Методика розвитку власне читацької компетентності школярів на уроках української літератури в основній і старшій школі

 

 

В історії розвитку людства читання завжди відігравало важливу роль. Сьогодні читання пронизує всі сфери нашого життя. Воно покладене в основу інформаційної, освітньої, пізнавальної, професійної, а також щоденної діяльності людини.

Читання – надзвичайно важкий процес, який вимагає уваги, напруження, фізичних та розумових сил. Розрахунки і дослідження свідчать, що читаючи щодня по 1 годині, дитина за період шкільного життя прочитає 150-170 книг обсягом 300 сторінок. Тобто на кожен рік припадає 13-14 книг.

Глибока начитаність, літературна ерудиція значною мірою визначають особистість учня, його світогляд, коло інтересів, уміння сприймати прекрасне в мистецтві й житті. Саме від учителя й шкільного бібліотекаря залежить, чи перетвориться читання книг у стійку звичку дитини.

Залучення учнів до читання книг відбувається як у навчальній, так і в позакласній діяльності, на спеціально організованих заняттях. Особливо складно формувати в учнів уміння працювати з підручником, довідковою та енциклопедичною літературою та словниками. Над вирішенням цієї проблеми працюють і вчителі-предметники, і бібліотекарі, і класні керівники. Спілкування з книгою допомагає учневі оволодіти певною сумою знань, засвоїти досвід попередніх поколінь, долучитися до культурних надбань та цінностей українського народу, його звичаїв, традицій.

Навчити дитину читати самостійно, осмислено – одне із пріоритетних завдань педагогів і бібліотекарів. Цьому сприяють літературні ігри, вікторини, казки-естафети, історичні марафони, музичні ринги, брейн-ринги та інші форми, які дають змогу залучити учнів до активної творчо-відтворюючої діяльності. Діапазон пізнання книги учнями-старшокласниками значно розширюється: їх вчать систематичній роботі з книгою, умінню чітко формувати читацькі запити, вільно орієнтуватися в різноманітних джерелах інформації. З цією метою проводяться літературні «кругозори», пізнавальні ігри «Лото-ерудит», «Інтелектуальне казино», «Твоя гра», олімпіади літературних ерудитів, пресс-діалоги, презентації і прем’єри книг.

Розвиток новітніх технологій вимагає набагато кращого, ніж раніше, вміння читати. Це пов’язано з тим, що в останні десятиріччя стрімко зростає обсяг інформації, яку необхідно засвоїти для успішної подальшої життєдіяльності. А це, у свою чергу, потребує збільшення темпу читання, швидкості розуміння і прийняття рішень. Отже, читання стає основою освіти і самоосвіти.

Великий Гете казав, що він усе своє життя вчився читати, але так і не опанував це мистецтво повністю.

Як же можна вирішити цю проблему? Що, власне кажучи, ми можемо зробити, щоб залучити дітей до книги? Чи є критерії оцінки читацьких навичок? Що таке читацька культура? Спробуємо дати відповіді на ці запитання.

Досліджуючи різні аспекти читання, сучасні науковці використовують такі поняття, як «грамотне читання», «читацька грамотність», «читацька компетентність», «читацькі вміння».

Читацькі вміння - це вміння читати, сприймати надруковане; оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з різноманітними друкованими і електронними джерелами інформації, користуватися довідково-пошуковим апаратом бібліотеки, прикнижковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

Читацька культура – це сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють йому повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

Читацькі уміння і навички (культура читання) виховуються протягом усього життя особистості. Але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі та уроки літератури у середній та старшій школі.

Уміння читатиє одним із найважливіших умінь дитини. Обсяг інформації постійно зростає, а щоб отримати її з книг, преси, Інтернету, потрібно вміти читати. Сьогодні, як ніколи, актуальні слова Василя Сухомлинського: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання – це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя». В умовах особистісно орієнтованого навчання потрібна така система читання, яка забезпечить розвиток дитини, збагатить її емоційно-художній досвід, інформаційно-естетичну базу, сприятиме становленню духовного світу, розвиватиме відчуття прекрасного.

