Лексика говірок як джерело етнокультурних традицій українського народу

                                                                                                                                      Вікторія МАЗЯР

 

 

В останні роки в україністиці ученими все частіше розробляються дослідження, які пов'язані з питаннями народознавства. Уданій галузі науки сформувалася система знань, що об'єктивізують звернення вчених до цілого комплексу реалій і понять етнокультури.

Сьогодні настав час культурного і духовного відродження українського народу, який повинен по-справжньому збагнути власну історію, відновити в собі почуття національної гідності і самосвідомості. „У цьому процесі важливу роль відіграє пошане ставлення до рідної мови, яка завжди була символом самого життя на землі. Необхідно зберегти і передати наступним поколінням мовне багатство різноманітних говірок, що сформувалися протягом віків» [1: 19].

Лексика українських говірок – це століттями сформоване, надійне джерело спілкування між людьми. Вона виступає своєрідним інструментом для пізнання мови як способу творення думок, вираження почуттів, засобом творчого осмислення різноманітних явищ у навколишньому світі. Учені з цього приводу зазначають наступне: „Науковий підхід до вивчення мови підпорядкований погляду на неї як на засіб утвердження гомо сапіенса, морально-естетичної його сутності, духовності й інтелектуалізму людського життя» [2: 3].

Розглянемо лексико-семантичні групи, які пов'язані з ткацьким народним промислом, у західнополіських говірках української мови.

Досліджувана макрогрупа діалектного словника лінгвально репрезентує давній вид народного промислу. Це відповідним чином вплинуло на історію розвитку та функціонування різноманітних назв. Процеси еволюції обумовили ті або інші зміни в семантичній структурі лексем: передусім йдеться про розширення і звуження значення слова. У свою чергу, дані явища пов'язані з особливостями внутрішньоструктурного статусу назви, можливостями її вступати в певні протиставні відношення з іншими назвами в межах різних лексичних мікрогруп.

Аналіз ТГЛ ткацького народного промислу дозволяє стверджувати, що даному лексичному макроутворенню властива чітка й складна парадигматична організація елементів. Кожен із компонентів на наддіалектному рівні займає певне місце в загальній ієрархії назв, яка є досить розгалуженою.

Модель організації різних ЛСГ назв ткацтва об'єднує лексеми, що відображують диференціацію численних реалій, дій та понять. У досліджуваних говірках співіснують традиційні та інноваційні лексичні утворення, виникнення і розвиток яких пов'язані з різними етапами історії даної галузі народного промислу.

У межах макрогрупи лексики, пов'язаної з ткацтвом, на основі загальної референтної віднесеності можна виділити декілька сегментів семантичного простору. Відповідно, виявлено групи назв на позначення:

1) ткацького верстата і його основних частин та деталей; 2) станка для первинної обробки вимочених і висушених льону чи конопель; 3) прядки, пристрою для прядіння і його деталей; 4) пристрою для сукання цівок; 5) пристрою для змотування ниток у клубок; 6) основних процесів, дій під час ткацького промислу; 7) різновидів гатунків лляного чи конопляного волокна; 8) веретена та його частин; 9) основних різновидів полотна.

Дослідження особливостей структурної організації аналізованих лексичних комплексів пов'язане з виділенням низки диференційних ознак (ДО), що певним чином упорядковують мовний матеріал: відбувається сегментація численних назв шляхом розгляду опозиційних відношень компонентів. У ЛСГ на позначення ткацького верстата і його основних частин та деталей релевантни-ми виявилися наступні ДО: 1) конструкція; 2) виробниче призначення; 3) наявність – відсутність тих чи інших діючих механізмів; 4) якісна характеристика реалії; 5) часова її віднесеність.

Цікавою, з точки зору лінгвістичної, є макрогрупа лексики, пов'язана з найменуванням ткацького верстата. У західнополіських говірках української мови на позначення відповідної реалії вживаються назви: верстат, верстак, ткацький верстат, кросна, кросно, кросниця, ткацький стан, постав, ставина, стативо.

Більшість репрезентантів семи «ткацький верстат» зберігає полівалентні зв'язки з іншими назвами. Семантична структура цих лексем ускладнюється значеннєвими елементами багатьох слів, що входять до різних тематичних груп. Яскравим прикладом у цьому відношенні може бути назва її росна (к'росно). У межах наддіалектного семантичного поля даної лексеми виділяються наступні компоненти її значення: 1) «ткацький верстат»; 2) «ручний ткацький верстат»; 3) «станок, на якому в»яжуть ничельниці'; 4) «пристрій, за допомогою якого плетуть тасьму на шлеї»; 5) «п»яльці, спеціальна рама, на яку натягують тканину для вишивання'; 6) «вид витушки, на якій перемотують нитки з починків для просушування»; 7) «рама із стояками, на якій укріплено кіш млина»; 8) «дерев'яна рамка лучкової пилки'; 9) «кізла, на яких пиляють дрова»; 10) «станок палітурника»; 11) «віконна рама»; 12) «гребінне (небілене) полотно»; 13) «основана пряжа»; 14) «штука полотна».

