Міжкультурна компетенція: сутність і специфіка

                                                                                                                                Вячеслав БОРИСОВ

 

 

В наш час стратегічною метою опанування іноземними мовами вважається прилучення особистості до іншої культури і її участь в діалогє культур. Така мета досягається шляхом формування здатності у навчаємого до міжкультурної комунікації, набуттям необхідного рівня між лінгвістичної, професійно-комунікативної і культурологічної компетенцій. Актуальність дослідження проблеми формування міжкультурної компетенції студентів засобами іноземних мов обумовлена низкою обставин:

• в сучасних соціокультурних умовах у людей виникла необхідність і потреба встановлювати контакти з носіями мови;
• спеціаліст сьогодні повинен уміти долати труднощі при зіткненні з чужою культурою і її носіями;
• будь-яка людина повинна навчитися проявляти толерантність до іншого образу життя.

Проблема професійної компетенції була актуальна у всі часи. До розв'язання цієї проблеми докладали зусиль філософи давнього часу і Середньовіччя Аристотель, Ф. Аквінський, М. Ф. Квінтіліан, Конфуцій, Платон, Е. Роттердамський та ін.).

Компетенція спеціаліста є предметом уваги і з боку сучасних дослідників (В. Адольф, Г. Аксьонов, Т. Андронова, В. Буткєвіч, В. Рибалко, В. Сластьонін, Г. Храмова та ін..) В їх працях розглядаються різні аспекти цього феномену. Враховуючи значення термінології у встановленні наукової істини, ми звернулись до аналізу понять і термінів з метою усунення неоднозначного їх використання стосовно проблеми теоретичних основ формування міжкультурної компетенції спеціаліста. Перш за все розглянемо сутність термінів «компетенція» і «компетентність».

В російському словнику іноземних слів, вказується, що [7, С. 295] «компетенция (лат. competere – добиваться, соответствовать, подходить) – круг вопросов, в которых кто-либо хорошо осведомлен». «Компетентность – 1) обладание компетенцией; 2) обладание знаниями, позволяющими судить о чем-либо».

В радянському енциклопедичному словнику [6, С. 621] читаємо: -»Компе-тенция (от лат. compete – добиваюсь, соответствую, подхожу) – знания и опит в той или иной области».

Новий тлумачний словник української мови подає лише тлумачення компетенції. «КОМПЕТЕНЦІЯ, ї, ж. 1. Добра обізнаність із чим-небудь.... 2. Коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи» [4].

Відзначимо, що у більшості визначень «компетентності» включають: уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, уміння вірно визначати індивідуальні особливості і емоційні стани інших людей; уміння обирати адекватні засоби спілкування і реалізовувати їх в процесі взаємодії

Виявлення значень понять «компетенція» і «компетентність» дозволяє встановити сутність і специфіку ще одного поняття «міжкультурна компетентність». Аналіз літературних джерел свідчить, що під міжкультурною компетенцією дослідники розуміють «позитивне ставлення до наявності у суспільстві різних етнокультурних груп і вільну адаптацію соціальних та політичних інститутів до потреб різноманітних культурних груп».

Досить часто поняття міжкультурної компетенції пов'язують з таким процесом як міжкультурна комунікація, який автори розглядають як «совокупность разнообразных форм отношения и общения между индивидами и группами, принадлежащими к разным культурам».

Вивчення наукових досліджень в галузі міжкультурного спілкування, професійного спілкування, культури ділового мовлення показує, що звернення сучасної вітчизняної педагогічної думки до загальнолюдських цінностей висуває на перший план питання виховання у молоді культури спілкування – міжо-собистісного і ділового, формування культури ділового мовлення як засобу удосконалення і відбиття моральності, залучення до майбутніх умов професійної діяльності.

В роботах Є. Ільїна, О. Ларіната інших дослідників певне висвітлення отримали питання орієнтації навчально-вихованого процесу на загальнокультурні цінності.

Суттєве значення для нашого дослідження мають положення, що висловлені Л. Воловичем щодо значущості загальнокультурної підготовки в розвитку особистості студента і його професійно важливих якостей як майбутнього фахівця.

Соціально-психологічні аспекти проблеми загальної культури і культури ділового мовлення знайшли відбиття в роботах В. Андреева, Б. Швальбе, Л. Я-кока та ін... Деякі питання іншомовної ділової мови розглянуті в робах закордонних авторів (J. R. Bittner, R. W. Brislin, M. Clyne, J. G. Marh, H. N. Бееідета ін.).

В роботах А. Андрєєва, В. Гачєва, Т. Грушевіцької та ін.. глибоко і всебічно досліджено міжкультурне спілкування через сукупність культуро утворюючих компонентів і комунікативну культуру.

Психологія міжкультурних відмінностей в контексті культури спілкування досліджувалась в роботах В. Кочєткова. А. Кронік, Є. Кронік.

