+3 8(066) 185-39-18
fЯпонії, Великобританії та США, де правова охорона промисловим зразкам надається залежно від експертизи заявки шляхом дослідження такого критерію їх охороно спроможності, як новизна. Женевський акт спрямований на розширення географічних меж міжнародної реєстрації прав на промислові зразки. Регіональні організації, які мають патентне відомство, що реєструє права на промислові зразки, можуть стати учасницями Женевського акта Гаазької угоди;
8) Женевський акт Гаазької угоди вимагає, щоб країни-учасниці здійснювали міжнародну реєстрацію прав на промислові зразки відповідно до свого національного законодавства протягом шестимісячного терміну, який може бути продовжений ще на 6 місяців для тих країн, законодавство яких вимагає здійснення експертизи заявки на відповідність такому критерію охороно спроможності промислового зразка, як новизна. Він також запроваджує модифіковану систему сплати зборів, можливу відстрочку публікування відомостей щодо реєстрації прав на промисловий зразок на термін до 30 місяців і можливість, у разі відкладення публікації, подати екземпляри заявленого промислового зразка замість фотографій або інших графічних зображень. Останні положення становлять особливий інтерес для текстильної промисловості.
Гаазька угода є чинною для України з 29 серпня 2002 р. Це означає, що українські заявники можуть подавати заявки на міжнародну реєстрацію прав на промислові зразки і одержувати правову охорону на них в іноземних країнах відповідно до зазначеної вище процедури.
Лісабонська угода про правову охорону географічних зазначень і міжнародну реєстрацію прав на них 1958 р. Забезпечує правову охорону географічних зазначень шляхом міжнародної реєстрації прав на них. Права на такі зазначення реєструються Міжнародним бюро ВОІВ у Женеві на підставі заявки, поданої компетентним органом заінтересованої країни-учасниці Угоди. Міжнародне бюро ВОІВ повідомляє про здійснення такої міжнародної реєстрації прав інші країни-учасниці. За винятком випадків, коли якась країна-учасниця заявила протягом одного року, що вона не може забезпечити правову охорону географічного зазначення, права на яке мають міжнародну реєстрацію відповідно до цієї Угоди, усі країни-учасниці повинні забезпечувати правову охорону цього географічного зазначення до того часу, доки воно має правову охорону в країні походження.
Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію 1971 р. Засновує Міжнародну патентну класифікацію, що розподіляє всі галузі техніки і технологій на вісім розділів, які містять приблизно 71 тис. рубрик. Кожна рубрика має індекс, який складається з арабських цифр і літер латинської абетки. Відповідні індекси зазначено на кожному патентному документі опублікованої заявки та виданого патенту на винахід.
Міжнародна патентна класифікація необхідна для пошуку патентних документів з метою дослідження рівня техніки. Такий пошук потрібен як патентним відомствам, що видають патенти на винаходи, так і потенційним винахідникам, науково-дослідним організаціям та іншим, причетним до нових розробок та їх використання.
На даний час Міжнародну патентну класифікацію використовують патентні відомства понад 90 країн, чотири регіональні патентні відомства і Міжнародне бюро ВОІВ. З метою підтримання Міжнародної патентної класифікації на рівні сучасних вимог вона постійно переглядається, і кожні 5 років публікується нова її редакція.
Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків 1968 р. Відповідно до Угоди патентні відомства країн-учасниць повинні зазначати в кожній публікації і в офіційних документах стосовно реєстрації прав на промислові зразки відповідні індекси Міжнародної класифікації промислових зразків.
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації прав на торговельні марки 1957 р. 1 Встановлює класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації прав на торговельні марки. Патентні відомства країн-учасниць Паризької конвенції повинні вказувати ці класи у разі кожної реєстрації прав на торговельну марку.
Віденська угода про Міжнародну класифікацію зображувальних елементів торговельних марок 1973 р. Визначає класифікацію для здійснення експертизи заявок на реєстрацію прав на торговельні марки, які складаються із зображувальних елементів чи містять їх. Патентні відомства країн-учасниць Паризької конвенції повинні зазначати в офіційних документах і публікаціях, пов'язаних з реєстрацією прав на торговельні марки і подовженням дії реєстрації прав, відповідні позначення цієї класифікації.
Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 p. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 p. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, у тому числі й Україна. На засіданнях організації статус спостерігача отримали близько 250 міжнародних неурядових організацій. Секретаріат ВОІВ або Міжнародне бюро знаходиться у Швейцарії (м. Женева) і має співробітників, що представляють близько 90 держав. Генеральним директором організації з 1 жовтня 2008 р. є Френсіс Гаррі.
Дана організація визначає, що інтелектуальна власність охоплює права, які належать до:
- літературних, художніх та наукових творів;
- виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення;
- винаходів у всіх галузях людської діяльності;
- наукових відкриттів;
- промислових зразків;
- торговельних марок, знаків обслуговування, фірмових найменувань і позначень;
- захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всіх інших прав, що належать до інтелектуальної діяльності у промисловості, науковій, літературній або художній галузях.
Головними завданнями ВОІВ є:
- поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;
- заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;
- модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів.
Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).
Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також е членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації – країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет – це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.
Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет – щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро». Секретаріат знаходиться в Женеві (Швейцарія).
ВОІВ є найстаршою міжнародною організацією у сфері охорони інтелектуальної власності. Фактично вона утворилася в 1893 році на дипломатичній конференції, коли два бюро, які виконували адміністративні функції Паризької (з охорони промислової власності) та Бернської (про охорону літературних і художніх творів) конвенцій, об’єдналися в одну установу під назвою БІРПІ (Об’єднане Міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності).
Держави-члени хотіли добитися для БІРПІ статусу повноправної міжурядової організації. Тому в 1967 році у Стокгольмі була підписана Конвенція, що засновує ВОІВ. Ця нова організація замінила собою БІРПІ. Згідно з угодою між ООН і ВОІВ, ВОІВ відповідає за проведення необхідних дій відповідно до укладених угод і договорів з метою заохочення творчості і сприяння захисту інтелектуальної власності в усьому світі шляхом кооперації між державами.
Важливе місце в роботі ВОІВ займає так звана програмна діяльність: забезпечення широкого визнання існуючих договорів, їх оновлення, створення нових договорів, організація співробітництва в цілях розвитку. Одним з аспектів програмної діяльності ВОІВ є співробітництво з метою розвитку, в тому числі надання допомоги тим країнам, які її потребують. ВОІВ допомагає їм реформувати національні законодавства, реалізує освітні програми, спрямовані на розкриття потенціалу інтелектуальної власності, сприяє комп’ютеризації та використанню цими країнами новітніх технологій у сфері інтелектуальної власності, надає підтримку (у тому числі фінансову) для полегшення участі окремих країн у своїх заходах.
Висновок
Міжнародна охорона об’єктів інтелектуальної власності є необхідною у теперішній час. Саме тому були створені такі організації, як: всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейська патентна організація та інші організації інтелектуальної власності, активним членом яких є і Україна. Про визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці свідчить нагородження у жовтні 1998 року Президента Національної академії наук України академіка Б. Є. Патона Золотою медаллю ВОІВ за видатний внесок в охорону інтелектуальної власності. Українські фахівці весь час набувають досвіду у своїх зарубіжних колег, беруть участь у спеціалізованих тренінгах та семінарах, що організовуються ВОІВ та національними патентними відомствами, зокрема з питань управління та адміністрування в системі охорони прав інтелектуальної власності.
Список використаної літератури
1. Цибульов П. М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. – К. : „Інст. інтел. власності і права”, 2005. – 112с.
2. Ю. Л. Бошицький “Мала енциклопедія права інтелектуальної власності”, – Київ: Вид-во Європ. Ун-ту, 2009. – 260 с.
3. Потєхіна В. Інтелектуальна власність / За ред. Дахна І. І. – Київ: ЦУЛ, 2008. – 413 с.
4. Підопригора О. А., Бутнін-Сіверський О. Б., Дроб'язко В. С. «Право інтелектуальної власності»: – 2-ге вид., переробл. та донов. – К. Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.
5. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підр. / За ред. М. В. Вачевського. – К. : ВД Професіонал, 2005. – 448с.
6. Право інтелектуальної власності. Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. – К. : Видавничій Дім “Ін Юре”, 2002. – 624 с.