Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

5) свобода, незалежність (прот. неволя, рабство) [10, с. 162].

Таке тлумачення цього поняття знайшло підтримку в спеціальній літературі [11, с. 22].

Деякі фахівці в галузі кримінального права (зокрема, В. В. Кузнєцов В. В. та А. В. Савченко) волю окреслюють як право людини ніким не бути примушеною робити те, що не передбачено законодавством, право бути незалежною при обранні своєї поведінки та здійснювати вільний розвиток власної особистості (за умови не порушення прав і свобод людей), а також гарантована можливість реалізації передбачених конституційних прав і свобод [12, c. 164].

Зазначимо, що вперше категорії честі та гідності особи розроблялися представниками стоїцизму (Сенека, Епіктет та Марк Аврелій), які обстоювали позицію про те, що честь та гідність є найвищими людськими цінностями, без яких життя не має сенсу; для них життя без честі та гідності було страшніше, ніж самогубство. Так, Епіктет говорив, що «не того шкода, що людина народилася або померла, що вона втратила свої гроші, оселю, саме це не належить людині. А те шкода, коли людина губить свою істинну власність – свою людську гідність» [13, с. 252].

Ґрунтовніше трактування цих категорій було здійснено в епоху Відродження в роботах Піко делла Мірандола, Лоренцо Валла, Еразма Роттердамського, Колюччо Саллютаті та інших. Колюччо Салютатті говорив про те, що деякі люди бажають отримати пошану, визнаватись такими, що мають честь, за всяку ціну. «Існують деякі люди, які бажають пошани більше ніж вони цього заслуговують. Таких ми називаємо честолюбними. Вони, як правило, вчиняють для досягнення почестей те, що скупі люди заради отримання грошей» [14, с. 162].

Досить багато уваги дослідженню категорій честі та гідності приділяв Артур Шопенгауер. На думку цього німецького філософа, людина стосовно інших може знаходитися у різних відносинах, чим і обумовлюється довіра, добра думка про неї інших людей; честь об’єктивно є думка інших про нашу гідність, а суб’єктивно наш страх перед цією думкою [15, с. 951]. Він підкреслював, що людина сама по собі може небагато. Тільки у суспільстві вона щось значить та може. Як тільки у людини починається розвиватись свідомість, тоді у неї виникає бажання бути гідним членом суспільства, тобто таким, що має свою честь. Такою людиною вона стає внаслідок того, що виконує та дає те, що від неї очікують. І людина починає розуміти те, що головним є не те, якою вона є на власну думку, як про неї думають інші. Думка інших про людину і висока цінність, такої думки для неї і складає почуття честі.

У подальшому у філософії та етиці, за висновками О. М. Храмцова, «йшов розвиток понять честі та гідності»; проте, це питання досі викликає певний інтерес, тому що ані філософи, ані юристи не дійшли до єдиної думки щодо того, що ж треба розуміти під честю та гідністю [16, с. 207], з чим украй складно не погодитися. Про невизначеність категорій честі та гідності вказується і в інших працях, приміром, у статті О. І. Анісімова [17, c. 55].

Вітчизняні мовознавці гідність розглядають у таких значеннях:

1) сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості;

2) усвідомлення людиною своєї значущості як джерела прав людини, своєї громадянської ваги [10, c. 192].

У науці не досягнуто єдності думок щодо співвідношення понять честі та гідності: одні вчені їх ототожнюють [18; 19; 20], тоді як інші – розмежовують [5; 21; 22; 23].

Прибічники першого підходу стверджують, що честю є гідність особи [18, с. 5-6]. У свою чергу, честь розглядають як моральну самооцінку людини та її оцінку іншими людьми, а гідність – як наявність моральних якостей, та самооцінка і оцінка суспільством. Так, В. І. Осадчий, вважаючи ці поняття ідентичними, радить уживати лише одне з цих понять [19, c. 126-129]. І. Р. Стремякова стверджує, що гідність виступає невід’ємною стороною честі як суспільного визнання, а усвідомлення індивідом своєї моральної цінності (усвідомлення власної гідності) є стороною особистої честі як самооцінки [20, c. 94-189].

Однак, переконливішою видається позиція опонентів, на чию думку, кожне з понять, попри їх тісний зв’язок, має самостійне значення. Приміром, О. А. Церковна визначила, що основним критерієм розмежування понять «честь» і «гідність» є спрямованість змісту цих цінностей, тобто в честі це диференціація людей у суспільстві в зв’язку з належністю до тієї чи іншої кокретної соціальної групи, а у гідності – цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг та становища у суспільстві [24, с. 100].

Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» гідністю є визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло [25].

Представники юридичної науки по-різному окреслюють визначення поняття гідності. Так, В. Ф. Погорілко та В. Л. Федоренко окреслюють її як невід’ємне внутрішнє ставлення людини до себе як до унікальної