Лекція 7. Стадія ранньопервісної (ранньородової) общини

 

 

1. Особливості ранньородової общини, її загальна характеристика

2. Рівень розвитку продуктивних сил. Вдосконалення знарядь праці. Джерела добування засобів існування

3. Вплив природно-кліматичних факторів на види занять, спосіб життя і розселення первісних людей епохи ранньородової общини. Ареологічні культури

4. Соціально-економічні відносини періоду ранньородової общини

 

 

Алексеев В. П., Першиц А. И. История первобытного общества. – М., 1990.

Всеобщая история. В 24-х т. т. 1. Каменный век. – Мн. – М., 2000.

Ефименко П. П. Первобытно общество. Очерки по истории палеолитического времени. – К., 1953.

Першиц А. І., Монгайт О. Л., Алексєєв В. П. Історія первісного суспільства. – К., 1980.

Редер Д. Г., Чекасова Е. А. История древнего мира. В 2-х частях, ч. 1. Первобытное общество и Древний Восток. – М., 1985.

Станко В. Н., Гладких М. І., Сегеда С. П. Історія первісного суспільства. – К., 1999.

 

1. Ранньопервісна община виникла до початку пізнього палеоліту, наприкінці доби мустьє. Вона існувала і в наступні епохи кам′яного віку (пізній палеоліт, мезоліт, початок неоліту) й відповідала привласнюючому господарству. У рамках ранньої родової общини виділяються 2 послідовних етапи привласнюючої діяльності: архаїчне і більш розвинуте господарство мисливців, збирачів та рибалок. Межею між ними, за звичай, вважають використання нового дуже ефективного знаряддя полювання – лука зі стрілами, який сприяв розвитку полювання на середніх і малих тварин і птахів. Лук – ознака переходу від раннього до більш пізнього мисливського господарства.

 

2. Склад кам′яних знарядь пізнього палеоліту став різноманітнішим і функціонально досконалішим (близько 100 форм знарядь). На зміну поліфункціональним засобам виробництва прийшли знаряддя з обмеженою кількістю функцій (скребачки, голки, різці). Серед кістяних знарядь наширшого вжитку набули наконечники списів, приколки, голки, клиноподібні знаряддя для копання землі та зняття шкур із забитих тварин. Деякі знаряддя для зручності й посилення дії мали оправи і рукоятки.

Нові умови життя у мезоліті призвели до розвитку високовдосконаленої мікролітичної (грец. ΜΙΚΡΟΖ – маленький) техніки, метальної зброї, до винайдення лука і стріл, появи знарядь для обробки дерева (макроліт) та риболовлі.

Джерелами добування засобів існування в пізньому палеоліті та мезоліті залишалися полювання, збиральництво і рибальство. Роль цих занять перебувала у залежності від природного середовища. Полювання у пізньому палеоліті було успішним, про що свідчить кількість тварин, яких з′їли жителі стоянок (Пржедмост, Амвросіївка, Солютре – 1000 мамутів, 1000 бізонів, 10 тис. коней). Це було масове, організоване, загінне полювання. У мезоліті зі зміною фауни загінне полювання відійшло на другий план. Полювання значною мірою набуло характеру пошуків одиноких тварин. До кінця мезоліту рибальство стає повсюдно в Європі основною галуззю господарства.

У мезоліті відбулося одомашнення диких тварин. Перша одомашнена тварина – собака. Деякі дослідники відносять до мезоліту початки скотарства і землеробства.

Неоантропи, як і неандертальці, поселялися у місцях зручних для полювання. Під житло вони використовували печери, будували наземні штучні житла. Характер жител обумовлювався природним середовищем і способом життя (осілий, бродячий). У житлах і за їх межами на стоянках викопувалися ями, в яких зберігали домашнє начиння, запаси їжі, кістки (як будівельний матеріал).

 

3. Адаптація людини сучасного типу (Homo sapiens) до різноманітного природного середовища мала, на відміну від тварин, не біологічний, а соціальний характер. Залежно від навколишнього середовища виникали різні форми господарської діяльності. Значною мірою відрізнялися засоби господарювання населення тропічних лісів, гірських районів, відкритих саван, прильодовикових зон й та. ін. Загальною рисою усіх варіантів господарської адаптації первісних общин бува подальший розвиток полювання на різних тварин. Питома вага у раціоні мисливців, збиральництва та рибальства залежала від конкретних умов навколишнього середовища. Якщо в пд регіонах питома вага продуктів збиральництва була досить значною, то в пн – основою раціону вважалася мисливська здобич.

