Методичні аспекти вивчення впливу природних чинників на процеси використання земельних ресурсів. природні умови Чернівецької області

У Припрутській зоні Передгір'я і Прут-Дністровському межиріччі під лісами розвивались різні відмінності сірих опідзолених грунтів – ясно-сірі, сірі і темносірі. Вони родючіші, приурочені до привершинних частин гребенів, межиріч, особливо Хотинської височини, в Сокирянському і східній половині Кельменецького районів. Вміст гумусу збільшується у грунтах, які темніші, тому темносірі грунти освоювались у першу чергу.

По нижніх частинах схилів Прут-Дністровського межиріччя, у місцях розповсюдження гіпсів у Кіцманському і Заставнівському районах, а по стародавніх долинах у Кельменецькому районі, поширені чорноземні г р у н т и- від опідзоле-них, що колись зазнали тимчасового впливу лісової рослинності, до глибоких малогумусних чорноземів. Вони формувались під лучно-степовою рослинністю і є найсприятливішими до сільськогосподарського освоєння.

Л у ч н і грунти – поширені в місцях постійного або сезонного перезволожений в долинах річок Прут, Сірет, Черемош, Дністер та їх головних притоків. Вони досить родючі, бо містять до 5-6% гумусу, і дають добрі врожаї за умов осушення і внесення достатньої кількості добрив. Болотних грунтів у нас дуже мало, їх основний масив сформувався вздовж заплав річок Міходерки і Міхідри у пониззі Багненської реліктової долини у Вижницькому районі.

Отже, основу ґрунтового покриву Буковини складають опідзолені, кислі, в тій чи іншій мірі оглеєні грунти. Слід мати на увазі, що геолого-геоморфологічні та кліматичні умови області, в більшій або меншій мірі, сприяють розвитку ерозійних процесів змиву і розмиву грунтів, особливо на орних землях Передкарпаття, Придністров'я і Хотинської височини. ЦІ основні особливості грунтів неодмінно слід врахувати у процесі природокористування.

За тисячоліття господарювання людини на території нашої області ґрунтовий покрив зазнав багатьох змін, передусім завдяки широкому розвитку орного землеробства і перерозподілу угідь. Нині із загальної площі області 809 тис. га. Майже 300 тис. га зайнято ріллею, 40 тис. га – сіножатями, 70 тис. га – пасовищами, 13 тис. га – садами та ягідниками, а разом під сільськогосподарськими угіддями – майже 420 тис. га, а 248

Чернівецька область лежить у Центральноєвропейській (Середньоєвропейська) широколистянолісовий геоботанічній провінції, півнично-східна частина – у Східно-Європейській широколистянолісовий геоботанічній провінції. Ліси займають близько 32%, луки – 15%, розорано 38% площі області. На рівнині ліси займають до 15% площі, в передгір'ї – до 20%, в торах – 63-77%. Розорано земель: у рівнинних районах від 45 до 70%, передгірних – від 21 до 54%, гірських – до 1, 5%. На підвищених ділянках Прут-Дністровського межиріччя – масиви букових та буково-дубових лісів, у сх. частині – дубово-грабові.

На товтрових пасмах, дністровських схилах, у карстових западинах – остепнені луки/чагарники. У річкових долинах – заплавні та болотні луки, 1 на схилах – суходільні луки. На межиріччях передгірної частини (26% площі області) збереглись масиви букових та буково-ялицевих лісів. У горах простежуються висотні пояси: де 800-950 м – букові, буково-ялицеві, 950 – 1100 м – ялицево-ялинові, 1100 -1400 – ялинові ліси, вище – високогірні субальп. луки (полонини) та чагарники. Ландшафти. Північна частина Чернівецької області розташована у межах Західноукраїнської лісостепової фізико-географічної провінції, південна – у межах фіз. -геогр. країни Карпат Українських. Ландшафтну структуру області утворюють типи рівнинних лісостепових, передгірних височенних хвойношироколистянолісових, гірських: низько-гірних хвойношироколистянолісових, низько- і середньогірських хвойнолісових та високогірних субальп. ландшафтів. Зміну природно-тер. комплексів у горах зумовлює висотна поясність. 

 

За умовами рельєфу, ґрунтового покриву та агропромислового навантаження на земельні ресурси Чернівецька область -одна із найскладніших в Україні. У їх структурі значна питома вага деградованих і малопродуктивних земель – еродованих, перезволожених, кислих. Вносить певну складність у землеробство області наявність карстів та забруднених радіонуклідами земель. До всього має місце малоземелля – на душу населення припадає лише 0, 51 га сільськогосподарських угідь, з яких лише 0, 37 га ріллі.

