Лептоспіроз

Аналіз крові при лептоспірозі виявляє нейтрофільний гіперлейкоцитоз (20-40ґ ґ109/л зі зсувом формули вліво, анемію, значно підвищену ШОЕ (40-60 мм/год). У сечі виявляють білок, лейкоцити, еритроцити, циліндри. У крові збільшується вміст метаболітів азоту (сечовини, креатиніну), а при жовтяничній формі – зв'язаного і вільного білірубіну, незначне підвищення активності АлАТ і АсАТ, лужної фосфатази, зниження протромбінового індексу. В лікворі виявляються ознаки серозного запалення мозкових оболонок.

Період реконвалесценції триває 2-3 тижні. У третини хворих виникають рецидиви, що перебігають легше.

Сучасна класифікація лептоспірозу за МКХ-10:

за збудником: icterohaemorrhagiae, grippotyphosa, hebdomadis, canicola та ін., неуточнений (А27. 9) ;

клінічні форми: жовтянична (А27. 0), безжовтянична (А27. 8) ;

провідні синдроми: ренальний, гепаторенальний, геморагічний, менінгеальний, легеневий, серцево-судинний, абдомінальний;

перебіг: гострий, затяжний, без рецидивів, з рецидивом (ами) ;

ступені тяжкості: легкий, середньої тяжкості, тяжкий;

ускладнення: гостра ниркова недостатність, гостра нирково-печінкова недостатність, інфекційно-токсичний шок, ДВЗ-синдром, гостра серцево-судинна недостатність, поліорганна недостатність, міокардит, ендо-кардит, набряк мозку, увеїт, іридоцикліт, пневмонія, гепатит, панкреатит, поліневрит, реакція Яриша-Герксгеймера, гіпоталамо-гіпофізарна недостатність зі вторинним гіпогонадизмом, ішемія товстої кишки, пансерозит, спонтанний розрив селезінки, ксантопсія тощо.

У разі розвитку нирково-печінкової, гострої серцево-судинної або поліорганної недостатності, профузної кровотечі можливий летальний наслідок.

Прогноз при лептоспірозі визначається:

диспное (порушенням дихання з розвитком гострого респіраторного дистрес-синдрому або масивною легеневою кровотечею) ;

альвеолярною інфільтрацією, що виявляється при рентгенологічному дослідженні органів грудної клітини;

олігурією з гострою нирковою недостатністю.

До важливих критеріїв прогнозу захворювання слід додати вік хворого та лабораторні показники: підвищений рівень креатинінемії, тромбоцитопенію.

Диференційну діагностику слід проводити з грипом та іншими гострими респіраторно-вірусними інфекціями (ГРВІ), вірусними гепатитами, висипним і черевним тифами, геморагічними гарячками, сепсисом, інфекційним мононуклеозом, псевдотуберкульозом, серозними менінгітами іншої етіології.

 

 

У перші дні хвороби діагноз можна підтвердити виявленням лептоспір при мікроскопії у темному полі крові (під час гарячки), сечі (з 6-7-го днів), у лікворі (за наявності ознак менінгіту). Проводять мікроскопію цитратної крові або осаду сечі, одержаної центрифугуванням.

Лептоспіри культивуються в анаеробних умовах на слаболужних живильних середовищах, збагачених кролячою сироваткою (Уленгута, Терських, Ферворта-Вольффа), але ростуть дуже повільно (до 1-3 міс.).

Доступним, високочутливим і специфічним засобом діагностики лептоспірозу є серологічний метод за допомогою реакції мікроаглютинації (РМА) або аглютинації-лізису (РАЛ) з живими культурами лептоспір. Антитіла при лептоспірозі з'являються пізно, досягають максимального титру на 3-му тижні та пізніше. З метою ранньої діагностики рекомендують досліджувати сироватку крові, взяту в перші дні захворювання і через 5-7 днів. Навіть мінімальне зростання титру в динаміці, як правило, дає змогу підтвердити діагноз. При спалаху лептоспірозу можна обмежитись одноразовим дослідженням крові в разі виявлення антитіл у титрі 1: 100 і більше, але достовірнішим вважається наростання титру в 4 рази і більше протягом перебігу хвороби. Виявлення сероконверсії у перші 10 днів хвороби прогностично є несприятливим, оскільки свідчить про гіперреактивність організму.

Діагноз лептоспірозу не завжди вдається підтвердити серологічно, але це не дає підстав відмовитися від нього за наявності вагомих клініко-лабораторних і епідеміологічних даних. Приблизно у половини з тих хворих, яким у стаціонарі лептоспіроз було діагностовано лише клінічно, виявлено протилептоспірозні антитіла в періоді реконвалесценції при подальшому диспансерному спостереженні, а в померлих – лептоспіри в нирках і печінці.

При іктерогеморагічному лептоспірозі можна робити біологічну пробу: кров, сечу або ліквор хворого парентерально вводять морським свинкам.

Розроблено імуноферментний метод виявлення як антигенів лептоспір, так і антитіл до них. У полімеразній ланцюговій реакції можна виявити генетичний матеріал збудника.

При встановленні діагнозу лептоспірозу обов'язкова госпіталізація в інфекційне відділення, за необхідності невідкладна допомога надається у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Режим ліжковий, дієта № 5 або 7.

