Людина й середовище її існування

Земна кора — літосфера — має товщину в середньому близько 30 км, вона неоднорідна за складом. Як свідчить глибинне сейсмічне зондування, земна кора розбита на літосферні плити з похилими чи вертикальними гранями. Плити рухаються, на їх гранях виникають механічні напруження і як результат — підвищена сейсмічність. Вона характерна для гірських районів і підводних хребтів. Швидкості піднімання й опускання плит становить кілька сантиметрів на рік. Це призводить до підтоплення прибережних територій, наприклад, у Голландії, чи до обміління фарватерів і утруднення судноплавства. Енергія, що накопичується на гранях плит, звільняється під час землетрусів і поширюється від осередка землетрусу у вигляді сейсмічних хвиль. На Землі відбуваються десятки тисяч відчутних поштовхів землетрусів на рік, з них близько двох десятків сильних. Енергія катастрофічного землетрусу перевищує енергію термоядерного вибуху й призводить до значних руйнувань та загибелі людей.

У тих місцях, де розлами земної кори йдуть углиб на десятки кілометрів, землетруси провокують піднімання розплавленої магми до поверхні й виверження вулканів. У нашій країні найвищий рівень сейсмічної активності припадає на Карпати і Крим.

Під час виверження вулкану сильні викиди в атмосферу розпечених газів, попелу й пилу впливають на біосферу Землі, рослинний і тваринний світ. З часом екосистеми відновлюються, викиди розсіюються в атмосфері й навколишньому середовищі, біосфера сама долає наслідки енергетичних викидів природного походження.

Беручи участь у біологічних циклах, вулкани повертають у біосферу велику кількість життєво важливих з’єднань азоту, вуглецю, фосфору й сірки, що вимиваються та осідають в океанічних відкладеннях у недоступному для живих організмів стані.

Питання для контролю

1.Сонце як джерело негативних факторів.

2.Магнітні бурі та їх вплив на стан здоров’я людей.

3.Атмосфера — джерело небезпеки.

4.Літосфера та гідросфера як джерела небезпечних факторів.

 

 

У комплексі умов забезпечення безпеки життєдіяльності людини особливе місце належить побуту. Сьогодні міська людина значну частину свого життя проводить у штучно сформованій обстановці. Невідповідність організму людини й житлового або виробничого середовища викликає психологічний дискомфорт. Віддалення від природи підсилює напруження функцій організму, а використання найрізноманітніших штучних матеріалів, побутової хімії та техніки супроводжується збільшенням кількості джерел негативних факторів і зростанням їх енергетичного рівня.

Побутовим середовищем називають сукупність чинників та елементів, що впливають на людину в побуті. До елементів побутового середовища належать усі фактори, що пов’язані з:

-облаштуванням житла, його типом, застосовуваними будівельними матеріалами, конструкцією частин будинку, внутрішнім плануванням, складом приміщень та їх розмірами; інсоляцією та освітленням; мікрокліматом й опаленням; чистотою повітря та вентиляцією, санітарним станом, розташуванням житла щодо транспортних магістралей і промислової зони;

-використанням полімерних будівельних матеріалів, меблів, килимів, покриттів, одягу із синтетичних волокон, які є джерелом шкідливих хімічних речовин;

-використанням побутової техніки: телевізорів, газових, електричних плит і НВЧ-печей, пральних машин, фенів тощо;

-навчанням і вихованням, із соціальним статусом родини, матеріальним забезпеченням, психологічною обстановкою в побуті.

Екологічним слід називати житло, яке разом з ділянками, що прилягають до нього, формує сприятливе середовище існування (мікроклімат, захищеність від шуму та забруднень, нешкідливість матеріалів у будівництві тощо) й не спричиняє негативних впливів на міське й природне середовище.

Сучасне житло не можна назвати екологічним, оскільки будівельні та оздоблювальні матеріали, меблі й устаткування містять шкідливі для організму фізичні і хімічні фактори, системи вентиляції не відповідають вимогам очищення повітря квартир, порушується шумовий режим і мікроклімат, а тепловитрати будинків доволі значні. Поблизу великих будинків формується несприятливий мікроклімат, виникає психологічне напруження.

Зелені насадження в житловій зоні збагачують повітря киснем, сприяють розсіюванню шкідливих речовин, поглинають їх, знижують улітку рівень шуму на 8—10 дБ. Відповідно до рекомендацій екологів і медиків в ідеальній для життєдіяльності зоні будівлі не повинні займати понад 50 %, а асфальтовані й покриті каменем простори — більше 30 % облаштованих площ. Зелені насадження й газони не тільки поліпшують мікроклімат, тепловий режим, зволожують та очищюють повітря, а й здійснюють сприятливий психофізичний вплив на людей. У містах слід скорочувати простори, покриті каменем, асфальтом, бетоном, зменшувати інтенсивність руху автотранспорту, утворювати невеликі паркові ансамблі і сади, озеленювати території.

Усі негативні фактори побутового середовища можна поділити на фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні. Їх ідентифікація доволі складна через комплексний вплив у всіх його сферах.

Концентрація забруднюючих речовин у повітрі приміщень у десятки й сотні разів вища, ніж на вулиці. Найбільше забруднює приміщення формальдегід — безбарвний газ з різким неприємним запахом, що входить до складу синтетичних матеріалів і виділяється різними речами: меблями, килимами й синтетичними покриттями, фанерою, пінопластом. Меблі найчастіше виготовляють з тирсоплит, до складу яких також входить формальдегід. Він може зумовити подразнення слизових оболонок очей, горла, верхніх дихальних шляхів, а також головний біль і нудоту. Меблі дають близько 70 % забруднення повітря житлового приміщення, небезпечна концентрація токсичних газів накопичується у закритих шафах і шухлядах. Синтетичні матеріали виділяють вінілхлорид, сірководень, аміак, ацетон і багато інших з’єднань, що змішуючись, утворюють ще більш токсичні речовини.

Дуже небезпечними є виділення із синтетичних матеріалів, які надходять в повітря під час