Лексика традиційної народної медицини в українських говірках

Нечітка діагностика захворювань у народній уяві призводить до того, що важко визначити відповідний до описуваної народної хвороби офіційний медичний термін. Так, симптоми родимчика можуть бути класифіковані і як вияв епілепсії, і як спазмофілія та ін. Магічні хвороби – різновиди псувань – утворюють семантичне мікрополе, умовно групуючись навколо домінантних значень: 

3. 4. 1. Недуги, наслані поглядом: пристр’іт, зглаз, сглас, зглас, зглaзуван: ’а, призoри, хтос’ подивиўс’а лихим глaзом, дурним глaзом, погaним глaзом. 

3. 4. 2. Нездужання, наслані словом, лихою думкою: урoк/и/, врoк/и/, наўрoки, наўрoчено, зурoчено, намoўлено, наговoрено, накaркали. 

3. 4. 3. Хвороби, пов’язані з ворожінням: пoрча, поробиў хтос’, порoблено, порoбл’ано, нaслано. 

Безособові форми типу порoбл’ано, нaслано підкреслюють роль випадку, фатуму. 

Чіткої диференціації не доводиться спостерігати ні в народних поглядах на хвороби, ні в принципах номінації окремих недуг, напр., хворобу називають чорною за причиною ураження, бо “чорти мучать” людину (нечиста сила завжди у народній свідомості пов’язувалась із чорним кольором), і за засобом протидії (під час приступу епілептика накривають чимось чорним і намагаються не турбувати). Також нерідко явища номінуються за причиною ураження: хтос’ подивиўс’а лихим уком, перел’aк; за симптомами недуги: падyч’а бол’eз’н’, припaдок та ін. ознаками. При цьому відзначаємо значну кількість дериватів від однієї основи: криклиўц’і, крикливиц’і, крикливост’і, крикунц’i, крикyчка “плаксивиці”. 

Ряд лексем має широке семантичне наповнення, як-от: младeнчик відоме як “плаксивиці”, “різновид епілепсії”, “мала дитина”, “людина, яка впадає в дитинство; хворобливий стан”. 

Значний відсоток /60% відзначених назв/ у цій тематичній підгрупі становлять власне українські та східнослов’янські слова. 

Репрезентанти цієї мікросистеми вимагають особливої уваги через те, що більшість говіркових термінів та пов’язаних із ними обрядів архаїзується. Збирання відомостей та знання цих етнокультурних феноменів сприятимуть відродженню й зберіганню національних культурних традицій. 

Спостереження над особливостями лексики традиційної народної медицини в українських говірках Інгульсько-Бузького межиріччя дозволяють зробити такі висновки: 

1.ЛНМ – продукт багатовікового розвитку людського суспільства та мовлення, бо хвороби переслідують людину протягом всього її життя. Ця лексика відображає важливі моменти лінгво-етнографічного контактування, міграційні процеси на визначеній території за тривалий час. 

Номінанти народної медицини, засвідчені в цьому ареалі, становлять в основному сформовану термінологічну групу, яка репрезентує відповідну системи понять і має складну внутрішню структуру. У представленій роботі виділено три взаємопов’язані тематичні підгрупи, у яких вичленовуються й окремі мікрогрупи, об’єднані на основі спільної семантики та протиставлені за рядом диференціальних ознак. Кількість проаналізованих лексем – близько 520. 

Співвідношення вживаних народних та літературних назв хвороб не однакове. Основу становлять загальномедичні терміни, які побутують і в інших регіонах України: корoста, зглаз, вoлос, рoжа. У ряді випадків домінуючою стала літературна назва з певними модифікаціями: стоўбн’aк, столбнaк, д’із’інт’ір’iйа, д’ізентир’iйа, дезинтер’iйа. Поряд з ними виступають локальні говіркові терміни: облoга, “ангіна”, рoзпоўзен’ “лишаі”, натерaчка “мозоля”. 

2.Завдяки екстралінгвістичним і суто мовним факторам у досліджуваних говірках одночасно функціонують різні за генезою, структурою, способами та принципами мотивації паралелі та дублетні назви. Кількість лексем на позначення того чи іншого поняття суттєво відрізняється. Репертуар серед 41 проаналізованих сем коливається від 2 до 44 ареальних опозитів. Відсутність діалектної норми зумовлює значну варіативність говіркових термінів з погляду їх звукової та словотворчої структури, що сприяє синонімізації мовлення, увиразнює його. Утворюється ряд модифікацій літературно-діалектного типу: лyскa – луска “лупа” (акцентуаційні варіанти) ; висип – висипка (морфологічні деривати) пр’амeц’ – пр’aмка “стовбняк”, йачм’iн’ – йач’м’iн’ – йачмeн’ – йачмeник – йачм’інец’ – йачм’інeц’ (фоно-морфологічні модифікати). 

3.Характерною особливістю функціонування діалектного терміна є розхитування чітких семантичних меж у народному вжитку. І досі спостерігається використання назв, які позначають кілька хвороб із подібною симптоматикою, як-от: порикoжа “короста; панарицій; карбункул”; завaлки, задaўка, завyшниц’а “ангіна; лімфоденіт; паротит”. Це створює труднощі для ідентифікації кожного окремого найменування, а тим самим і для адекватного опису медичної лексики описуваних говірок. 

Ряд лексем характеризується широкою амплітудою коливання семантичної структури, зв’язками з іншими ТГЛ, наприклад: ботанічною лексикою – бyбка, золотyха, гyска, вишн’а, ветеринарною – рoжа, нагн’iт, борoдаўка тощо. Особливо такими зв’язками вирізняються найменування першого розділу, а опозити ІІ і ІІІ розділів більш спеціалізовані. 

4.Величезне багатство фактичного матеріалу і всебічне вивчення семантичних та генетичних зв’язків зафіксованих номенів розкриває широкі можливості для встановлення походження деяких слів. Так, р’aбушки “веснянки” утворено від ад’єктива рябий, зoриво “родима пляма” від зоріти “світити, виднітися, виділятися” (за візуальним враженням) рoзпоўзен’ “лишай” від розповзатися, натерaчка “мозоля” від натирати (за причиною виникнення ураження) тощо. Окремі назви дозволяють пояснити лише перекази й вірування про причини виникнення недуги й засоби протидії, що свідчить про зв’язок із анімістичними поглядами, язичницькими віруваннями наших предків. Яскравим прикладом можуть бути апелятиви чoрна хворoба, младeнчик “епілепсія”, мeртве т’iло “опух, гуля”, урoки. 

5.Особливістю говіркової ситуації Інгульсько-Бузького межиріччя є те, що на живе мовлення активно впливає російська мова. Росіянізми найчастіше вживаються паралельно з українськими відповідниками, а в деяких говірках запозичення з російської мови виступають як єдині назви реалій: упухол’, в’еснyшки, перепyг, сглаз. Живе мовлення північно-західних регіонів Миколаївської області належить до