Пізній палеоліт відносять до вюрмського зледеніння. Вюрмські льодовики займали меншу територію ніж рисські (в Європі ними був вкритий лише басейн Балтійського моря). Але з їх наступом різко стало прохолодніше. Клімат в Пн Європі, Азії та Америці став дуже холодним. Найсуворішим клімат бува в епоху мадлена.

Початок мезоліту співпадає з остаточним таненням льодовика. Із закінченням епохи льодовиків змінилися клімат, географічний ландшафт, флора і фауна. Арктичний, холодний клімат з відступом льодовика змінився більш теплим, субарктичним. Танення льодовика принесло багато води, утворилися нові ріки, піднявся рівень води в світовому океані, змінилися місця проживання тварин.

З відходом льодовика первісні общини поступово розселялися у північні райони. Розпалися міцні, згуртовані колективи мисливців на великих тварин. На їхнє місце прийшли невеликі рухливі групи. Помічником мисливця став домашній собака. Збільшилась частка збиральництва й почалось інтенсивне рибальство.

Археологічні культури. Пізній палеоліт. Оріньяк (печера, Пд-Зх Франція). Особливості: велика кількість знарядь з кістки, побудова постійних зимових общинних стоянок.

Солютре (Франція). Поширення наконечників списів і клинків ножів. З′являються кістяні голки з вушком. В оріньякську і солютерську епохи домінує загінне полювання.

Мадленська культура (печера Ле Мадлен, Франція) поширена на пн. Іспанії, Франції, Швейцарії, пд ФРН. Вона датується 20000-12000 років до н. е. (радіовуглець – 15-8 тисячол.) Розквіт кісткової та рогової індустрії. Знаряддя мадлена – гарпун, з′являється списометалка. Основний об′єкт полювання – пн. олень, дикий кінь.

Регіональні, локальні культури: перігордійська (Франція), гримальдійська (Італія), селетська (Угорщина), костенківська (Росія).

Мезоліт і ранній неоліт. Азильська, Терденуазька, лігнбі, меглемозе к-ри (Європа). Каспійська культура (Пн. Африка) і оранська культура (Пн. Африка).

 

4. Ранньопервісній общині, згідно з сучасними даними археології та етнографії, була властива проста кооперація праці, з її більш-менш чітким розподілом між статево-віковими групами. Це, перше за все, згуртований колектив мисливців. Етнографічні дослідження засвідують, що в первісній общині всі види трудової діяльності, як колективні, так й індивідуальні, розглядалися як складові зусиль усієї общини. Здобутки всіх видів промислів вважалися спільною власністю, і в першу чергу це стосувалося продуктів харчування.

Розподіл продуктів виробництва тісно пов′язаний з формою власності. Колективний принцип виробництва основних продуктів життєзабезпечення у пізньому палеоліті зумовив виникнення колективної власності на основні засоби виробництва. Поряд із колективною власністю на основні засоби виробництва в первісній общині існувала індивідуальна власність на знаряддя праці. Однак індивідуальна власність на знаряддя праці та деякі побутові речі у первісній общині не могла слугувати основою формування суспільних відносин, тому що найчастіше і найефективніше вони використовувалися у колективному виробництві. До того ж і наслідки індивідуального виробництва (полювання, рибна ловля) також вважалися власністю всієї общини.

Таким чином, принципи розподілу продуктів життєзабезпечення та предметів побуту і характер власності на основні засоби виробництва не дають підстав для економічної диференціації та економічного спонукання у первісній общині. Водночас певна «суспільна диференціація» в общині існувала. У первісних колективах, очевидно, виділялися особи з певними здібностями (удачливий мисливець, вправні майстри, вольові лідери, знавці лікування, дотепні оповідачі). Вони складали природний авангард соціального організму общини, не маючи жодних економічних переваг. Наділені авторитетом, шановані своїми одноплемінниками, вони навіть не брали участі в розподілі виготовленої ними продукції, не користувалися правом отримання кращої частини здобичі. Такий характер розподілу спричинював нівелювання матеріального забезпечення мешканців усіх господарсько-побутових комплексів, що виключало можливість економічної і соціальної нерівності серед них і не створювало передумов для виникнення економічної залежності чи примусу.