надавати суду інформацію щодо поведінки пробаціонера;
- надавати пробаціонеру поради, сприяти йому, бути дружнім до нього та коли це потрібно, докладати зусиль у пошуках роботи для проба-ціонера [6].
В. Дрижак, розглядаючи особливості підготовки фахівців для служби пробації Швеції зазначає, що «У службі пробації Швеції, яка, крім досудової, виконує функції стосовно виконання кримінальних покарань без позбавлення волі, має працювати фахівець з вищою освітою за спеціальністю соціальний працівник. Таку освіту можна отримати в інституті соціальних відносин при Стокгольмському університеті... До основних дисциплін, які вивчаються в інституті соціальних відносин належать: соціальна робота, психологія, соціальна педагогіка, державоведення, правознавство та ін. « [2, с. 97-98].
Підготовка в інституті соціальних відносин со¬ціальних працівників для служби пробації проходить в чотири етапи. Поряд з теоретичною підготовкою студенти оволодівають практичними навичками: проведення співбесіди з клієнтами соціальної служби; проведення соціальної роботи з певною категорією клієнтів (з алкоголіками, наркоманами, схильними до агресії, з неблаго-получних сімей, безпритульними дітьми тощо) ; поведінки в конфліктних або складних ситуаціях. Найбільш розповсюдженими методиками, які вивчаються є: ART (переміщення об’єкту агресії особи) ; ASI (вивчення потреб особи) ; MAPS (вивчення рівня мотивації особи) ; PBL (вирішення проблем особи) ; МІ (мотивація особи до спілку-вання) тощо. Викладачі не дають слухачам готових знань, а навчають вчитись самостійно. В основу даної технології покладено методику, яка має назву: «Вирішення проблем на практиці» [2, с. 98-99].
В Англії та Уельсі функціонує Національна служба з питань управління злочинцями, яка здійснює нагляд за роботою В’язничної служби її Величності і Національної служби пробації. Ці служби наближені одна до іншої з метою реалізації концепції «від початку до кінця супроводжувати злочинця». Національна служба з питань управління злочинцями використовує цю філософію, щоб домогтися таких загальних цілей: захистити громадськість шляхом зниження рецидиву за рахунок реабілітації правопорушників; задовольнити почуття справедливості жертв правопорушень.
Існуюча модель роботи встановлює необхідні стандарти інтервенцій як щодо правопорушника (наприклад, очікувана частота контактів або зміст когнітивних поведінкових програм тощо), так і до політики в області людських ресурсів (наприклад, зайнятість, терміни і умови, управління, зміст навчальних курсів і кваліфікацій, необхідних для проведення нагляду за правопорушниками). Суть діючої моделі навчання пробації полягає в поєднанні академічної теорії і досягнення компетентності шляхом виконання практичної роботи. Працівники оволодівають стандартами в роботі з правопорушниками: навчання когнітивної/поведінкової теорії; дотримання прав індивіда та відстоювання справедливості і законів країни; врахування та оцінка відмінності й різноманітності між людьми в суспільстві та можливості кожної людини зробити позитивні зміни.
На роботу в службу пробації, як вказує Сміт Мартін, приймаються особи, які мають диплом в галузі кримінального правосуддя. Стажування триває два роки. Стажисти зараховуються як позаштатні співробітники. Стажисти, найняті на роботу в певному районі пробації, мають бути присутніми на робочому місці й практикувати свої навички пробації за програмою навчання. В кінці навчання вони мають продемонструвати практичні навички і вміння, щодо взаємодії з під-наглядними, а саме: проведення мотиваційного інтерв’ювання, оцінка, робота в команді, складання звітів, спілкування та управління ризиками.
До змісту навчальних програм віднесено теоретичні моделі втручання (ведення випадку)