Методи роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування

Формування особистості дітей-сиріт здебільшого відбувається у стані депривації, який представляє собою втрату однієї з безумовно необхідних умов формування особистості - родини. У цьому випадку деприваційний негативний вплив на особистість дитини являє собою комплекс факторів біологічної та соціальної природи, які спричиняють, в остаточному підсумку, соціальну і психічну діяльність людини. Спектр проявів соціальних, психологічних, фізіологічних і педагогічних проблем адаптації дітей-сиріт надзвичайно великий. 

 Подолання депривації і негативного впливу дитячого будинку педагогічними методами, а також за допомогою прийомної родини може бути ефективним за умови вирішення відповідних матеріальних, економічних, психологічних, моральних та соціокультурних проблем.

У зв'язку з тим, що індивідуальна соціально-педагогічна робота з дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування нерозривно пов'язана з наданням соціальної, педагогічної, психологічної підтримки самим дітям, то спектр методик цієї роботи досить широкий.

Класифікувати основні методи, використовувані соціальним педагогом і соціальним працівником можна за схемою, представленою на рис. 1.

 

Рис. 1. Класифікація методів соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами

Грунтуючись на принципах і змісті взаємодії «соціальний педагог - підліток» при вирішенні актуальних проблем, необхідно розглянути методи, які входять у групу соціально-педагогічної взаємодії. У науковій педагогіці існують різні класифікаційні схеми. Найбільш поширеною є схема (рис. 2), запропонована Н.Е. Щурковою. Вона включає наступні групи методів, за допомогою яких:

-виявляється вплив на свідомість дітей, формуються їх погляди (уявлення, поняття), здійснюється оперативний обмін інформацією між членами соціально-педагогічної системи;

-виявляється вплив на поведінку дітей, організується їх діяльність, стимулюються позитивні мотиви участі в ній;

-виявляється допомога в самоаналізі і самооцінці дітей.

 

Рис. 2. Методи соціально-педагогічної взаємодії

 Якщо основою для класифікації методів соціально-педагогічної роботи взяти характеристику способів впливу на стан і поведінку особистості або соціальної спільноти, то можна виділити три основні їх групи:

-соціально-економічні;

-організаційно-розпорядчкі;

-психолого-педагогічні. 

Група соціально-економічних методів поєднує всі ті способи, за допомогою яких фахівці соціальної сфери впливають на матеріальні і моральні, національні, сімейні та інші інтереси і потреби родини та дітей. Методи впливу на соціальні і економічні потреби та інтереси використовуються у формі натуральної і грошової допомоги, встановленні пільг і одноразових допомог та компенсацій, патронажу і побутового обслуговування, морального заохочення і санкцій тощо.

Група організаційно-розпорядчих методів головним чином орієнтована на такі мотиви поведінки людей, як усвідомлена необхідність суспільної і трудової дисципліни, почуття обов’язку і відповідальності. Їх характерною рисою є прямий характер впливу, оскільки вони, насамперед, опираються на регламентуючі нормативно правові акти.

Група психолого-педагогічних методів характеризується непрямим впливом на дітей через механізм регуляції їх самопочуття і поведінки. Поведінка дитини значною мірою обумовлюється соціально-психологічними явищами: суспільною і груповою думкою, обстановкою в родині, наявністю певних соціально-педагогічних проблем, настроями, смаками, бажаннями, захопленнями та ін. Так, соціально-психологічні проблеми дитини, виникаючи як результат некомфортного (деструктивного) спілкування, набувають для неї відносної самостійності і впливають на поведінку і вчинки. 

 До групи психолого-педагогічних включають наступні методи: 

-переконання (реалізується в практиці соціально-педагогічної роботи в різних формах і, насамперед, у вигляді роз'яснення, поради, аргументованої рекомендації, позитивних прикладів і зразків активної життєдіяльності дитини);

-спостереження;

-соціально-психологічний діагноз;

-інформування;

-гуманізація умов навчання, побуту і дозвілля;

-залучення до праці і розширення можливостей для проявів творчих здібностей дитини;

-використання звичаїв, традицій та ін.

Все це дозволяє судити про досягнуті результати соціально-педагогічної роботи, про рівень виконанні поставлених перед фахівцем завдань.

Соціальна терапія - це систематичні цілеспрямовані заходи щодо надання допомоги особі або групі дітей і підлітків щодо врегулювання почуттів, імпульсів, думок і відносин. Терапія виконує ряд важливих функцій соціально-педагогічної підтримки дитини з неповної сім’ї, у тому числі:

-лікувальну (надання допомоги дитині у виоішенні її проблем разом з медиками);

-соціального розвитку (включення її в активну групову діяльність, організація процесу «спільного розвитку», що позитивно впливає на соціальне здоров'я дитини);

-відстоювання інтересів (роз'яснення потреб соціально вразливих дітей суспільству, організаціям).

Таким чином, соціальна терапія може розглядатися як метод «соціального лікування», метод впливу, пов'язаний з навчанням і професійною орієнтацією, інструмент соціального контролю та засіб комунікації. До завдань соціальної терапії відносять: виправлення, коригування поведінки; попередження дисфункцій; забезпечення нормального соціального розвитку дитини; самоствердження особистості.

