Лекція 3. Мікенська (Ахейська) цивілізація

До числа найцікавіших архітектурних пам′яток мікенської епохи належать величні царські поховальні гробниці. Найвідоміша гробниці Атрея у Мікенах (13, 5 м висота).

 

4. Реконструкція соціально-економічних відносин – археологічний матеріал – дешифрування лінійного складового письма Б (М. Вентріс, Дж. Чедвік). Таблички – «бухгалтерська звітність» (Пілоський, Кносський палаци). Існувало рабство (Пілос – 1500 рабів, більшість жінки різних професій). Згадуються і т. зв. «божі раби» – при храмах.

Основна маса населення – вільні/напіввільні селяни та ремісники. Свобода відносна, знаходилися в економічній залежності від палацу: натуральні та трудові повинності. Окремі округи і містечка. Пілоського ц. повинні були виставляти певну кількість ремісників і робітників різних професій. Серед ремісників особливе місце займали ковалі; Галасія – завдання; згадуються «ковалі володарки». Ремісники часто залучалися на державну роботу.

Система землеволодіння: дві основні категорії: 1) земля палацу / державна; 2) земля територіальних общин. Державна земля розподілялася на правах умовного володіння (воєнна, жрецька знать). Общинні землі розподілялися всередині общини між окремими сім′ями. Общинні землі знаходилися під контролем палацової адміністрації та експлуатувалися нею в інтересах центрального державного господарства. Палацове господарство мікенської епохи постає перед нами як міцна широко розгалужена економічна система. Приватне господарство хоча вже існувало в мікенських державах знаходилося у фіскальній (податковій) залежності від «державного сектора» і відігравало другорядну роль.

Держава монополізувала найважливіші галузі ремісничого виробництва (ковальство) й встановила контроль над розподілом і споживанням дефіційних видів сировини, насамперед металу. Центральне палацове / храмове господарство типове для ранньокласових суспільств Середземномор′я та Близького Сходу в епоху бронзи. У державах ахейської Греції склався тип економіки близький до економічних систем Сходу.

 

5. Мікенські суспільства грунтувалися на ієрархічному принципі управління. На чолі палацової держави стояв цар («ванака»). При царі функціонувала багаточисельна челядь («царський зброяр», «царський швець»). Чиновництво – воєначальник («лавагет»), жрецтво. Воєнно-жрецька знать зосередила в своїх руках найважливіші функції як економічного так і політичного характеру. У безпосередньому підпорядкуванні у правлячої верхівки знаходилося чиновництво, яке діяло як у ц., так і на місцях. Пілоське царство поділялося на 16 податкових округів, на чолі яких стояли намісники – коретери. У підпорядкуванні коретера знаходилися керівники – чиновники поселень (базилеї, гвазилеї).

Селяни та ремісники – основа суспільства не брали участі в управлінні державою. Нижче, ніж вони, стояли раби, зайняті на різних роботах у палацовому господарстві.

 

6. Проблематика політичної історії мікенської епохи залишається дискусійною. Дуалізм думок: чи існувала єдина ахейська держава під зверхністю царя Мікен чи палацові держави існували незалежно одна від одної? Друга версія видається більш вірогідною – міцні оборонні мури (Мікени проти Тіріпфа за Аргоську долину), грецькі міфи розповідають про криваві усобиці ахейських володарів (сім царів Аргосу пішли на Фіви).

Напружені відносини, що існували між ахейськими державами впродовж усієї їх історії, не виключає того, що в окремі моменти вони могли об′єднуватися для певних спільних воєнних кампаній. Приклад – знаменита Троянська війна (Гомер «Іліада»). У поході на Трою брали участь усі основні області ахейської Греції від Фессалії (пн) до Криту і Родоса (пд). Керівник походу мікенський цар Агамемнон. Троянська війна – Троя VII а – зруйнована у середині ХІІІ ст. до н. е. чи дещо пізніше.

Троянська війна – один із проявів воєнної і колоніальної експансії ахейців у Малій Азії та Сх. Середземномор′ї (ХІV – ХІІІ ст. до н. е.). Повсюдно в цих місцях мікенські греки перехоплювали торговельну ініціативу з рук своїх попередників мінйців.

Успішно поєднуючи заняття торгівлею з піратством, ахейці скоро стають помітною політичною силою в цьому регіоні. Контакти з Касситською Вавилонією (Фіви), Хеттським ц. (Аххіява – одна з ахейських держав Зх Малої Азіх), Єгиптом (ахайвата і данаупа – «народи моря»).

Останні десятиліття ХІІІ ст. до н. е. час неспокійний і тривожний. Нові укріплення, стіна на Істмі – небезпека з пн. Фреска у Пілосі – ахейці / варвари. Пн і пн-зх Балкан (Македонія, Епір) – племена, що жили родо-племінним ладом, вже знайомі з металами.

У кінці ХІІІ ст. до н. е. племінний світ пн балканського регіону в силу невідомих нам причин прийшов у рух. Одним з результатів цього руху було переселення у Малу Азію великої групи фрігійсько-фракійських племен, які раніше проживали у пн. частині Балканського п-острова. З цими ж подіями на Балканах, можливо, пов′язане і утворення союзу «народів моря», під ударами якого на початку ХІІ ст. впало Хеттське царство. Величезна маса варварських племен (народи, що розмовляли на різних діалектах грец. мови – дорійський та зх грецький, та негрецькі народності фракійсько-іллірійського походження) рушила на пд у багаті області Середньої Греції та Пелопоннесу. На своєму шляху прибульці захопили і знищили багато мікенських поселень. Загинув у полум′ї пожежі Пілоський палац. Деякі сучасні вчені вважають, що у першому нашесті, яке завершилося взяттям Пілоса, дорійці взагалі участі не брали. Вони прийшли пізніше (у ХІІ чи ХІ ст.) коли опір мікенських греків було придушено.

Господарству мікенських держав завдано важкий удар. Швидкий занепад ремесла, торгівлі, скорочення чисельності населення. На межі ХІІІ – ХІІ ст. до н. е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого не могла відновитись.

Причини падіння: внутрішня слабкість ранньокласових відносин, дуалізм мікенського суспільства: рафінований палац / родова сільська община, виснаження внутрішніх ресурсів (Троянська війна, міжусобиці, експансія).

Основна маса варварських племен, що брала участь у вторгненні, не утрималася на захопленій території, повернулася на пн. Лише невеликі племінні групи дорійців і зх грецьких народностей поселилися у прибережних районах Пелопоннеса (Арголіда, Ахайя, Еліда, Лакопія, Мессанія, Істма). Окремі острови мікенської культури продовжували співіснувати з поселеннями прибульців до кін. ХІІ ст. Останні з ахейських цитаделей остаточно занепали і були знищені.

У цей же період спостерігається масова еміграція: Балканська Греція – Сх – Мала Азія + острови. Переселялися уцілілі ахейці, які тепер іменуються іонійцями і еолійцями, та доійці. Нові міста: Мілет, Ефес, Колофон (іонійські), Смірна (еолійська), Галікарнас (дорійський).