Методологія формування рефлексу здоров'я у шкільної молоді

Об'єктом дослідження є рефлекс здоров'я. 

Суб'єкт дослідження: учні в віці 14-16 років.

Предмет дослідження – формування відповідального відношення шкільної молоді до свого здоров'я. Проблему дослідження ми визначили таким чином - які ефективні шляхи, методи формування відповідального відношення дітей до свого здоров'я. Важливо підкреслити, що в житті дитини досить часто виникають ситуації, в яких ще чіткіше виражена необхідність в знанні в області гігієни і медицини. Основний напрям, в якому необхідно здійснювати дослідження цієї проблеми, полягає в тому, щоб знайти і розробити такі засоби, які були б доступні дітям шкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати доступні літературні джерела, присвячені впровадженню здорового способу життя.

2. Дослідити стан та методологію формування рефлексу здоров'я.

3. Провести дослідження впливу факторів ризику на здоров'я молоді в м. Запоріжжя.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел по даній темі, експеримент, анкетування, фізіологічні та медико-біологічні методи дослідження, методи математичної статистики.

Гіпотеза: Запорізький регіон – район з антропогенно та техногенно зміненим середовищем, де мешкають люди, тобто, середовищем яке має багато факторів ризиків щодо здоров'я. Найбільш уразливим контингентом є діти та шкільна молодь. Тільки в 90-і роки ХХ була розроблена методологія «управління здоров'ям населення» та з'явилось визначення «шкільні ризики». Нажаль в умовах м. Запоріжжя ця методологія не впроваджена й вплив «шкільних ризиків» на здоров'я школярів не вивчений.

Наукова новизна: вперше в умовах м. Запоріжжя виконана об'єктивізація впливу факторів ризику на здоров'я шкільної молоді

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню здорового способу життя серед школярів м. Запоріжжя на принципах «управління ризиком здоров'я».

 

 

 

Охорона здоров'я в Україні має свою давню та цікаву історію. Останнім часом широким читацьким колам відкриваються нові подробиці становлення і розвитку системи управління охороною здоров'я. Завдяки кропіткій роботі фахівців Національного музею медицини України з'являються нові раніше невідомі історичні факти. Історична справедливість вимагає перегляду розвитку історичних подій, оскільки від Лютневої революції та Жовтневого перевороту 1917 р. в Росії і до остаточного встановлення радянської влади в Україні в другій половині 1920 р. пройшло майже 3 роки. Ці обставини віддзеркалюють особливості формування органів управління медичною справою наведеного періоду. 

Формуючи власні управлінські структури, Центральна Рада в частині управління медико-санітарною справою попервах наслідувала приклад Тимчасового уряду Росії, який вищим своїм медико-адміністративним органом проголосив Центральну лікарсько-санітарну Раду. Результатом цього стало створення в Києві Крайової (в розумінні державної української) лікарсько-санітарної Ради – першого органу управління медико-санітарною справою автономної України. З доповіддю "Утворення Крайового медично-санітарного органа при Генеральному Секретаріаті Української Центральної Ради" (перший уряд автономної України) на 1-му Крайовому лікарсько-санітарному з'їзді (Київ) 15 жовтня 1917 р. виступив декан медичного факультету Українського Народного Університету професор О.В. Корчак - Чепурківський. По доповіді лікаря Н.П. Малигіна "Про лікарсько-санітарний устрій на Україні при новому її державному будівництві на демократичних засадах" з'їзд прийняв резолюцію, в якій наголошувалось, що "весь лікарсько-санітарний устрій повинен базуватись на тих же, напрацьованих громадською медичною думкою, демократичних основах, на яких раніше будувалась земська медицина". 

Як відомо, основними її принципами були, зокрема, безкоштовність медичної допомоги, її загальна доступність, профілактичний напрямок, участь громадськості у будівництві системи медико-санітарної допомоги, а в галузі управління–принцип самоврядування, що Українська Центральна Рада і вважала доцільним запровадити на терені автономної України. 

У зв'язку зі зміною політичної ситуації, обумовленої громадянською війною, переходом на окремих територіях влади від УЦР до більшовиків і навпаки, Департамент охорони здоров'я, як орган управління, фактично не розпочав своєї діяльності і не зміг внести нічого нового в управління медико-санітарною справою. 

У той же час у районах, контрольованих органами радянської влади, яка проголосила побудову нових органів державного управління, почалась поступова ліквідація дореволюційних форм управління медичною справою (губернських та повітових лікарських управ) і створення при виконкомах місцевих рад медико-санітарних відділів – перших радянських органів управління медичною справою. Тобто, в управлінні медичною справою, а скоріше – медичною допомогою, наступило двовладдя.

Функції міністерства формувалися за першочерговими вимогами того часу: організація охорони здоров'я цивільного населення, забезпечення разом з Міністерством військових справ санітарної опіки торговельного флоту, сприяння Міністерству внутрішніх справ у репатріації українських громадян, допомога полоненим, разом з Міністерством закордонних справ – повернення емігрантів-українців із країн Заходу та Далекого Сходу, співпраця з Міністерством торгівлі у справі придбання за кордоном лікувальних засобів для України. Про невідкладні завдання міністерства того часу свідчить український державний і політичний діяч, історик Д.І. Дорошенко: "Міністерство Народного Здоров'я і Опікування мало перед собою дуже складне і важке завдання: поліпшити санітарне становище краю, що був кілька років почасти тереном війни, або ж найближчим запіллям мільйонових армій, був весь захоплений виром громадянської війни; в краю розвинулись пошесні хвороби, загрожувала зі сходу