нього так званого підприємницького «нюху». При адміністративно-командній моделі економіки на таких людей не було попиту, навпаки, вони викликали підозру і непорозуміння, так як при соціалізмі не дозволялася виробнича або комерційна ініціатива «знизу»; все, що треба, передбачалося «нагорі» і вже за командою «згори» можна було щось ініціювати[9, c. 29-30].
За ринкової моделі економіки поруч з дійсними підприємцями є багато випадкових, які – і свідомо, і несвідомо – дискредитують сутність підприємництва.
Чим же підприємець відрізняється від менеджера? Підприємець налаштований на пошук нових можливостей, на оперативне прийняття рішення. Він не може дозволити собі постійно чіплятися за ідею, яка виявилася неспроможною довести свою життєздатність.
Менеджер же, навпаки, як правило, не охоче береться за нову, маловідому справу, але якщо рішення прийняте, то не звертає з обраного шляху.
Аналогічна різниця між ними спостерігається і щодо форми залучення (придбання) ресурсів. Оскільки заробіток менеджера прямо залежить від того, якими коштами він реально розпоряджається, останній зацікавлений у збільшенні основних фондів, уникає оренди та інших тимчасових форм залучення ресурсів.
Для підприємця ж ця ситуація прямо протилежна: постійна нестача грошей, небажання мати справу з устаткуванням, яке може пережити ідею, необхідність виявляти гнучкість та йти на ризик примушують його, навпаки, широко користуватися орендою або вдаватися до інших форм тимчасового залучення ресурсів по мірі необхідності.
Менеджер має справу, як правило, з вертикальною структурою управління, яка вже склалася і вимагає чіткого розподілу повноважень та відповідальності. Підприємець же, для якого неприйнятна сама ідея підлеглості, віддає перевагу горизонтальній структурі, яка тримається на формальних зв'язках. І хоча підприємництво і менеджмент – два різних види діяльності, на практиці це схоже на двоєдину функцію, яку можна назвати підприємницьким менеджментом. Таке поєднання особливо характерне для малого і середнього бізнесу, де функції менеджера часто виконують самі підприємці.
Сучасні організації у галузі бізнесу характеризуються тим, що на них зайнято мало робітників, а більшість працівників – це висококваліфіковані менеджери.
В усьому світі менеджмент давно перетворився на професію, галузь знань, самостійну дисципліну і практичну справу, а менеджери – на достатньо впливову силу. Україна – на шляху до такого усвідомлення, підтвердженням чого є масова підготовка фахівців за спеціальністю «Менеджмент організацій»[1, c. 69-71].
2. 3. Основні функції менеджера
Менеджер у будь-якій організації виконує дві специфічні функції, яких немає у жодного іншого співробітника. По-перше, він поєднує роботу всіх підрозділів і ланок управління організації й у цій ролі займається пошуком резервів її розвитку і насамперед серед працівників, у людських стосунках. По-друге, приймаючи і реалізуючи управлінські рішення, менеджер, як ніхто інший, дбає про перспективи розвитку організації, тобто зміцнює її позиції на відповідному ринку або розширює їх за рахунок виходу на нові сегменти ринку[3].
За умов конкретної організації кожен менеджер має свої, передбачені посадовими інструкціями функції, але у нього є і загальні функції, які не залежать від посади. Він:
- визначає цілі організації, вирішує, що треба для їх досягнення, забезпечує реалізацію визначених цілей, видає працівникам конкретні завдання;
- забезпечує відповідні спонукувальні мотиви у працівників і зв'язки у колективі та поза ним;
- формує колектив організації, забезпечує узгодженість усіх його ланок;
- організовує, налагоджує процес виробництва (обслуговування), встановлює види та обсяги робіт, термін їх виконання, розподіляє роботи між виконавцями;
- створює структуру управління організацією, визначає основні принципи, способи та методи керування у колективі;
- оцінює діяльність працівників організації, вирішує питання щодо доцільності їх використання;
- піклується про професійне та ділове зростання підлеглих;
- аналізує результати діяльності організації, прогнозує розвиток її на перспективу;
- розробляє і здійснює маркетингову концепцію розвитку організації;
- впроваджує інновації, дбає про завоювання організацією передових позицій на ринку.
З точки зору організації управлінської праці розрізняють три основні функції менеджера: міжособистісну, інформаційну і функцію прийняття рішення[7, c. 56-57].
Міжособистісна функція пов'язана з тим, що менеджер організовує, узгоджує спільну діяльність працівників, тобто постійно знаходиться з ними у контакті. Для цього він наділяється належними повноваженнями і відповідальністю. Виділяють такі ролі менеджера у роботі з підлеглими:
- представницька (представницькі функції в органі управління організацією або у трудовому колективі) ;
- спрямовуюча (переконання, особистий приклад, оцінка дій підлеглих тощо) ;
- неформальна (неофіційні контакти з підлеглими та працівниками інших організацій).
Інформаційна функція менеджера ґрунтується на тому, що він є своєрідним інформаційним центром з усіх основних питань діяльності організації. Здійснюється ця функція шляхом пошуку необхідної інформації (особисто і через підлеглих), її поширення (передачі до відповідних служб і працівників, які повинні відреагувати на інформацію) і виступів (у формі доповідей, бесід, інтерв'ю тощо).
Функція прийняття рішення теж передбачає різноманітні ситуації. Це – проведення ділових переговорів, розподіл ресурсів, підготовка наказів і розпоряджень, залагодження конфліктів тощо.
Ключовою функцією менеджера як керівника є його стосунки з підлеглими, що включають:
- визначення та видачу завдань підлеглим;
- здійснення нагляду (контролю) за їх виконанням;
- створення і дотримання умов, за яких підлеглі прагнутимуть і зможуть виконати завдання своєчасно, у повному обсязі і якісно;
- консультування у необхідних випадках підлеглих, коригування їх дій.
Це – загальна модель поведінки менеджера-керівника у професійних відносинах з підлеглими. Дотримання її дає можливість стимулювати поведінку підлеглих, одержувати задоволення від роботи у даній організації і під керівництвом саме цього менеджера.
Функції та ролі менеджера тісно