Як етіотропні засоби призначають антибіотики пеніцилінового ряду: бензилпеніцилін 3-12 млн ОД/добу, за наявності гнійного менінгіту – до 20 млн ОД; при розвитку інфекційно-токсичного шоку або токсичного набряку легень перші 3-5 ін'єкцій роблять у половинній дозі (для запобігання реакції Яриша-Герксгеймера) з подальшим її збільшенням до призначеної добової. За відсутності позитивного ефекту від базисної терапії призначають ампіцилін, ампіокс, цефалоспорини, фторхінолони. Застосування препаратів тетрациклінового ряду недоречно через їх токсичний вплив і сприяння холестазу. Лікування антибіотиками проводять протягом усього гарячкового періоду й наступні 2-3 дні нормальної температури.

Показана специфічна терапія за допомогою донорського протилептоспірозного імуноглобуліну внутрішньом'язово або донорського полівалентного імуноглобуліну для внутрішньовенного введення, краще до появи власних антитіл; у тяжких випадках його ін'єкції повторюють 1-2 рази. Специфічну терапію завжди комбінують із антибіотиками. На сьогодні протилептоспірозний імуноглобулін із сироватки крові волів не застосовують через чужорідність препарату, що може зумовити алергічні реакції, зокрема й анафілактичний шок.

Одночасно проводять патогенетичну терапію за допомогою засобів, що поліпшують центральний і периферичний кровообіг, серцеву діяльність, забезпечують корекцію водно-електролітних, гемокоагуляційних, кислотно-лужних порушень. Широко застосовують ентеросорбенти (вуглецеві чи кремнійорганічні), інші детоксикаційні засоби – 5% розчин глюкози з вітамінами, реополіглюкін, рефортан, реосорбілакт, глутаргін, при тяжкому перебігу – преднізолон чи його аналоги (початкова доза 60-120 мг і більше преднізолону зі швидким зменшенням дози при клінічному покращанні) ; за потреби проводять екстракорпоральну детоксикацію (плазмаферез, плазмо- і гемосорбцію, гемодіаліз, ультрафільтрацію крові), гіпербаричну оксигенацію. За клінічними показаннями призначають розчин альбуміну, свіжозамороженої плазми, серцево-судинні, гемостатичні, симптоматичні засоби. У разі розвитку гострої ниркової недостатності здійснюють форсований діурез, повторне промивання шлунка та кишок 2-4% розчином натрію гідрокарбонату, корекцію вмісту калію під контролем концентрації електролітів. При ДВЗ-синдромі лікування проводять залежно від його стадії.

Хворих виписують після клінічного одужання.

 

 

За перехворілими протягом 6 місяців наглядають інфекціоніст, терапевт, нефролог, окуліст, невролог. Раз на місяць роблять контрольні аналізи крові, сечі, після жовтяничної форми – біохімічний аналіз крові. За наявності стійких залишкових явищ спостереження продовжують відповідні спеціалісти. Протягом року після перенесеного лептоспірозу в 1/3 реконвалесцентів можуть формуватися хронічний гепатит із доброякісним перебігом, дискінезія, запалення жовчних шляхів і підшлункової залози, хронічна патологія нирок.

Необхідні дератизаційні заходи, охорона джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення виділеннями гризунів; заборона вживання води з відкритих водойм; використання захисного одягу під час робіт у несприятливих умовах, догляду за хворими тваринами; проведення ветеринарно-санітарних і меліоративних робіт. За епідемічними показаннями дорослих і дітей з 8 років можна імунізувати вбитою полівалентною лептоспірозною вакциною підшкірно двічі з інтервалом 7-10 днів і ревакцинацією через 1 рік.

В епідемічному осередку роблять заключну дезінфекцію (як при кишкових інфекціях), дератизацію; проводять лабораторне обстеження хворих із гарячкою і тих, хто перехворів протягом останнього місяця; здійснюють термічну обробку продуктів тваринного походження, води. Важливе значення має санітарно-освітня робота.

 

 

Березовская З. Б., Мищук И. И., Оссовская А. Б. и др. Некоторые особенности течения и лечения тяжелых форм лептоспироза // Лікарська справа. – 1994. – №2. – С. 84-85

Бернасовская Е. П., Угрюмов Б. Л., Вовк А. Д. и др. Лептоспироз. – К. : Здоровья, 1989. – 152 с.

Васильєва Н. А. Клініка та лабораторна діагностика лептоспірозу. // Інфекційні хвороби. – 1997. – №2. -С. 42-47.

Возіанова Ж. І., Шкурба А. В., Корчинський М. Ч., Печінка А. М. Диференційна діагностика жовтяниць. – К., 2002. – 28 с.

Лептоспіроз: актуальність, епідеміологія / Б. М. Дикий, О. Я. Пришляк, О. П. Кіріяк та ін. // Галицький лікарський вісник. – 2005. – Т. 12, №1, частина 1. – С. 72-73.

Мельник Г. В., Жукова Л. И. Особенности поражения печени при лептоспирозе. // Эпидемиология и инфекционные болезни. – №3. – 2001. – C. 41-44.

Шерлок Ш., Дули Дж. Заболевания печени и желчних путей. – М. : Гэотар-медицина, 1999. – 860 с.