Міжнародні організації

системи і поява великої групи незалежних держав утворили нову ситуацію на світовому валютно-кредитному ринку. Практично кожна країна, що розвивається, поставила собі за найважливішу мету проведення індустріалізації, причому в якомога короткі строки. Ідея прискорення індустріалізації захопила й ті держави, які вже були незалежними до середини XX сторіччя, але затримались на аграрній стадії розвитку, наприклад, латиноамериканські країни.

Для проведення індустріалізації і створення необхідної інфраструктури необхідні були кошти, які навіть МВФ і МБРР надати не могли в достатньому обсязі. Для вирішення проблеми були створені регіональні банки, які призначені для створення сприятливих умов економічного зростання країн, що розвиваються.

Регіональні банки діють у відповідних економічних регіонах і переслідують цілі, які випливають з потреб країн, що розвиваються. Вони покликані здійснювати довгострокові кредитування проектів розвитку регіону; приділяти особливу увагу регіональному співробітництву і кредитуванню регіональних об'єднань; розробляти стратегію розвитку з урахуванням регіональної специфіки [2, с. 82].

Розходження між регіональними банками обумовлені в основному рівнем економічного розвитку країн, що відносяться до різних континентів: Азії, Африки і Латинської Америки. Найчисленнішими за складом учасників і найбільшими за розмірами операцій є: Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку. Є й інші банки розвитку, які вирішують більш локальні проблеми.

Поєднують ці банки єдині цілі, а також склад членів. Характерною рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн. Приблизно одна третина членів банків розвитку – саме промислово розвинуті країни. Оскільки розподіл голосів у радах директорів банків відповідає внеску учасника, промислово розвинуті країни, що виконують функції донорів, мають великий вплив на регіональні банки розвитку [5, с. 187].

Загальними рисами в регіональних банків є також однотипні порядки формування пасивів, мобілізації ресурсів у спеціальні фонди; кредитна політика, багато в чому подібна політиці Всесвітнього банку. Оплачений статутний капітал регіональних банків звичайно не перевищує 10%, інша неоплачена частина служить гарантійним фондом. Отже, як і МБРР регіональні банки при формуванні своїх звичайних ресурсів розраховують в основному на залучення позикових засобів зі світового фінансового ринку шляхом випуску облігацій. Розміщення їхніх облігацій полегшується зв'язком регіональних банків з ООН через її відповідні регіональні економічні комісії.

Для регіональних банків загальним явищем стало утворення спеціальних фондів, за допомогою яких вони прагнуть розширити пільгове кредитування недостатньо рентабельних, але необхідних для комплексного розвитку об'єктів економічної і соціальної інфраструктури, особливо в найменш розвинутих країнах.

Важливе місце по обсягам наданого кредитування (25-30%) займає сільське господарство, включаючи агропромислові об'єкти. На частку видобувної і обробляючої промисловості доводиться приблизно 15% загальної суми кредитування [2, с. 82].

Регіональні банки розвитку займають проміжне положення між національними банками і групою Всесвітнього банку в наданні сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку національної економіки, економічного співробітництву і регіональної інтеграції.

Причини утворення найбільших регіональних банків розвитку

Азії, Африки і Латинської Америки в 60-х роках [2, с. 83]:

необхідність рішення специфічних регіональних проблем, що не завжди враховуються МБРР;

проведення промислово розвитими країнами політики регіоналізму, яка відбиває їхнє прагнення сприяти об'єднанню країн, що розвиваються, і знаходяться в сфері їхнього впливу;

розпад колоніальної системи; підвищення ролі країн, що розвиваються, у світовому розвитку; боротьба країн, що розвиваються, за новий економічний порядок;

розвиток регіонального співробітництва й економічної інтеграції країн, що розвиваються, з метою колективного рішення проблем національної економіки;

переміщення основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни, що викликає заміщення їх у країнах, що розвиваються, державними іноземними інвестиціями, а останніх – міжнародними.

Висновки

На початку XXI сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини.

Приблизно в середині ХІХ ст. почалося формування цілісної системи міжнародних організацій, яка відтоді й до нашого часу пройшла певні етапи становлення й розвитку.

Розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації, основними для розгляду з яких є

членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

географічне поширення;

функціональна спрямованість;

характер діяльності.

Велика частка в системі міжнародних організацій належить економічним організаціям, серед яких значиме місце посідають спеціалізовані (валютно-кредитне регулювання, фінансова підтримка країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою). Попри звуження кола проблем, що вирішують такі організації, окремі з них відіграють суттєву роль в міжнародній економіці (напр., Світовий банк, МВФ).

Всі ті організації, діяльність яких вивчалась і була стисло викладена в курсовій роботі, здебільшого мають різні структуру, функції, види діяльності і механізми її здійснення, але всіх їх поєднує одна мета (для окремих організацій вона – головна) – допомога найбіднішим країнам і країнам, що розвиваються, спрямована на їх стабільне економічне зростання. Окремі організації значну увагу приділяють також соціальному зростанню країн-членів (напр., Ісламський банк розвитку, Африканський банк розвитку тощо), вирішенню екологічних проблем (так, наприклад, в діяльності ЄБРР – це одна з найважливіших цілей).

Допомога