Міжнародні організації

в свою чергу, на загальноекономічні і спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них відносяться Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), а також регіональні організації інтеграційного типу – Європейський союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на більш вузькому колі проблем; проте багатьом з них належить суттєва роль в міжнародній економіці [5, с. 22]. Прикладом таких спеціалізованих організацій є міжнародні валютно-кредитні організації, які за визначенням є міжнародними фінансовими організаціями, створеними на основі міждержавних угод з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин між країнами, сприяння економічному розвитку країн, надання кредитної допомоги. До числа таких організацій належать Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), регіональні міжнародні банки і фонди розвитку.

1.2 Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій

Загалом система міжнародних організацій пройшла 4 основні етапи становлення й розвитку, а саме:

Становлення системи міжнародних організацій (середина ХІХ ст. – середина 40-х років ХХ ст) [5, с. 26]. В цей період, на тлі валютно-кредитних криз, у 1930 р. в м. Базель (Швейцарія), була створена найстаріша наднаціональна фінансова організація – Банк міжнародних розрахунків (БМР), метою якого спочатку було координувати політику національних банків і фінансових інституцій різних країн, сприяючи їх співробітництву, полегшенню умов міжнародних фінансових операцій, регулювати міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини. Вже пізніше, з 80-х років ХХ ст. почав здійсняти новий вид діяльності: надавати проміжний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і знаходяться в складному фінансовому становищі, з метою підтримання економіки цих країн до одержання кредитів МВФ.

Формування системи Об’єднаних Націй (середина 40-х – кінець 50-х років ХХ ст) [5, с. 28]. Другий етап був недовгим, але насиченим важливими подіями. Розпочався він з відкриття Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р., головнішим рішенням якої було заснування міжнародних валютних організацій – Міжнародного валютного фондуй Міжнародного банку реконструкції й розвитку, Які розпочали діяльність з 1945 р. Вони входять в систему ООН як спеціалізовані заклади.

Активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій (кінець 50-х – кінець 80-х років ХХ ст). На цьому етапі були засновані в 1958 р. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розвитку. Головною метою останнього є надання допомоги країнам, що розвиваються, асоційованим з ЄС [5, с. 31].

Також в цілому утворилась система регіональних банків розвитку, коли були засновані банки: Міжамериканський банк розвитку (МаБР, 1959 p) ; Центральноамериканський банк економічної інтеграції (1960) ; Африканський банк розвитку (АфБР, 1964) ; Азіатський банк розвитку (АзБР, 1966 p) ; Карибський банк розвитку (1970 p) ; Західноафриканський банк розвитку (1973 p) ; Арабський банк економічного розвитку в Африці (1973 p) ; Банк розвитку держав Центральної Африки (1975 p) ; Східноафриканський банк розвитку (1976 p).

Крім того, було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку, Арабський Валютний фонд та ін). Ці фонди звичайно засновувались регіональними організаціями або регіональними банками розвитку.

На третій етап припадає активізація процесу розвитку інституціональної структури міжнародного валютно-кредитного ринку. Складається група Світового банку на чолі з МБРР: в 1956 р. утворюється МФК, в 1960 р. – МАР, в 1966 р. – МЦУІС, в 1988 р. – БАГІ [5, с. 33].

Триває удосконалення і розгалуження системи ООН. Під її патронатом утворюються організації загальної компетенції, наприклад, Фонд розвитку інвестицій (ФРІ) – в 1966 р., також організації, що обіймають якусь вузьку сферу, наприклад, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) – в 1977 р.

Головна мета ФРІ – сприяння країнам, що розвиваються, в надходженні інвестицій, наданні допомоги і позик. Фонд обслуговує, в першу чергу, найменш розвинені країни. Ресурси ФРІ формуються за рахунок добровільних внесків [5, с. 90].

Головна мета МФСР – сприяння розвитку сільського господарства в країнах, що розвиваються, для подолання голоду й злиденності [5, с. 116].

Функції МФСР:

надання позик і кредитів на пільгових умовах для здійснення проектів і програм по удосконаленню виробництва продовольства в країнах-членах;

фінансування розвитку сільських районів і населених пунктів;

надання фінансової допомоги дрібним фермерам і безземельним селянам в країнах, що розвиваються.

Членами МФРС є 158 держав, що поділяються на три категорії: категорія А – 22 розвинуті країни Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) ; категорія В – 12 країн-експортерів нафти (члени ОПЕК) ; категорія С – 124 країни, що розвиваються. Країни категорії А і В є донорами; країни категорії С – одержувачами допомоги. Україна не є членом Фонду; з країн СНД до нього входять (в категорію С) Азербайджан, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Таджикистан. Внески країн-донорів є основним джерелом фінансового Фонду [5, с. 116].

МФРС фінансує проекти й програми, які розробляються для країн, що розвиваються, й спрямовані на прискорення розвитку сільського господарства, вирішення продовольчої проблеми.

Відбувається процес глобалізації в розвитку системи міжнародних організацій, який проявляється також у тому, що вже