Механізм формування етнічної установки, аналіз її дії

Так, автоматично, наприклад, арабський чи японський співбесідник буде виражати люб’язність і приязність. Це певна данина традиції, установка, яка формувалася протягом віків. Серед арабів існує думка, що тільки така поведінка гідна мусульманина [5, c. 64].

А, наприклад, серед християн-протестантів, на відміну від православних, існує установка на працю як на богоугодну справу, що потребує усі сили і увесь час людини, тому німців та інші народи, де переважає протестантизм, характеризує дуже сумлінне ставлення до праці. Отже, національні установки, які є складовою психіки людини, формують певний її колорит, надаючи особливої специфіки мотивації та цілеспрямованості людей, засобам їхньої діяльності.

Соціальні норми поведінки, взаємодії та спілкування, які є загальноприйнятними у тій чи іншій державі, викликають до життя певні національні установки, які, у свою чергу, активізують відповідні до цих норм стереотипи поведінки та діяльності.

 

 

Для кожної людини етнічна ідентичність означає усвідомлення нею своєї приналежності до певної етнічної спільності. З її допомогою людина солідари-зується з ідеалами і стандартами свого етносу і розділяє інші народи на схожих і несхожих на свій етнос. У результаті виявляється і усвідомлюється унікальність і неповторність свого етносу, його культури. Проте установка на етнічну ідентичність – це не лише усвідомлення своєї тотожності з етнічною спільністю, але і оцінка значущості членства в ній. Крім того, вона дає людині найбільш широкі можливості для самореалізації. Ці можливості спираються на емоційні зв’язки з етнічною спільністю і моральні зобов’язання по відношенню до неї.

Етнічна установка дуже важлива для міжкультурної комунікації. Загальновідомо, що немає особистості позанаціональної, кожна людина належить до тієї або іншої етнічної групи. Основою соціального положення кожного індивіда є його культурна або етнічна приналежність. Новонароджений не має можливості вибрати собі національність. З появою на світ в певному етнічному середовищі його особистість формується відповідно до установок і традицій його оточення. Не виникає проблеми етнічного самовизначення у людини, якщо її батьки належать до однієї і тієї ж етнічної групи і її життєва дорога проходить в ній. Така людина легко і безболісно ідентифікує себе зі своєю етнічною спільністю, оскільки механізмом формування етнічних установок і стереотипів поведінки тут служить наслідування. В процесі повсякденної життєдіяльності вона засвоює мову, культуру, традиції, соціальні і етнічні норми рідного етнічного оточення, формує необхідні навики комунікації з іншими народами і культурами [6, c. 99].

Важливість і необхідність формування не лише етнічної, але і національної ідентифікації визначається, принаймні, трьома базовими психологічними потребами особистості:

потреба в безпеці і захисті;

потреба приналежності до спільності, до групи (як показав Е. Фромм, в умовах гострої соціальної кризи, розпаду традиційних спільностей і атомізації соціуму, особа частенько готова проміняти знайдену (або нав’язану) свободу на відчуття (навіть ілюзорне) безпеки і приналежності до групи. За Фроммом саме універсальна потреба в ідентичності стоїть за прагненням людей до отримання соціального статусу і за конформізмом, як одним з чотирьох описаних ним психологічних механізмів «втечі від свободи»;

потреба в самобутності, унікальності свого «Я», упевненості в собі, незалежності від інших, бо існування людини як особистості означає абсолютну несхожість її на інших. Вказані базові потреби людини вступають в явне протиріччя один з одним, що пояснюється єдністю процесів ідентифікації і індивідуалізації [6, c. 103].

Це протиріччя може бути вирішено в рамках етнічної ідентичності (або вирішено шляхом придушення прагнення людини до реалізації свого «Я»), оскільки етнос за своєю суттю є групова спільність (за І. В. Данилюк, природна спільність), в якій індивід не відрізняє себе від групи, усвідомлює себе лише в категоріях групового мислення, тобто не є особистістю. «Для такої свідомості будь-яка інша група являється як «чужа», ворожа «своїй». Між «своїм» і «чужим» тут немає жодних опосередкованих ланок, жодних спільних цінностей, які спонукають до взаємної згоди і співпраці. Звідси і протистояння одного етносу іншому, яке вирішується або силоміць, або шляхом духовного «прориву» до надетнічних цінностей (наприклад, релігійних або національних). Тому звернення влади до актуалізації етнічної ідентичності, домінування її в соціумі означає її архаїзацію, повернення до древніх і більш примітивних формам усвідомлення спільності [2, c. 53].

Проте особистості необхідно задовольнити всі ці потреби і, отже, якось погоджувати їх між собою. Процес узгодження і виражається в тому, що людина, задовольняючи свої потреби в безпеці і приналежності до спільності, усвідомлено ідентифікує себе з національною спільністю і формує відчуття «ми», а з іншого боку, задовольняючи потребу в самобутності, відокремлює свою спільність від інших, визначає її специфічність і перевагу порівняно з іншими спільностями і формує відчуття «вони». Таким чином, «сенс співтовариства тримається на індивідуальності кожного його члена, а сенс особистості виникає з сенсу співтовариства... «, при цьому «дійсне співтовариство... – це співтовариство відповідальних особистостей».

