Міжнародні культурні зв'язки Київської Русі і Візантії

Актуальність теми дослідження. Передумови міжкультурних відносин Київської Русі та держав Європи почали складатися ще в період первісного розселення слов’ян у Центрально-Східній Європі на ґрунті їх етнічної та мовної спорідненості. Згодом, коли слов’янські племена, що проживали на Балканах та в Середньому Подніпров’ї, утворили могутні держави - Дунайську Болгарію та Русь і перейняли від Візантії християнську релігію (завдяки чому опинились у сфері впливу одного цивілізаційного центру), контакти між ними переросли в тісні й плідні духовні взаємини. В останній чверті Х-ХІ ст. вони набули системного характеру, перетворившись у своєрідний механізм утвердження православнослов’янської духовної єдності.

Церковними комунікативними каналами візантійські культурні імпульси надходили до русичів, які їх частково переосмислювали, пристосовуючи до слов’янських умов. Результати цієї напруженої творчої праці швидко поширювалися і на сусідні балканські країни. Упродовж відносно невеликого проміжку часу найцінніші духовні надбання Візантії потрапили на терени Південно-Західної та Північно-Східної Русі безпосередньо або ж були ретрансльовані сюди іншими православнохристиянськими культурами. В історичній літературі кінець XIV - перша половина XV ст. переважно називається періодом другого південнослов’янського впливу. Адже саме тоді східнослов’янська культура увібрала в себе найважливіші духовні досягнення Візантії та Балкан, які на декілька століть стали потужним джерелом її творчого потенціалу.

Актуальність ґрунтовного вивчення міжкультурних зв’язків Київсьуої Русі у візантійському дискурсі зумовлена, насамперед, особливостями цієї проблематики. По-перше, інтенсивна духовна взаємодія між південними та східними слов’янами визначила напрям розвитку цілого ланцюга явищ та процесів їхньої релігійно-культурної та церковної історії, без урахування яких заледве чи можна скласти цілісне уявлення про джерела та сутність окремих українських пізньосередньовічних духовних надбань. По-друге, тогочасна культура східноєвропейських народів досі малодосліджена через фрагментарність і нечисленність наративних джерел. Тому зосередження уваги на духовній взаємодії Візантії та Київської Русі, співставлення та порівняння їхніх культурних надбань дасть змогу по-новому висвітлити вже відомі і, по можливості, віднайти нові факти, переглянути та відкоригувати усталені в історіографії погляди й оцінки, а також виявити приховані механізми культурного розвитку. По-третє, назріла потреба чіткіше окреслити концептуальне бачення південно-східнослов’янської релігійно-культурної взаємодії, а також уяснити феномен слов’яно-візантизму, що відкриє нові горизонти в науковому дослідженні усієї духовної сфери православно-слов’янського середньовіччя.

Стан дослідження проблеми. Загалом історія культури Київської Русі присвячено багато наукових праць, зокрема,  Ю. С. Асєєва [16], В. А. Греченко [31], М.С.Грушевського [32], Г. Ю. Івакіна [36], А. С. Міносяна [50], О.П. Толочко [62], І. А. Фареній [66] та ін. Візантійський вплив на культуру Русі та її поширення висвітлено у працях Д. С. Гордієнко [29], М. Левченко [43], С. Шевченко [71] та інших. Натомість міжкультурні зв’язки Київської держави ІХ-ХІІІ ст. досліджені хоч і грунтовно, але лише у вузькому вимірі. Серед авторів праць на дану тематику слід згадати таких авторів, як В. Александрович [14], К. Білик [18], Є. В. Більченко [20], Н. Бровко [22], М. Волощук [26], О.Б.Головко [28], В. П. Даркевич [33], Г. М. Казакевич [37], А. Рогов [57], Ю.І. Терещенко [60], І. М. Шекера [72] та інших.

Об'єкт дослідження - культурні зв’язки Київської Русі ІХ-ХІІІ ст.

Предмет дослідження - вплив Візантії на церковно-релігійну, книжно-літературну та мистецьку сфери культурних відносин Київської Русі.

Мета роботи - здійснити історико-культурний аналіз основних напрямів, форм і змісту міжкультурних зв’язків Київської Русі під впливом Візантії, розкрити їх характер, окреслити масштаби та значення. 

Відповідно до мети роботи визначено наступні її завдання:

• охарактеризувати міжнародні культурні зв’язки Київської Русі;
• дослідити вплив візантійської традиції на окремі галузі культурного життя Київської Русі;
• проаналізувати міжнародні культурні зв’язки Київської Русі у дискурсі візантійського впливу;
• проаналызувати правові аспекти охорони праці та надання долі-карської допомоги при виникненні надзвичайних ситуацій.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють часовий проміжок від остан-ньої чверті IХ ст. до середини XІІI ст. - період, у який вплив Візантії на розвиток культури Київської Русі був найбільш значним і зумовив її подальший розвиток. 

Методи дослідження. При вирішенні поставлених у роботі завдань використані такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, описові і кількісні. Застосування просопографічного методу дало можливість глибше розкрити церковно-релігійні аспекти цієї проблеми та повніше окреслити роль окремих особистостей у культурних взаємовідносинах Київської Русі. У роботі задіяно також системно-структурний та структурно-функціональний методи, за допомогою яких простежено та проаналізовано розвиток тогочасних культурних взаємин у просторі та часі. У ході вивчення давньоруських літературно-мистецьких пам’яток, культурних явищ та процесів загалом широко використано компара-тивний, типологічний та історико-генетичний методи.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у аналізі та критичному осмисленні обширного фактичного матеріалу з історії культури Київської Русі. На основі систематизації й узагальнення розрізнених відомостей, почерпнутих з наукової літератури, документальних та наративних джерел, а також детального порівняльного вивчення тогочасних книжно-літературних творів зроблено спробу комплексно дослідити основні прояви міжкультурних відносин Київської Русі. 

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані у вищих навчальних закладах для створення навчальних програм та підготовки спецкурсів, при написанні узагальнюючих праць та підручників з історії слов’янських і загалом східноєвропейських країн, насамперед, України, а також їх взаємовідносин.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження і включає вступ, два поширені розділи, висновки та список використаних джерел, загальний обсяг роботи склав 90 сторінок.