Лікувальна фізкультура при захворюваннях печінки

Заняття лікувальною фізичною культурою показані:

у період госпіталізацій при відсутності частих приступів і загострень, при цьому не є протипоказаним наявність субфебрильної температури тіла, наявність болю при пальпації в області жовчного міхура, невелике збільшення печінки, також легкі хворобливі відчуття в області печінки; незначна жовтяниця, яка іноді виникає у хворих у результаті затримки відтоку жовчі, тому що вправи для м'язів черевного преса і дихальні вправи сприяють поліпшенню жовчовиділення і швидкій ліквідації жовтяниці;

після виписки зі стаціонару – ЛФК не тільки показана, але й необхідна, оскільки в більшості випадків хворі виходять із лікарні із залишковими явищами захворювання, тому саме в цей період систематичні заняття ЛФК дозволяє значно зміцнити здоров'я хворого.

ЛФК повністю протипоказана під час гострого періоду хвороби при високій температурі тіла, швидкості осідання еритроцитів і сильних болях.

 

 

Гімнастичні вправи ефективно впливають на організм, нормалізуючи або поліпшуючи нервово-трофічні процеси і обмін речовин. Правильно підібраний комплекс вправ дозволяє різнобічно впливати на різні групи м'язів, дихальну і кровоносну системи, на функціональну ефективність внутрішніх органів. Під впливом регулярного проведення фізичних вправ зміцнюється умовно-рефлекторна діяльність організму, поліпшуються обмінні процеси. Комплекси ЛФК застосовуються в певній послідовності. Навантаження підсилюється в міру збільшення тренованості.

Факторами, які впливають на приплив крові до печінки, є:

внутрішньочеревний тиск;

активність травних процесів;

перистальтика кишечника.

На відтік крові з печінки впливають:

періодичне підвищення внутрішньочеревного тиску;

положення й рух діафрагми;

дихальні екскурсії грудної клітки;

повноцінна функція правого серця;

положення тіла (лежачи).

Найкращий ефект лікувальної фізкультури при хворобах печінки, зокрема для відтоку жовчі, безсумнівно, досягається у вихідному положенні лежачи, при цьому з 4-х можливих положень кожне має свої особливості (лежачи на спині, животі, на правому боці, на лівому боці).

Розташування біліарної системи у черевній порожнині визначає найкраще вихідне положення лежачи на лівому боці. При цьому забезпечується вільне переміщення жовчі в жовчному міхурі до його шийки. У той же час це положення різко обмежує застосування різноманітних вправ, необхідних для поліпшення діяльності інших функцій організму.

Вихідне положення лежачи на спині дозволяє значно розширити коло вправ для черевного преса, кінцівок і діафрагмального дихання, однак ефективність використання вправ у цьому вихідному положенні для відтоку жовчі дещо нижча, ніж у першому варіанті.

Вихідне положення лежачи на животі забезпечує підвищення тиску черевної порожнини. За рахунок утворення так званого пресорного тиску на жовчний міхур виникає додатковий вплив, який сприяє його випорожнюванню.

Вихідне положення лежачи на правому боці є несприятливим для відтоку жовчі, тому що її надходження в шийку жовчного міхура ускладнюється, однак у цьому положенні рекомендується застосовувати ряд вправ для діафрагмального дихання. У цьому вихідному положенні значно поліпшується екскурсія правого купола діафрагми, що приводить до збільшення кровообігу в печінці.

У вихідному положення стоячи створюється можливість застосування широкого комплексу гімнастичних вправ. Це положення менш сприятливе для відтоку жовчі, проте розширює область рухових, дихальних та ігрових вправ. Останнє особливо важливо при роботі з дітьми.

У комплекс повинні входити у певній послідовності гімнастичні вправи з різних вихідних положень, які впливають на різні відділи діяльності людського організму. При цьому особлива увага повинне бути приділене вправам специфічного характеру, необхідного саме для захворювань печінки. У питанні дозування немає загальних рекомендацій, воно повинне проводитися в кожному конкретному випадку індивідуально.

Велике значення у якості загальзміцнювального, підвищуючого життєвий тонус організму, зміцнюючого нервову систему і сприяючого одужанню мають допоміжні фізкультурні заходи. До них відносяться вправи з тривалим помірним фізичним навантаженням (прогулянка по рівній місцевості, екскурсії пішки, короткотривалий туризм). У певних умовах доцільно застосовувати плавання, катання на лижах і ковзанах, гру у волейбол, теніс. Гарний ефект дають заняття трудотерапією на свіжому повітрі – городні, садові роботи, очищення снігу та ін. Поряд з комплексом гімнастичних вправ важливе значення має масаж живота і кишечника.

Регулярне застосування фізичних вправ має не тільки лікувальне, але й важливе профілактичне значення.

Перелік зразкових вправ включає, відповідно до положень тіла, наступні комплекси.

Лежачи на спині:

піднімання прямої ноги вперед;

почергове підтягування коліна до живота;

відведення ноги вбік;

піднімання вперед обох прямих ніг;

згинання обох ніг, підтягування колін до живота;

рухи ніг, які відтворюють рухи при їзді на велосипеді;

дихання животом (діафрагмальне).

Лежачи на боці:

піднімання ноги вбік;

відведення ноги назад – згинання вперед, підтягуючи коліно до живота;

зустрічні махові рухи рукою і ногою;

Сидячи на стільці:

повороти тулуба в сторони;

нахили тулуба в сторони;

руки на поясі, відвести лікті назад – вдих, нахили вперед-видих;

почергове згинання і підтягування ноги до живота;

підтягування обох ніг до живота;

подих дихання животом (діафрагмальне) ;

повне дихання.

Стоячи:

ходьба з високим підніманням коліна;

стоячи біля опори махові рухи ногами вперед, назад, у сторони;

дихання животом і повне дихання;

повороти тулуба в сторони з відведенням руки у ту ж сторону;

нахили тулуба вбік, вперед і прогинання з різних вихідних положень для ніг, з додатковим рухом руками;

присідання;

повороти тулуба.

Комплекс вправ складається з урахуванням захворювання, індивідуальних особливостей хворого, принципів використання фізичних вправ у лікувальних цілях. Вправи спеціального характеру виконуються у поєднанні із загальнорозвиваючими і дихальними з різних вихідних положень. Необхідно пам'ятати, що позитивний ефект від лікувальної фізкультури досягається при систематичних і регулярних заняттях протягом тривалого часу під контролем фахівця.

 

 

Дубровский В. И. Лечебная физкультура – М. : владос, 2001. – 608 с.

Епифанов В. А. Лечебная физкультура: Справочник/ под ред. проф. В. А. Епифанова. – 2-е изд. – М. : Медицина, 2001. – 592 с.

Коркин М. А., Рабинович И. М. Лечебная физкультура в домашних условиях. – СПб. : Стигма, 2000. – 142 с.

Лечебная физическая культура при заболеваниях в детском возрасте /Под ред. С. М. Иванова. – М. : Медицина, 1983. – 400 с.

Мошков Н. В. Лечебная физкультура в клинике внутренних болезней. – М. : Медицина, 1977. – 338 с.