Менеджер пристроїв

С # – це подієво-керована, повністю об'єктно-орієнтована мова візуального програмування, в якій програми створюються за допомогою інтегрованого середовища розробки (Integrated Development Environment, IDE). У цьому середовищі програміст може писати, запускати, тестувати і налагоджувати програми, написані на С #. Процес оперативного створення програмних додатків за допомогою IDE називається швидкої розробкою додатків (Rapid Application Development, RAD).

C # призначена для створення переносимого коду. Всі змінні автоматично ініціалізуються середовищем і мають типову захищеність, що дозволяє уникнути невизначених ситуацій у разі відсутності ініціалізації, зміни в об'єкті або спроби виконати недопустиме перетворення типів.

У C # уніфікована система типів: кожен тип розглядається як об'єкт. Об'єкти зібрані в простір імен (namespaces), який дозволяє програмно звертатися до чого-небудь. C # дозволяє використовувати типізовані, розширювані метадані, які можуть бути прикріплені до об'єкта. Архітектурою проекту можуть визначатись локальні атрибути, які будуть пов'язані з будь-якими елементами мови – класами, інтерфейсами і т. д.

Java – об'єктно-орієнтована мова програмування, випущена компанією SunMicrosystems у 1995 році як основний компонент платформи Java. Синтаксис мови багато в чому походить від C та C++. У офіційній реалізації, Java програми компілюються у байткод, який при виконанні інтерпретується віртуальною машиною для конкретної платформи. Всі дані і дії групуються в класи об'єктів. Виключенням з повної об'єктності є примітивні типи (int, float тощо). Через це, Java не вважається повністю об'єктно-орієнтовною мовою.

Програми на Java утворені з визначень класів та інтерфейсів. Класи містять змінні та сталі, які утримують дані, методи, які виконують дії, та конструктори, які створюють екземпляри класів – об'єкти. Дані можуть мати простий тип (наприклад байт, ціле число, символ) або бути посиланням на об'єкт. Мова Java є статично типізованою.

Недоліки Java:

відсутність можливості оперативного доступу до змінних і методів класу;

відсутність спливаючої підказки по методах, які можна застосувати до поточного об'єкту;

C++ – універсальна мова програмування високого рівня з підтримкою декількох парадигм програмування: об'єктно-орієнтованої, узагальненої та процедурної. Розроблена Б'ярном Страуструпом в AT&T Bell Laboratories (Мюррей-Хілл, Нью-Джерсі) у 1979 році та названа «Сі з класами». Страуструп перейменував мову у C++ 1983 р.. Базується на мові С. У мові С++ немає вбудованих засобів вводу/виводу – вони здійснюються за допомогою функцій, типів та об’єктів, що містяться у стандартних бібліотеках. Використовується два способи: функції, успадковані з мови С та об’єкти С++. Всі обўєкти (змінні, масиви тощо), з якими працює програма в С++, необхідно визначати або описувати. Кожна змінна у програмі – це об’єкт, який володіє ім’ям і значенням. Після визначення змінної з ініціалізацією всі звернення у програмі до неї за іменем замінюються компілятором на адресу іменованої області оперативної пам’яті, в якій зберігається значення змінної. Підтримує роботу на низькому рівні з пам'яттю, адресами, портами. Надає можливість створювати узагальнені алгоритмів для різних типів даних, їх спеціалізацію, і обчислення на етапі компіляції, з використанням шаблонів [5].

Розглянувши такі мови програмування, як С++, C# та Java, для розробки програмного додатку було вибрано об’єктно-орієнтовану мову програмування С++, яка є мовою високого рівня і дозволяє швидко і ефективно створювати програми.

 

 

 

Інтерфейс – сукупність засобів, методів і правил взаємодії (управління, контролю) між елементами системи.

Інтерфейс користувача – сукупність засобів для обробки та відображення інформації, максимально пристосованих для зручності користувача; різновид інтерфейсів, в якому одна сторона представлена людиною (користувачем), інша – машиною/пристроєм. Представляє собою сукупністю засобів і методів, за допомогою яких користувач взаємодіє з різними, найчастіше складними, машинами, пристроями і апаратурою.

При розробці інтерфейсу необхідно враховувати наступні принципами:

Стандартизація. Рекомендується використовувати стандартні, перевірені багатьма програмістами і користувачами інтерфейсні рішення.

Зручність і простота роботи. Інтерфейс повинен бути інтуїтивно зрозумілим. Бажано, щоб усі дії легко запам’ятовувалися і не вимагали стомлюючих процедур.

Зовнішній дизайн. Важливо, щоб інтерфейс не стомлював зір. Він повинен бути розрахований на тривалу роботу користувача з додатком протягом дня.

До сукупності засобів, за допомогою яких користувач взаємодіє з різними програмами і пристроями, відносяться:

Інтерфейс командного рядка: інструкції комп'ютеру даються шляхом введення з клавіатури текстових рядків (команд).

Графічний інтерфейс користувача: програмні функції представляються графічними елементами екрану.

Діалоговий інтерфейс: наприклад, пошук

Природно-мовний інтерфейс: користувач «розмовляє» з програмою на рідній йому мові.

Тактильний інтерфейс: кермо, джойстик і так далі

Нейрокомп’ютерний інтерфейс (англ. brain-computerinterface) : відповідає за обмін між нейронами і електронним пристроєм за допомогою спеціальних імплантованих електродів[6].

Для написання даної програми було вирішено обрати діалоговий інтерфейс, адже при використанні програми буде вестись діалог між користувачем та комп’ютером за допомогою графічних елементів: меню, вікон, тощо.

Для забезпечення діалогу між програмою та користувачем було вирішено використовувати діалогове вікно, розроблене за SDI (SingleDocumentInterface) типом інтерфейсу.

Діалогове вікно – це особливий тип вікна, яке задає запитання і дозволяє вибрати варіанти виконання дії, або ж інформує користувача. Діалогові вікна зазвичай відображаються тоді, коли програмі для подальшої роботи потрібна відповідь користувача.

Одновіконний (SDI) інтерфейс – це