КВН як соціокультурне явище

Актуальність теми дослідження. Процес становлення незалежної української держави супроводжується масштабними суспільно-політичними та соціально-економічними трансформаціями. Значних змін при цьому зазнають стереотипи свідомості та поведінки людей, норми і правила їхньої взаємодії, критерії соціальної престижності, ціннісно-нормативні настанови, світоглядні принципи. Істотні зрушення спостерігаються у соціальній стратифікації суспільства. 

У зв’язку з цим надзвичайної гостроти і актуальності набуває одна з фундаментальних суспільних проблем – проблема повноцінної соціалізації молоді, забезпечення дієвості механізмів трансляції і закріплення соціального досвіду, а отже – убезпечення суспільства як цілісності від можливої деградації. 

Сприятливі можливості у цьому зв’язку відкриває феномен КВН (Клуб Веселих і Найкмітливіших) – одне з найбільш помітних і поширених явищ сучасної культури України. Непересічна суспільна цінність КВН визначається тим, що він як дієва, інтелектуально насичена, а не лише суто гедоністична форма дозвілля активізує творчий потенціал особистості, дає простір для її культурного розвитку, сприяє формуванню у неї активної життєвої позиції. Ефективне використання потенціалу феномена КВН неможливе без його наукового осмислення як соціокультурного явища, без дослідження його змістовних особливостей, організаційних форм, внутрішньої логіки та перспектив розвитку. 

Зважаючи на особливості генези КВН, його дослідження становить також значний науковий інтерес як з погляду аналізу соціокультурної динаміки радянського та пострадянського суспільств, так і з погляду розкриття сутності впливу телебачення на різні сфери суспільного життя. Тривала популярність КВН дає підстави розглядати його і як зручний об’єкт вивчення процесу адаптації до нових реалій культурних форм, що виникли у радянські часи, використання їх для вирішення невідкладних завдань розвитку духовності українського суспільства. 

Актуальність дослідження зумовлена ще й тим, що, незважаючи на високий рівень суспільної популярності та п’ятдесятирічну історію КВН, рівень наукової розробки його проблематики є доволі низьким, а сам він досі залишався фактично поза сферою наукової уваги.

Стан дослідження проблеми. Проблема розвитку КВН у соціально-куль-турному дискурсі не стала предметом грунтовних досліджень багатьох вчених, здебільшого розглядається історична ретроспектива цієї гри, як у С. М. Іконнікової [15], Д. Кречмара [16], М.М. Марфіна та А.П. Чівуріна [18] та ін. Крім того, значне число досліджень присвячено описовій характеристиці КВН та теат-рально-телевізійних його складових, зокрема, Т. Бабакової [1], А. Ю. Аксель-рода [2], Ю. В. Ігошиної [12], С. Муратова [20], М. В. Юнісова [31] та ін. Спеціальні ж дослідження соціальних та культурних складових КВН як специфічного явища розглянуті а працях С. О. Янішевського [32, 33, 34].

Мета дослідження – визначення особливостей, внутрішньої логіки та основ-них чинників процесу становлення та розвитку КВН як соціокультурного явища. 

Відповідно до мети роботи визначено наступні її завдання: 

• проаналізувати ретроспективу історіографічних досліджень КВН;
• дослідити еволюцію КВН у у радянський та пострадянський період;
• визначити соціокультурні характеристики КВН;
• проаналізувати КВН у контексті соціально-політичної культури;
• дослідити динаміку розвитку КВН як різновиду соціокультурної технології.

Об’єкт дослідження – феномен Клубу веселих та Найкмітливіших як прояв соціально-культурного процесу.

Предмет дослідження – особливості та тенденції розвитку КВН як соціокультурного явища.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять: соціокуль-турний підхід до аналізу історичних явищ, в рамках якого КВН розглядається і як результат творчої діяльності людини, і як продукт суспільних відносин; засадничі принципи історизму та об’єктивності; загальнонаукові методи – аналіз, синтез, порівняння, індукція та дедукція; загальноісторичні методи – історико-генетичний, історико-порівняльний, конкретно-історичний, соціологічний.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження і включає вступ, два поширені розділи, висновки та список використаних джерел, загальний обсяг роботи склав 35 сторінок.