Відзначимо ще раз, що механізми етнічної установки мають суб’єктивну психологічну природу. Але при цьому етнічність обумовлюється і підтримується чинниками, що існують для кожного окремого індивіда об’єктивно. Це територія, мова, релігія, держава, традиції, упредметнені в матеріальній культурі і базових моделях повсякденної поведінки, естетичні і етичні канони і так далі. Проте в своїй «перетвореній», суб’єктивній формі вони служать основою для етнічного самовизначення, виконуючи функцію символу-маркера етнічної ідентичності. Територія («Батьківщина», «мати-земля»), мова («рідна мова»), держава («вітчизна»), житло («домівка») – ціла система символів, що дозволяє відокремити свою етнічну та національну спільність «ми» від інших «вони» і, що одночасно дає відчуття приналежності «я» до «своєї» родинної спільності [2, c. 59].

Етнічна ідентифікація розглядається рядом авторів як багаторівневе утворення. «Перший рівень – це класифікація і власне ідентифікація, що є підставою для формування опозиції «ми – вони». Другий рівень складає «формування образів», тобто приписування етнічним спільностям певних культурних, статусних і тому подібних характеристик. Третій – рівень етнічної ідеології, під яким розуміється «більш менш зв’язний погляд на минуле, сьогодення і майбутнє своєї власної групи у відношенні до інших етнічних груп».

Проте характер співвідношення етнічних «ми» і «вони» не залишається незмінним і визначається не лише стійкими етнічними і національними авто- і гетеростереотипами, але і реальними міжнаціональними зв’язками і контактами. Відчуття ідентичності може або зміцнюватися від подібних порівнянь, або піддаватися руйнуванню, якщо якісь характеристики «своїх» перестають відповідати уявленням, що склалися, а їх поведінка вже не відповідає очікуванням, заснованим на минулому досвіді і так далі.

Звідси, відмічена багатьма дослідниками, виняткова роль комунікації та мови в процесі формування етнічної установки, особливо при необхідності «захистити», відрізнити свій етнос від іншого. Рідну мову людина засвоює як деяку природну даність, без видимих зусиль. Мова ж є сховищем всієї різноманітності накопичених знань, життєвого досвіду, звичаїв етносу, які можна зберегти в часі і передати наступним поколінням. З цього виникає уявлення про природну приналежність носія мови до мовної і національної спільності «ми» [2, c. 60].

При цьому мова як якесь об’єктивне явище (як і традиція) може бути сприйнята лише в порівнянні, лише тоді, коли ми дізнаємося про існування інших – іноземних мов. Звідси, етнічні «вони»- це, перш за все, ті, хто не розуміє нашу мову, або ті, чию мову не розуміємо «ми». За допомогою мови обкреслюється те коло, кордон якого «націоналізована» людина у жодному не повинна переступати.

 

 

Етнічна установка – це стан приверненості людини до сприйняття тих або інших явищ етнічного життя та міжетнічних відносин та її готовності діяти відповідним чином у ситуації, що складається.

Етнічні установки – це готовність особи сприймати ті або інші явища національного життя і міжетнічних відносин і відповідно до цього сприйняття діяти певним чином в конкретній ситуації. Етнічні установки фокусують в собі переконання, погляди, думки людей щодо історії і сучасного життя їх етнічної спільності і взаємозв’язків з іншими народами, людьми інших національностей

Етнічна установка є різновидом установки соціальної, вона фокусує в собі переконання, погляди і думки людини щодо історії та сучасного життя етнічної спільноти, її взаємодії з представниками інших етнічних формувань. Як один із рівнів ієрархічної системи диспозицій (попередніх поведінці орієнтацій – за В. А. Ядовим) особистості, етнічна установка виконує роль регулятора етнічної поведінки людини. Однак, так само як між установкою і реальною поведінкою людини може існувати розбіжність (так званий парадокс Лап’єра), реальна етнічна поведінка може не збігатися із етнічною установкою особистості. Безліч прикладів тому дають країни «посттоталітаризму» (Югославія, Молдова, новоутворені країни Кавказу, Середньої Азії тощо).

Етнічні установки та стереотипи відіграють важливу роль у формуванні національного характеру. Наприклад, Н. Василенко розглядає національний характер як особливу установку души, яка визначає енергетику нації.

Не випадково, що в сучасних умовах зусилля фахівців в галузі соціальних наук все більше спрямовуються на виявлення механізмів гармонізації міжетнічних відносин, дослідження співвідносної ролі об’єктивних соціальних змін, які власне спричиняють зміни етнічної установки і виховного впливу на особистість.

 

 

Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Этнические установки и этнические стереотипы. – Днепропетровск, 1995.

Етнічна психологія як галузь наукового знання: історико-теоретичний вимір: монографія / І. В. Данилюк. – К., 2010.

Етнопсихологія: навч. -метод. посіб. / Г. П. Шилова; Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2010.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: підруч. для вищ. навч. закл. : у 2-х кн. / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К. : Либідь, 2004.

Пірен М. Основи етнопсихології. – К. : Знання, 1998.

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М. : Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999.