Землі сільськогосподарського призначення складають 472, 3 тис. га, що становить 58, 4% від усіх земель. В структурі сільськогосподарських угідь області, рілля займає 336, 5 тис. га (71, 2%), багаторічні насадження – 25, 9 тис. га (5, 5%), сіножаті – 41, 1 тис. га (8, 7%), пасовища – 68, 8 тис. га (14, 6%).

Конституційне визначена норма – «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» та пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, сприяли максимально можливому збереженню загальної кількості сільськогосподарських угідь (рис. 1. 3). Так, загальна кількість вищезгаданих земель у 1991 році становила 478, 4 тис. га, а станом на 01. 01. 2007 року – 472, 3 тис. га.

Найбільшу сільськогосподарську освоєність серед адміністративно-територіальних одиниць області мають Новоселицький (84%), Кельменець-кий (78%), Герцаївський (76%), Кіцманський (75%) та Застав-нівський (74%) райони.

Згідно матеріалів крупномасштабного обстеження ґрунтів територія області чітко поділяється на три ґрунтово-кліматичних частини, кожна з яких характеризується властивим лише їй ґрунтовим покривом.

Найбільша лісостепова частина області – це та, яка відмежована від інших частин рікою Прут. Тут основну площу, майже 40% обстежених сільськогосподарських угідь, займають чорноземи опідзолені та темно-сірі опідзолені ґрунти, що утворились на лесовидних суглинках. Вони характеризуються порівняно високими показниками, які безпосередньо впливають на родючість ґрунту. Бонітет чорноземів опідзолених нееродованих і неоглеєних на орних землях становить за 100-бальною шкалою, залежно від механічного складу, 85-94 бали. Темно-сірі опідзолені ґрунти мають дещо нижчі показники бонітету (70-77 балів).

Значне поширення в лісостеповій частині області мають ясно-сірі та сірі опідзолені переважно середньо і важко суглинкові ґрунти, основна площа яких виділена в межах Сокирянського району. Вони займають близько 11% обстеженої площі сільськогосподарських угідь лісостепової частини області. Бонітет ясно-сірих опідзолених ґрунтів на орних землях визначено в 32-40 балів, сірих опідзолених ґрунтів – у 39-55 балів.

Друга за величиною є передгірська або передкарпатська частина території області. Найбільш поширеними ґрунтами тут є дерново-підзолисті, тією чи іншою мірою, оглеєні суглинкові ґрунти, що сформувались на делювіальних та алювіальних суглинкових відкладах. Ці ґрунти займають 37% обстеженої площі сільськогосподарських угідь. Вони мало гумусні, мають неглибокий (до 30-35 см) гумусований шар, характеризуються кислою реакцією ґрунтового розчину і малими запасами доступних для рослин поживних речовин. Бонітет ґрунтів, залежно від механічного складу, оцінюється на орних землях у 23-29 балів.

Показники родючості ґрунтів, утому числі і їхній бонітет, на еродованих, піщаних, щебенюватих і сильно оглеєних ґрунтах значно нижчі, ніж наведені вище.

Крім перекислених ґрунтів у лісостеповій та передкарпат-ській частинах області значні площі займають чорноземи на щільних глинах, що сформувалися, як правило, на деформованих зсувами схилах. Ці ґрунти характеризуються несприятливими для розвитку сільськогосподарських культур фізичними властивостями. Бонітет нееродованих різновидностей коливається від 43 до 68 балів.

На річкових відкладах рівнинних низьких терас Пруту, Черемошу, Сірета, інших річок у ґрунтовому покриві переважають дернові та лучні ґрунти різного механічного складу з широким діапазоном умов зволоження і показників, які характеризують їхню природну родючість.

Третя частина території області – гірська. Вона займає весь Путильський район і невелику площу Вижницького району.

Основна площа сільськогосподарських угідь зайнята тут пасовищами і сіножатями. Ґрунтовий покрив на основній площі представлений дерново-буроземними і бурими гірсько-лісовими щебенюватими та кам'янистими ґрунтами. Нееродовані і слабо еродовані не щебенюваті різновиди ґрунтів на пасовищах і сіножатях мають бонітет 20-30 балів, а щебенюваті, кам'янисті, середньо та сильно еродовані ґрунти – 6-13 балів.

Найбільш вразливими від інтенсивного використання земель шляхом їх розорювання (показник 0, 5 і менше) є території Кельменець-кого (0, 3), ноеосєлицького (0, 4), Заставнівського та Кіцман-ського (0, 5) районів, а найбільш стійкими слід вважати Путильський (70), а також Бижницький (3, 2) та Сторожинецький (2, 3) райони. Решта районів мають показник екологічної стійкості земельних ресурсів від 0, 6 до 1, 0, в яких площа ріллі близька до загальної площі умовно стабільних угідь.