Методи збирання первинної соціологічної інформації

style="text-align: justify;">засвідчені належним чином.

Документи особистого походження створені окремими особами і їх не вважають офіційними.

За мотивами створення виокремлюють спровоковані та неспровоковані.

Спровокованими документами можна вважати твори школярів на задану тему, лист до газет з приводу того чи іншого конкурсу тощо.

Неспровокованими документами є особисті документи, створені за ініціативою їх авторів: особисте листування, щоденники, листи в органи управління тощо.

3. За джерелом інформації виділяють: первинні та вторинні документи.

4. За ступенем персоніфікації – особові та безособові.

Особисті документи можуть бути як основними, так і додатковими джерелами інформації. Прикладом використання документів такого роду є робота У. Томаса і Ф. Знанецького “Польський селянин в Європі і в Америці.”

Аналіз документів являє собою сукупність методичних прийомів для одержання з документальних джерел соціологічної інформації, необхідної для вирішення дослідницьких завдань. Застосовуються два основні методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований.

Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів ґрунтується на сприйнятті, розумінні й інтерпретації змісту документу. За цим методом розрізняють зовнішній і внутрішній аналіз.

Зовнішній аналіз – це аналіз існуючого контексту документа і обставин його появи.

Внутрішній аналіз – це безпосереднє вивчення змісту документа, направлене на виявлення відмінностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, що містяться в документі.

Під формалізованим методом найчастіше розуміють контент-аналіз – (від англійського – аналіз змісту). Цей метод постає як спосіб кількісного аналізу документів через підрахунок смислових одиниць масиву інформації. Його основною перевагою є можливість уникнути суб’єктивізму, тобто впливу дослідника на об’єкт, який вивчається. В найзагальнішому вигляді означений метод може бути представлений як систематичне вивчення змісту письмового чи усного тексту з фіксацією найбільш часто повторюваних у ньому словосполучень чи сюжетів. Одиницями контент-аналізу можуть також бути: тема, виражена в смислових образах; імена людей, географічні назви; події, випадки, факти.

Під час проведення контент-аналізу визначається одиниця розрахунку:

кількість рядків, зразків, статей тощо, присвячених даному питанню, частота згадуваних тем;

наявність (або відсутність) даної ознаки в одиниці контексту;

фіксація кожної появи будь-якої ознаки даної характеристики.

Використання контент-аналізу є найбільш доцільним тоді, коли вимагається висока точність, при наявності

широкого і не систематизованого матеріалу, коли текстовий матеріал не можна охопити без узагальнених оцінок.

Для проведення контент-аналізу розробляють спеціальний інструментарій.

13.4. Спостереження

Спостереження – це цілеспрямоване, систематичне і безпосереднє стеження та фіксація тих соціальних характеристик, які цікавлять дослідника і які потрібні для наукового аналізу та розробки рекомендацій, прогнозів тощо.

Процедура соціологічного спостереження складається з двох основних елементів:

1. Відбір одиниць спостереження – визначення об’єкта спостереження. Ним можуть бути окремі люди, різні групи, колективи та спільності людей, в різних ситуаціях. Предметом спостереження постають зазвичай ті чи інші акти поведінки цих об’єктів.

2. Фіксація спостережень. Вибір способів фіксації тісно пов’язаний з тим, які одиниці відібрані для спостереження.

Фахівці відзначають як позитивні риси, так і недоліки спостереження.

До позитивних рис цього методу відносять:

здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що досліджуються; можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі; можливість широкого охоплення подій і опису взаємодії усіх її учасників;

незалежність дій суб’єктів спостереження від соціолога – спостерігача;

До недоліків методу спостереження відносять:

обмеженість і частковий характер кожної ситуації, котра спостерігається;

складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень;

вплив на якість первинної соціологічної інформації суб’єктивних оцінок спостерігача, його установок,

стереотипів;

обмежує означений метод і та обставина, що люди, помітивши спостереження, часто змінюють свою

поведінку;

ще один недолік – недоступність для спостереження багатьох соціальних явищ і процесів.

Види спостережень можна класифікувати, спираючись на різні засади. За умовами організації виділяють:

Польове спостереження – спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Лабораторне спостереження – спостереження для якого умови середовища визначає дослідник. В залежності від характеру контролю розрізняють систематичне і вибіркове спостереження.

З огляду на ступінь формалізованості виокремлюють контрольовані і неконтрольовані спостереження.

Щодо мети, характеру об’єкта спостереження його поділяють на дискретні, пошукові, вузькоспеціалізовані,

самоспостереження.

Дискретне спостереження – спостереження за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру.

Монографічне спостереження – спостереження, що охоплює велику кількість різнобічних взаємопов’язаних соціальних явищ.

Пошукове спостереження. Його використовують з метою пошуку фактів для корегування теми дослідження.

Вузькоспеціалізоване спостереження. Воно уможливлює виділення із об’єкта дослідження соціальне явище,

що є предметом наукового пошуку.

Самоспостереження – це спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

В залежності від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють включене та невключене спостереження.

Невключене спостереження – спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, яке вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем.

Включене спостереження (спостереження з середини) коли спостерігач стає повноправним учасником групи,

яку він спостерігає. Характерним прикладом цього може бути дослідження, проведене американським

соціологом Н. Андерсеном і викладене ним у книжці “Волоцюги” (1923р.). Для збору матеріалу про життя волоцюг Андерсон сам протягом