Досить розгалуженим виявився репертуар назв, пов'язаних з основними частинами ткацького верстата: станина, статива, ставець, дильовка, бокова дошка, щока, коник, кросна, ляда, навой, воротило, магель, збоїн, коло та ін.

Причиною даного явища передусім є актуальність відповідної галузі народного промислу, складність конструкції реалії, різноманітність її функціональних можливостей. З точки зору лінгвістичної, це пояснюється тим, що в народних говорах на позначення однієї й тієї ж реалії чи поняття існує значно більше лексем, ніжу літературній мові. Такий кількісний об'єм назв підкреслює думку О. М. Мораховської про те, що на «лексико- семантичному рівні характерна надзвичайна варіативність при дуже великій кількості одиниць, що входять до нього» [3: 15].

Досліджувані тематичні групи лексики (ТГЛ) складаються із сотень лексичних одиниць, між якими існують полівалентні мовні взаємозв'язки. Окремі компоненти, що формують діалектні мікрополя, співвідносяться з іншими на основі різних семасіологічних та ономасіологічних факторів. У плані позамовному, мають значення структурні особливості, пов'язані з понятійною сферою, реалемною деталізацією об'єктів аналізу. Крім того, релевантним виявився ряд диференціиних ознак, що певним чином урегульовують цілісність і системність досліджуваних ТГЛ. Це такі ознаки, як форма реалії, її розміри, якісна та кількісна характеристики, виконувана функція, місце розташування в просторі, часова віднесеність тощо.

З точки зору лінгвістичної, ТГЛ, пов'язані з народним ткацтвом, характеризуються досить ускладненою структурою. Для досліджуваних лексико-семан-тичних комплексів релевантними виявилися такі параметри, як генетична обумовленість взаємовідношень між словами; високий рівень фонетичної і словотвірної варіативності; реалізація різних типів номінації, в основі яких лежать опорні лексичні форманти.

Значеннєва структура лексичних одиниць у багатьох випадках обумовлюється системою елементів загальної семантики, що властива лінгвальному оточенню у складі тих чи інших мікропарадигм. Досить часто спостерігаються наслідки взаємодії реалемних комплексів і їх лінгвального відображення, що призводить до повного або часткового ізоморфізму сегментів внутрішньо- і позамовної сфери. Відзначено випадки семантичного синкретизму лексем, що також свідчить про системний характер організації діалектного словника.

Високим рівнем продуктивності відзначаються моделі творення назв, пов'язаних із загальновживаною лексикою, елементи якої функціонують і в інших діалектнихтерміносистемах. У цьому плані певне слово, тривалий час побутуючи в говірці і використовуючись для найменування тих чи інших реалій і понять у галузі ткацтва, поступово набуває ознак спеціального терміна.

У західнополіських говірках зафіксовано традиційні для української мови тенденції розвитку номінації з використанням у переносному значенні назви істот та окремих їх органів для лінгвального відображення певних приладів, їх частин та деталей. У даному плані функціонує багато лексем, пов'язаних із непрямою вторинною номінацією, що реалізується за моделлю, у якій мовленнєва форма співвідноситься з реаліями та поняттями самостійно (один варіант) або опосередковано, способом взаємодії двох різновидів найменування (другий варіант). Пор., наприклад, думку дослідників про типи і форми номенів, що репрезентують подібні лінгвальні явища, зафіксовані у східнослобожанських говірках [4: 15-16].

Деякі лексичні мікрогрупи, пов'язані з ткацьким промислом, характеризуються структурною автономністю. У них дещо завуальований (або й відсутній) єдиний центр, за допомогою якого можуть здійснюватися взаємозв'язки окремих компонентів, що входять до складу того чи іншого сегмента лексики.

У складі досліджуваної ТГЛ відбуваються процеси, що свідчать про вищий або нижчий рівень активності лексичних елементів. Це пов'язано з позамовною сферою, коли денотат поступово стає неактуальним. Відповідно, назви переходять до групи архаїзмів. Проте досить значний шар діалектного словника становлять лексичні інновації з ускладненою семантичною структурою.

Таким чином, дослідження різних тематичних груп лексики говірок відкриває широку перспективу для ознайомлення з семантикою реалій та понять, пов'язаних із традиційною культурною спадщиною українського народу. У народнорозмовному словнику зберігаються глибинний зміст матеріального й духовного буття людей, щирість почуттів, неперевершена мудрість. Вивчення лексики українських говірок допомагає проникнути в першооснови рідної мови, збагнути зміст власної історії у її краєзнавчих територіальних особливостях.