Індивідуальна терапія застосовується до тих дітей, вирішення проблем яких вимагає конфіденційності (сексуальне насильство, жорстоке поводження у родині, сімейні сварки тощо), а також тих, які з психологічних, етнічних або інших міркувань не можуть або не хочуть брати участь у груповій терапії. Звичайно після декількох індивідуальних занять дитина виявляється підготовленою до роботи в рамках методу колективної терапії.

Групова терапія - стратегія впливу, націлений на допомогу у подоланні емоційних порушень або соціального дискомфорту і реалізована з використанням груп, які працюють під керівництвом соціального педагога. При роботі за цим методом можуть створюватися різноманітні групи, наприклад, навчальні (одержання знань, висловлення думок, обговорення особистісних проблем); спільної діяльності (заняття однією справою: спортом, відвідування театру з наступним обговоренням та ін.); для хлопчиків і дівчаток.

В останні роки в індивідуальній соціально-педагогічній роботі все більш широке застосування знаходить трудова терапія, заснована на активізуючому впливі на психофізичну та емоційну сферу дитини шляхом певної праці. Цей метод дозволяє організувати спільну діяльність дітей, полегшуючи при цьому взаємини між ними, знімаючи стан напруженості і занепокоєння, хворобливі переживання.

 Ще одним методом терапії є терапія самовиховання. Вона включає самовивчення, самооцінку; переоцінку власної особистості; самоаналіз, переоцінку минулого, виявлення індивідуальних «психологічних бар'єрів»; створення бажаного позитивного образа «Я». Цей метод побудований на використанні прийомів самопереконання, самозаохочення та самонавіювання і реалізується в ситуації діяльності і спілкування дітей. Безсумнівним його достоїнством є використання дитиною в повсякденному житті і діяльності навичок, отриманих у результаті соціально-педагогічної роботи.

 Методом колективної, групової терапії є соціодрама. Суть її полягає в тому, що проблема соціальних груп дітей і різні конфліктні відносини між ними представляються в стихійно організованих сценах. У результаті відбувається взаємне розуміння проблем за допомогою відкритого аналізу, «розслідування» і драматичного зображення наявних соціально-культурних розходжень.

 Іншим різновидом методу групової терапії служить психодрама - техніка, яка використовується у груповій соціально-педагогічній роботі з дітьми-сиротами, коли дитина виконує різні ролі, наприклад, зображує себе в різних стресових ситуаціях соціального характеру або грає ролі своїх антиподів. Це дає їй можливість впливати на свої переживання, перебороти тривожність, краще володіти собою в різних ситуаціях, поглянути на проблему з погляду іншої особи.

Найбільш активно у соціально-педагогічній роботі з дітьми і підлітками використовується ігрова терапія - форма психотерапії, спрямована на навчання спілкуванню. Учасники групи використовують іграшки для зображення ситуацій і конфліктів, які неможливо або важко вербалізувати. 

Групову соціально-педагогічну роботу визначають як напрямок, вид практики, форми і способи роботи, при якій невелика група дітей із близькими інтересами і типовими соціально-педагогічними проблемами регулярно збирається і включається в діяльність для досягнення загальних цілей. На відміну від психотерапевтичних груп, цілі групової соціально-педагогічної роботи не обов'язково полягають у вирішенні лише емоційних проблем.

Найбільш ефективні результати в роботі з дітьми-сиротами  і позбавленими батьківського піклування спостерігаються при індивідуальному підході, коли враховуються індивідуальні та вікові особливості дітей.

Індивідуальна соціально-педагогічна робота з дітьми-сиротами  і дітьми, позбавленими батьківського піклування розглядається як оптимально підібраний відповідно до заданих умов комплекс соціальних і педагогічних засобів, які включають методи, процедури, ресурси (матеріальні, людські, тимчасові, інформаційні) і технології, які застосовуються для вирішення чітко сформульованої соціально-педагогічної проблеми дитини, дозволяючи досягти ефективного результату.

Така робота будується із врахуванням індивідуальних особливостей дітей (темперамент і характер, здібності і схильності, мотиви, інтереси та ін.), у значній мірі впливаючи на їх поведінку в різних життєвих ситуаціях.

Специфіка індивідуальної соціальної роботи з дітьми-сиротами  і дітьми, позбавленими батьківського піклування полягає також у гнучкому використанні різних результатів виховання і розвитку кожної дитини.

 

 

Брутман, В.И. Проблеми социальной защити сирот, детей, оставшихся без попечения родителей, и юних одиноких матерей / В.И. Брутман, С.Н. Ениколопов, М.Г. Панкратова. – М.: Педагогика, 1994.

Григорьев, С.И. Теория и методология социальной работи / С.И. Григорьев. – М.: Феникс, 1994.

Олиференко, Л.Я. Социально-педагогическая поддержка детей группи риска: учеб. пособие для студентов висш. пед. заведений / Л.Я. Олиференко, Т.И. Шульга, И.Ф. Дементьева. – М.: Академия, 2002.

Темникова, Л.А. Теория и методика социальной работи / Л.А. Темникова: учеб. программа. – Калуга: Изд-во КГПИ, 1993.