Як відзначає більшість сучасних дослідників, процес виховання і освіти повинен бути зорієнтован на особливості розвитку людства – розширення взаємозв'язків різних країн, народів і культур, цей процес охопив різні сфери суспільного життя, що проявилось в бурливому зростанні культурних обмінів і безпосередніх контактів міждержавними інституціями, соціальними групами, суспільними рухами і окремими особистостями. Розширення взаємодії культур робить весьма актуальним питання культурної самобутності народів і їх культурних різницях. Культурна різноманітність сучасного людства безперервно збільшується, а народи, що його складають знаходять все більше засобів, щоб зберігати та розвивати свою цілісність і культуру. Люди є учасниками міжкультурних контактів, вони взаємодіють з представниками інших культур, які мають відмінності – в мовах, нормах суспільної поведінки і т. ін. – це робить контакти важкими, а іноді і неможливими. Але на думку Т. Грушевицької з співавторами, такі труднощі «лишь частные проблемы межкультурных контактов. Основные причины их неудач лежат за пределами их очевидных различий. Они – в различиях мироощущений, т. е. в ином отношении к миру и к другим людям».

Автори досить переконливі, коли відзначають, що головною препоною успішного розвитку проблеми є те, що ми сприймаємо інші культури крізь призму власної, тому наші спостереження і висновки обмежені саме її рамками, за таких умов особливої актуальності для вищої школи набуває проблема формування міжкультурної компетенції майбутніх фахівців в процесі засвоєння ними дисциплін гуманітарного циклу. Таке засвоєння може виступати засобом адаптації до майбутніх умов соціальної і професіональної діяльності. Тобто, виховання міжкультурної компетенції є однією з цілей сучасної вищої освіти, саме система освіти повинна взяти на себе нелегке завдання – позбавлення людей від застарілих етноцентричних поглядів і заміни їх на нові, етнорелятивістські, більш відповідаючі реаліям того єдиного світу, в якому ми живемо. На цей повинна бути спрямована політика сучасних держав, які все більше стають полі етнічними, а отже, проблеми акультурації, формування міжкультурної компетентності виходять в їхньому житті на перший план.

Як відзначають Крисько, Г. Пєрсікова, основою розвитку міжкультурної компетенції є вивчення культури. Цим думкам співзвучні погляди інших дослідників]: «Вследствие развития человеческого общества людям приходится ездить по всему миру и сотрудничать в многонациональных командах. Как же при этом им избавиться от представлений и ценностей, укоренившихся в них в результате сотен и тысяч лет воспитания и образования? Это невозможно, и не стоит даже пытаться. Но что они могут сделать, так это расширить свое понимание происходящего, признать существующие культурные различия, не будучи парализованными ими».

На думку багатьох дослідників людство повинно навчитись жити в межах нової культури – культури діалогу. У цьому зв'язку автори звертаються до терміну «культура толерантності» (tolerantia – терпение, снисходительность).

На думку Б. Зданюка толерантність – це крихтка, ненадійна, але абсолютно необхідна конструкція в людських, конфесійних, соціальних, державних та інших відносинах.

Підбиваючи підсумок, можна висловити наступну тезу: виховання толерантності – ще одне завдання освітніх інституцій, що пов'язана з формуванням міжкультурної компетенції. Але слід зважити на те, що процес досягнення толерантності досить складний, бо вона водночас необхідна і як би неможлива (доводиться приймати до уваги погляди, вчинки, образи життя, що відштовхують своєю).

На наш погляд, поняття «міжкультурна компетенція» пов'язано і з таким поняттям як «міжкультурна взаємодія». В системі освіти міжкультурна взаємодія виступає засобом осягнення етнонаціонального образу світу.

З огляду на викладені позиції можна зробити висновок, що міжкультурне спілкування завжди є рішенням не тільки комунікативної задачі, а ле і задачі формування міжкультурної компетенції. В наш час підготовка студентів вищих навчальних закладів характеризується недостатнім знанням мови, культури, історичного минулого, традицій і звичаїв рідного та інших народів, а також недостатньою терпимістю і доброзичливістю, що проявляються в почуттях, оцінках і поведінці щодо представників інших національностей. Саме цим пояснюється увага дослідників до питань міжкультурної, міжнаціональної комунікації, розвитку мовного спілкування, обумовленого потребами професійної практики.

Особливої актуальності для вищої школи набуває проблема формування міжкультурної компетенції майбутніх фахівців в процесі засвоєння ними дисциплін гуманітарного циклу. Таке засвоєння може виступати засобом адаптації до майбутніх умов соціальної і професійної діяльності. Виховання міжкультурної компетенції є однією з цілей сучасної вищої освіти.

Основою розвитку міжкультурної компетенції є вивчення культури. У зв'язку з цим звертає на себе увагу особлива галузь наукового знання – культурна антропологія, яка досліджує розвиток культури у всіх її аспектах: образ життя, сприйняття світу, менталітет, національний характер, повсякденну поведінку і т. ін. Саме культурна антропологія вивчає здатність людини розвивати культуру через спілкування, розглядає всю різноманітність людських культур в їх взаємодії. Сучасному спеціалісту необхідно орієнтуватися в культурній сфері сучасного суспільства, брати участь в діалозі культур для розв'язання типових і проблемних задачз застосуванням вербальних і невербальнихзнакоформ.