Літосфера, її структура і загальна характеристика

Рухливими ділянками слід вважати рифтові зони на дні океану, яким у рельєфі відповідають рифтові хребти з численними підводними вулканами, а також жолоби й острівні дуги, що утворюються при складній взаємодії материкової й океанічної плит.

 

 

Рельєф поверхні суші має велике значення для формування природних ландшафтів і життя людини. Від рельєфу значною мірою залежать кліматичні умови окремих регіонів Землі: згадаємо про зниження температури і зміну кількості опадів з висотою, про розподіл снігового покриву, про захисний («бар'єрний») вплив гірських систем (взяти хоч би кліматичну специфіку Південного берега Криму чи Закарпаття в Україні) тощо. З рельєфом пов'язний характер поверхневого і підземного стоку, а відтак і зволоження грунту (в тому числі заболочування). Впливаючи на особливості клімату і стоку, рельєф позначається на характері рослинності і грунтового покриву.

З позицій геоекології особливе значення має вплив рельєфу на формування мікроклімату невеликих ділянок територій. Навіть невисокий горб і неглибока западина, схил чи дно балки, сонячна чи тіньова експозиція схилу у просторі мають свої мікрокліматичні особливості, які відбиваються на грунтах і рослинності, а відтак і на умовах господарювання (на сонячному схилі навесні раніше сходить сніг і швидше розмерзається грунт, тому тут поселяються рослини, які починають вегетацію вже з ранньої весни; влітку тут скоріше вигорає трава, тоді як на тіньовому схилі вона довше залишається зеленою і соковитою тощо) Отже, рельєф впливає на умови існування і діяльності людини як безпосередньо, так і через елементи ландшафту, причому він і сам зазнає відчутних змін від цієї діяльності.

За розмірами форм (випуклостей і западин) рельєф поділяється на чотири класи.

Планетарний (мегарельєф), який охоплює масиви материків і ложе океанів;

Макрорельєф, під яким розуміють гірські країни, великі рівнини, обширні височини і низовини тощо (Крим, Карпати, Східно-Європейська рівнина, Придніпровська височина, Поліська низовина та ін.) ;

Мезорельєф, що складається з форм середніх розмірів – відносно невеликих рівнин, окремих гірських хребтів, річкових долин тощо (Полонинський хребет, долина Дніпра, Приазовська височина, Донецький кряж, Сарненська зандрова рівнина та ін).

Мікрорельєф, під яким розуміють поширені відносно дрібні форми поверхні (заплава ріки, надзаплавна тераса, яр, балка, степове блюдце, дюна, карстова лійка тощо).

З огляду на призначення цього посібника, необхідно згадати і про найменші за розмірами форми рельєфу, які часто об'єднують в особливий клас -нана-рельєф («нана» -»карликовий»). Сюди відносять купини на болотах, кротовини, борозни і вибої на схилах та ін.

Процеси морфогенезу (рельєфотворення), як згадувалося, зумовлюються безперервною боротьбою і взаємодією двох основних груп процесів – ендогенних і екзогенних.

Ендогенні процеси (процеси внутрішньої динаміки Землі) завдячують взаємодії літосфери з глибинними геосферами планети (мантією, ядром) До цієї групи відносять горотво-рення, магматизм в обох його формах (інтрузивний і ефузивний), вертикальні і горизонтальні переміщення блоків літосфери, землетруси, метаморфізм гірських порід тощо. Саме з ендогенними процесами пов'язується формування земної кори, води і газів зовнішніх оболонок Землі, тобто утворення основних частин сучасної географічної оболонки. Енергетичну основу внутрішніх сил становлять теплові потоки, які йдуть з надр Землі (вони утворюються при радіоактивному розпаді, хіміч--их реакціях, внаслідок ротаційних причин тощо). Значною мірою на цих силах і явищах позначаються гравітаційні процеси, які контролюють весь перебіг рельєфотворення на поверхні Землі (наприклад, максимальна висота гір на нашій планеті через її гравітаційні особливості не може перевищувати 9 км). Зв’язує різноманітні ендогенні процеси не тільки єдність енергетичного джерела (внутрішня енергія Землі), але й загальне їх спрямування на створення різноманітних нерівностей на поверхні планети – піднять, западин, прогинів тощо.

Екзогенні (зовнішні) процеси морфогенезу пов'язані з надходженням у географічну оболонку неземної матерії й енергії, насамперед сонячної радіації. Екзогенні сили зумовлюють вологообіг і роботу води, життя рослин і утворення біогенних газів, температурні відмінності і характер циркуляції атмосфери, діяльність вітру і розвиток льодовиків. Серед основних екзогенних процесів особливі місця посідають гравітаційне поле Землі, яким зумовлюється конічна (вертикальна) або білатеральна (горизонтальна) симетрія зовнішніх явищ, що виникає в залежності від спрямування сил гравітації, а також гравітаційний вплив Місяця, Сонця та інших космічних тіл, які зумовлюють систему припливно-відпливних явищ на Землі тощо.

Своєрідне проміжне положення між описаними внутрішніми і зовнішніми факторами рельєфотворення посідають так звані перехідні процеси, що виникають при резонансному відбитті зовнішніх процесів на внутрішніх і навпаки. До цієї групи можуть бути зіднесені геоморфологічні явища, зумовлені обертанням Землі і силою Коріоліса, діями сили електромагнітного поля планети (наприклад, захисний вплив магнітосфери) та сил зчеплення, які принципово відмінні від сили тяжіння (саме сили зчеплення визначають стійкість порід до руйнівної дії екзогенних факторів) та деякі інші.

Не дивлячись на описані відмінності енергетичної природи і спрямування ендогенних та екзогенних процесів, не слід протиставляти ці дві групи одна одній: екзогенні процеси відбуваються на ендогенному фоні, а ендогенні протікають у певних екзогенних умовах. Наприклад, складчасті гори утворюються внутрішніми процесами, але процес складкотворення