Мета школи – «поставити читання так, щоб воно розвивало мислення і збагачувало почуття, будило активне ставлення до навколишнього світу і кликало до боротьби. Нашим завданням є навчити дітей сприймати і осмислювати художній твір як факт мистецтва. А цього не можна зробити без захоплення, без радісного відчуття краси, без сердечного хвилювання, яке б передалося школярам. Читання має дати учням насолоду, радувати і хвилювати їх». Учитель, навчаючи дітей читати, водночас вчить їх розуміти художні твори, адже кожен твір, яким би він не був довершеним, ніколи не справить на читача відповідного враження, якщо той не зрозуміє його до кінця. Школярі не завжди і не все сприймають після першого читання. Дуже часто вони йдуть до розуміння через емоції, що виникли під час ознайомлення з текстом. Тому до першого ознайомлення з твором дітей потрібно готувати, налаштовувати їх на сприйняття, допомагати засвоювати невичерпне багатство ідейно-художнього змісту, моральні принципи героїв.

На цьому етапі варто використовувати методи бесіди, усного малювання, аби ввести учнів у коло змальованих у творі образів, відчуттів і настроїв, спонукати до активної діяльності пам'ять і знання, без чого неможлива подальша робота читця. Слова вчителя завжди мають спиратися на емоційно підготовлений ґрунт. Створюючи умови для активного сприймання твору учнями, педагог повинен пам'ятати, що використання будь-яких допоміжних засобів на уроках читання, літератури підпорядковується головному – художньому слову. Готуючи школярів до розуміння твору, учитель одночасно готує їх до цілеспрямованих спостережень над текстом, розвиваючи при цьому мистецтво образного бачення.

В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку – основної форми навчання і виховання учнів.

Визначимо найголовніші напрями вдосконалення уроку.

1. Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи. Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи. Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження та самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, неможливі без функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфер. В. О. Сухомлинський писав: «Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання. Навчання за своєю природою – процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, – не може бути справжнього навчання і розвитку дітей».

Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.

Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку. Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність – необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці іноді треба практикувати й такі види роботи, що знімають постійну розумову напруженість учнів, вносять у процес навчання інтелектуальну розрядку.

2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати їх інтелектуальні та естетичні потреби. Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий ґрунт для успішного навчання

Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів інтересу до літератури? Зацікавлення можна викликати насамперед змістом навчальної інформації. Навчальна інформація найчастіше стає об'єктом інтересу учнів, коли вона містить елементи новизни. «Щоб привернути нашу увагу, предмет має бути для нас новиною, але новиною цікавою, тобто такою, яка або доповнюватиме, або підтверджуватиме, або спростовуватиме чи розбиватиме те, що є в нашій душі, тобтотакою новиною, яка щось змінить у тих знаннях, які в нас уже вкоренилися».

Не слід думати, що стимулювання навчальних інтересів відбувається лише за рахунок певних прийомів навчання. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення.

Література – мистецтво слова, якевимагає особливого підходу до його вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону.

 

 

1.Компетенція і компетентність: проблеми, пошуки, рішення// Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. – 2006. – №61. – С. 173-184. – (Серія “Педагогічні та історичні науки”).

2.Методичні засади формування читацької компетенції// Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – №7. – С. 10-14.

3.Півнюк Н. Проблема дитячого читання в національному вимірі / Н. Півнюк // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. – 2008. – №7-8. – С. 20-21.

4.Сафарян С. Проблеми формування читацької компетенції школярів у світлі сучасного змісту шкільної літературної освіти / С. Сафарян // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. – 2008. – №10. – С. 4-6.

5.Ситченко А. Формувати читацьку компетентність: про науково-педагогічні засади цієї роботи / А. Ситченко // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. – 2007. – №10. – С. 49-53.

6.Формування читацької компетенції в контексті сучасної методичної парадигми// Науковий вісник Чернівецького національного університету. – 2006. – Вип. 300. – С. 184-194. – (“Серія педагогіка і психологія”).

7.Читацька компетенція як різновид загальної компетенції учнів// Наука і освіта. -2005. – №3-4. – С. 66-68.

8.Читацька компетенція в загальній системі компетентностей// Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П. Д. Осипенка. – 2006. – №1. – С. 62-72.