Критерії багатовимірної ідентифікації соціально відторгнутих груп

Актуальність. Концепція соціального відторгнення (social exclusion)  виникла в європейських країнах в середині XX ст. у зв’язку з вивченням неблагополучних категорій населення, для дослідження яких спочатку використовували різні критерії бідності (абсолютна, відносна, суб'єктивна) та різні показники матеріальних позбавлень. Головною перевагою концепції соціального відторгнення стало те, що дебати про причини та наслідки зниження благополуччя людей перенеслись за межі виключно економічних понять.

Ідея соціального відторгнення прослідковується ще у М. Вебера у його концепції статусних груп і соціальної замкненості (social closure). Послідовник М. Вебера – Ф. Паркін вважав, що причиною відторгнення є соціальна закритість, яка є колективною дією, що спрямована на покращення позиції та життєвих шансів однієї групи через підкорення іншої групи. 

Соціальне відторгнення це – відгородження від будь якої соціальної, економічної, політичної або культурної системи, що зумовлюють інтеграцію індивіда в суспільство. Зазвичай, термін використовують відносно можливості скористатись соціальними правами та бар’єрів, які не дають змогу користуватись ними, тому соціальне відторгнення інтерпретується як відмова в наданні громадянських і політичних прав.

Ступінь розробленості проблеми. Теоретичні передумови дослідження соціального відторгнення розглянуті у роботах П.Абрахамсона, А. Сена, Р. Левітас, Г. Сілвер, С. Погама, Ю.Савельєва, С.Бабенко, О.В Рєвнівцевої та інших. Дослідженнями щодо розробки багатовимірних схем вимірювання соціального відторгнення та виокремлення критеріїв для його емпіричної ідентифікації присвячені роботи Е. Аткінсона, Т. Бурчардт, Дж. Джоель-Гисберга, К. Врумана, Н.Тихонової. В Україні розробки у цьому напрямі можна знайти у працях Е. Лібанової, С. Оксамитної та В. Хмелька , О. Макарової, Н. Толстих.

Однак, досвід дослідження соціального відторгнення в Україні не містить конкретних чітких процедур багатовимірної ідентифікації соціально відторгнутих груп. З одного боку, існуючі методи ідентифікації бідності, що використовуються для оцінки матеріального добробуту та ґрунтуються на основі співставлення грошового доходу з прожитковим мінімумом, можуть не повною мірою відображати рівень благополуччя населення. З точки зору соціального відторгнення, причини зниження благополуччя людей потрібно шукати за межами виключно економічних понять та концепту бідності. При використанні концепту соціального відторгнення увага дослідника концентрується не тільки на доходах і мінімумі споживання, але і на інших основних аспектах соціальної інтеграції індивідів – здоров’ї, освіті, оплачуваній праці, наявності мережі соціальних контактів, що значно розширює можливості оцінки та виявлення неблагополучних категорій населення. З іншого боку, наявні вимірювальні схеми та критерії соціального відторгнення потребують уточнення та валідізації з метою використання їх в умовах українського суспільства.

Наукова проблема обумовлена суперечністю між потребою виділення багатовимірних критеріїв ідентифікації соціального відторгнення, і недостатністю та рівнем розвитку існуючих способів його емпіричної ідентифікації. 

Об’єкт дослідження: емпіричні методи багатовимірної ідентифікації соціально відторгнених груп.

Предмет дослідження: критерії багатовимірної ідентифікації соціально відторгнутих груп в Україні.

Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування критеріїв багатовимірної ідентифікації соціально відторгнутих груп в сучасному українському суспільстві. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: 

• узагальнити теоретичні та методологічні підходи до вивчення соціального відторгнення;
• здійснити огляд досвіду вимірювання соціального відторгнення у зарубіжних та вітчизняних дослідженнях; 
• встановити зв’язок соціального відторгнення із спорідненими концептами, які використовують для вивчення вразливих верств населення;
• визначити компоненти, структуру та атрибути концепту соціального відторгнення;
• здійснити відбір та обґрунтування показників для вимірювання соціального відторгнення на основі досвіду попередніх емпіричних досліджень;
• визначити способи емпіричної ідентифікації та вимірювання соціального відторгнення;
• здійснити апробацію визначених способів емпіричної ідентифікації та вимірювання соціального відторгнення.

Основні положення дисертаційного дослідження базуються на теоретичних принципах сформульованих у роботах вітчизняних і зарубіжних соціологів, присвячених вивченню та вимірюванню соціального відторгнення, бідності, матеріальної депривації, безробіття, рівня життя та соціальної справедливості. 

Методологічною основою дослідження є наступні загальнонаукові та соціологічні методи: для уточнення концепту соціального відторгнення та визначення його атрибутів, функцій та відношень застосовано ідентифікуючий підхід; метод порівняння для пошуку спільного та відмінного у підходах до концептуалізації та вимірювання соціального відторгнення; з метою ідентифікації соціального відторгнення застосовано факторний аналіз та типологію для визначення логіки конструювання змінних; крос-національні порівняння та регресійний аналіз для перевірки валідності створеного інструменту вимірювання відторгнення; в рамках роботи використано методи статистичного аналізу даних (одновімірні розподіли та двовимірні розподіли); для валідизації дослідницької методики застосовувалися однофакторний дисперсійний аналіз та аналіз тобіт-регресії Обробка та аналіз масивів емпіричних даних здійснювалися за допомогою пакетів прикладних програм SPSS та Stata.

Емпіричну базу дослідження становлять: 

• дані 5-ї хвилі Європейського соціального дослідження (ESS), що використані для аналізу та порівняння проявів соціального відторгнення у трьох країнах: Німеччині, Польщі та Україні; 
• дані соціологічного дослідження «Оцінка потреб внутрішньо переміщених жінок та осіб похилого віку в Україні», проведеного ГО «Українським інститутом соціальних досліджень ім. О.Яременка» за технічної підтримки Фонду народонаселення ООН у грудні 2014 – січні 2015 року;
• дані авторського пілотажного дослідження проведеного з метою апробації розробленого із застосуванням факторіального дизайну опитувальника, що здійснено у травні 2015 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (опитано 65 студентів). 

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Всі ключові ідеї, положення та наукові результати дослідження сформульовані самостійно, одержані здобувачем особисто.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у адаптації підходів до вимірювання, емпіричної ідентифікації соціального відторгнення та виокремлення критеріїв соціально відторгнутих груп до соціокультурних умов українського суспільства: 

Уперше: 

• адаптовано підхід до вимірювання та емпіричної ідентифікації вимірів (компонентів) соціального відторгнення на основі даних міжнародного